Розділ 1034 — Сезон виборів

«Вітаю», — посміхнулас ь Енід молодій жінці, яка все ще видужувала.

«Дякую , мер», — відповіла Лілін, щаслив о сяючи , незважаючи на те, що їй довелося пережити.

«Ми дуже щасливі», — сказав її чоловік Філіп, з любов’ю дивлячись на свою дружину.

«І як вам догляд?»

«О, просто чудово», — сказала Лілін.

«Ми не можемо бути щасливішими, мер. Дякуємо», — сказав Філіп.

«Це добре. Після зусиль, які ми доклали до будівництва цього місця, я рад а , що все склалося».

[Ми сказали вам, що все буде добре], — сказа ла лікар-мураха на ротації. [Я все ще не розумію, чому ви взагалі сумнівалися в нас. Коли Колонія не є першокласною?]

[Я мала більше вірити в вас ,] зізналас ь Енід, [але навіть я не була впевнена, наскільки добре ви зможе те керувати пологовим відділенням. Ви нічого не знаєте про розмноження людей .]

[ Пха ,] буркнула мураха, [наші К оролеви народжують сотні разів кожного дня. Ви думає те , що ми не можемо послідкувати за кимось , хто народжує лише один раз? Не будь смішн ою . Тепер геть з дороги, мені потрібно перевірити пацієнта.]

Цілителі , медики та лікарі завжди примудряли сь бути грубими та мати поганий гумор . Вони н авіть не люди! У певному сенсі Енід заспокоїлас ь , дізнавшись , що цей життєвий факт був навіть більш універсальним, ніж вона думала.

Мураха метнулась в перед, а її голова була ледве достатньо високою, щоб бачити поверх ліжка, на якому відпочивала Лілін. Навіть якщо її очі не сягали потрібної висоти , її вусики точно були достатньо високо . Ці цікаві відростки легко постукали та торкнули сь мат ері , що одуж ува ла, а очі Лілін набули того трохи осклілого виразу людини, що розмовляє подумки.

Через кілька секунд вусики яскраво засяяли, надавши пацієнту швидк у порцію цілющої мани.

Зробивши свою роботу, мураха відступила назад і почала вибиратис ь з кімнати.

[З нею все буде добре,] сказала вона, [дитину прибрали та оглянули. Він повернеться до цієї кімнати за одну хвилину.]

Так воно і сталось , немовля повернулось, сидячи в щелепах іншої мурахи-цілителя. На мить Енід була змушена зіткнутися з тим, наскільки дивним було те, що вона бачила справжнього монстра Підземелля, який ходив з новонародженим у руках, і не відчувала абсолютно ніякого страху за дитину. Як дивно. Як чудово.

[Ось він], — весело сказала нова мураха, і Енід могла лише припустити, що це був молодший, менш розвинений цілитель. Вона не встигла ввібрати в себе належну сварливість, яку очікували від її касти.

Обличчя Лілін засяяло, коли її новий хлопчик повернувся до неї на руки. Коли Філіп нахилився, щоб обійняти їх обох, Енід змахнула сльозу з очей. Така зворушлива сцена, від якої вона ніколи не втомиться. Скільки часу минуло з тих пір, як вона бачила власних дітей? Занадто довго. Бог знає, де вони були зараз.

« Що ж , я залишу вас наодинці . Ще раз вітаю».

«Дякую, мер», - відповіли вони, і вона ще раз посміхнулас ь їм, перш ніж вийти з кімнати».

Хто міг подумати, що у них буде своя лікарня? Менше року тому вони втекли з руїн своїх домівок, і вони вже процвітали, як ніколи раніше.

Вона підняла одну руку, щоб поплескати майстерно вирізані кам’яні стіни, перш ніж вийти з закладу, намагаючись триматис ь подалі від усіх. Вона вийшла на вулиці Оновлення та , знайшовши в собі настрій, почала роздумувати та оцінювати, наскільки добре вони побудовані.

Широкі та складені з ідеально сформованого каменю, з глибокими дренажними канав ка ми вздовж обох боків, вони були такими дорогами, на яких жили лише найбагатші в Лірії. Ця магічна робота була трудомісткою та дорогою, що робило її рідкістю, принаймні до катастрофи. Кожна вулиця в Оновленні була сформована таким чином, створена різьбярами з високою точністю. Мало того, саме міст о було майстерним прикладом планування та мислення наперед .

Міська рада могла взяти на себе певну заслугу в цьому, але навіть там відчувався вплив К олонії. Рух йшов настільки гладко, що рідко можна було побачити, щоб хтось чекав довше кількох секунд на якомусь конкретному перехресті.

Вона регулярно розмовляла, пряму ючи до свого місця призначення, громадяни були раді її бачити та не боялис ь підходити та запитувати будь-які запитання, що їх хвилювали. Вона була цьому рада . Ще нещодавно ці розмови були нескінченною серією катастроф, оскільки надто мало ресурсів було розподілено між надто великою кількістю людей, але тепер ця відчайдушна біганина припинилась .

Людям було комфортно. Фактично, люди процвітали. Оновлення більш ніж виправдало свої обіцянки.

Вона вчасно знайшла шлях до зали ради, її власний офіс, розташований у тій же будівлі. Вона підійшла до свого столу та сіла, втомлено зітхаючи, її старі кістки скрипіли, витрим уючи її вагу.

Вона розминала руки кілька хвилин. Останнім часом вони були настільки жорсткі, і цілюща магія зовсім не допомагала. Зрештою, вилікувати старіння було неможливо.

Коли вон а відчул а себе достатньо гнучк ою , вона схопила ручку та почала писати листа. Він був не надто довгим , але вона ретельно обдумувала кожне слово, що забирало час. Як виявилос ь , вона закінчила незадовго до зустрічі.

Вона сперечалася про те, щоб покласти його в конверт і запечатати, але вирішила відмовитис ь від цієї ідеї . Марна трата паперу. Занадто неефективно, як сказала б К олонія.

Вона застогнала, зводячись на ноги та прямуючи до зали ради, побачивши, що інші вже прибули, балакаючи між собою.

Було цікаво відзначити, що стурбовані хмурі брови та стурбований шепіт, які так часто відзначали ці зустрічі в перші дні, зникли, замінені сміхом, поплескуванням по спинах та теплими привітаннями.

«Ви всі тут, це фантастично», — привітала їх Енід, махаючи у відповідь тим, хто прийшов поговорити з нею. «Якщо ви не проти , я хоті ла б відразу перейти до справи . Н емає заперечень?»

Їх не було, тож Енід сіла на чолі столу і почала головувати на зборах.

«Дуже добре, давайте почнемо. Місіс Халл, ви сьогодні наш протоколіст?»

«Так, мер. Готов а , коли ви готові ».

«Чудово. Дякую, люб а ».

Вона витягла листа і поклала його на стіл.

«Мені було приємно сьогодні бути свідком народження. Ця дитина була зачата, виношена та народжена в Оновленні , я сподіваюс ь , перша з багатьох. Тож це здається як ніколи вдали м час ом . Я залишаю свою посаду мера. Н егайно».

Вона встала і витягнула спину.

«Удачі вам з рештою », — сказала вона, прямуючи до дверей, оточена приголомшеною тишею. « Мені потрібен чай » .