Розділ 1043 — Відколи нам не подобаються тунелі?

«ЩИТИ!» — вигукнула Адвант, і її феромони потужним вибухом охопили всю територію.

Двоє магів, на щастя, швидко відреагували, і навколо великого солдата з’явився щит, лише за мить до того, як безлад ліан повністю поглинув її.

Вона кинулас ь вперед, клацаючи щелепами, кусаючи сотні міцних, живих мотузок, не роблячи на них помітних вм’ятин.

«Потрібен вогонь?» — нетерпляче запита ла Пропел а нт.

«Звичайно, що мені потрібен клятий вогонь ! Чому ти питаєш? Просто видай його вже!» Адвант закрича ла .

Негайний спалах полум’я охопив її, під паливши виноградні лози та тимчасово відкинувши їх назад. Звичайно, це також водночас підпалило тонкі волоски на її вусиках ...

« Не мене , ідіот! »

«Вибач».

Як не дивно, Пропел а нт не звучала надто вибачливо, спостерігаючи за тим , як рослинний монстр відступає, придушуючи полум’я своїми незліченними ліанами. Кулант зітхну ла та виклика ла струмінь води, щоб облити обпаленого солдата.

« Тобі варто навчитись краще зцілюватись , сестро».

Тепер змокла, Адвант на мить мовчки за кипіла, перш ніж вирішила, що більше не може триматис ь .

«Ви двоє стали марними, відколи ми сюди прийшли», — сказала вона на сварливих магів. «Якби я не зна ла краще, я б подума ла , що ви якось посварилис ь ».

Пропел а нт і Кулант на мить незграбно зупинились .

« Так і сталось ?» — недовірливо запита ла Адвант, перш ніж вона похитала головою. «Гаразд, як би там не було. Ви нестерпні . Закінчуйте вже з цим і припиніть робити помилки, або я скажу Найс таршому, наскільки ви були дурн ими , поки вони спали».

Двоє магів мали сором бути збентеженими рівно стільки часу, щоб лози знову піднялис ь тунелем, щоб схопити Адвант і затягнути її в темряву.

« Це була твоя вина » , — сказа ла Пропелант.

«Як це була моя вина?» — крижано відпові ла Кулант . «Істота явно слабка до вогню, це тобі слід було її відбити».

«У лозах є вода. Ти могл а її заморозити».

« Ти просто роздратован а , бо зл а , що Найс тарший не навчив тебе заклинанню вулкана.

« Не правда ! Ти просто дріб’язков а , тому що вони не мали мега заклинання льоду, якому ти могла б навчитис ь . Я не вин на , що вогонь кращий».

«Якщо він настільки чудов ий , то скористайся ним. Іди допомож и Адвант, хоча б раз не підпалюючи її».

« Може я так і зроблю! »

«Я б хот іла це побачити».

Вони д воє довго стояли осторонь, дивлячись одне на одного, поки з темряви не вискочила пошарпана постать.

«Ви обидва відстій», — сказ ала Адвант. «Якби Найс тарший був тут і побачив вашу некомпетентність, ви б поверну лись на тренування, перш ніж здригнутис ь ».

« Я не зробила нічого поганого » , — крижано захищалас ь Кулант . «Пропел а нт, з іншого боку...»

«Ні, я не хочу цього чути», — перерва ла солдат двох магів.

Маленький цілитель підійш ла і поча ла працювати, виправляючи значні пошкодження панцира Адвант. Було також кілька дрібніших ран, місць, де ліани пробили плоть і завдали шкоди. Цілитель бурчала собі під час роботи, повністю ігноруючи членів ради.

Адвант бу ла дещо збентежен а . Для будь-кого з членів К олонії було незвично мати будь-які розбіжності. Це було н езвично і ставалось надзвичайно не часто , але це траплялос ь . Знову ж таки, двох осіб з настільки діаметрально протилежними характерами не часто просили працювати разом так часто, як Кулант і Пропелант .

Двоє магів зазвичай добре ладнали, але з якоїсь причини вони дозволяли своїй суперечці заважати їхньому завданню, що було неприйнятно. Особливо тому, що Адвант розраховува ла на них, щоб зберегти її живою!

« Є лише два варіанти», — сказала вона двом магам. «Або ви запевняєте мене прямо зараз, що ви обоє надалі можете нормально працювати, або ми розвернемос ь та повернемос ь назад. Я погоди лась прийти лише з невеликою кількістю членів команди, тому що припуска ла , що ви обоє будете корисним активом, але це , схоже, не так». Мало того, що ви не є перевагою, я б краще ма ла будь-яких інших магів, ніж вас .

Родичі скоса подивилис ь одне на одного, і їхні вусики повисли від сорому, хоча жоден не бажав визнати провину перед іншим.

Адвант розчаровано випусти ла феромони.

«Слухай те , я знаю, що зараз усі напружені. Найс тарш ого ще не буде хтозна скільки часу, і у нас є маса справ, але ви двоє не можете дозволити, щоб щось дрібне заважало вашій роботі. Ви занадто важлив і для подібного ».

«Т и цілком прав а» , — сказа ла Кулант . «Ми не виконуємо своїх завдань з належною ретельністю».

«І н е кажи » , — зауважи ла Адвант, усе ще вибираючи шматки лози з щілин у панцирі.

« Вибач » , — сказа ла Пропелант. «Я зроблю все можливе, щоб не підпал ювати тебе . Проте я не можу обіцяти, що цього не станеться, з рештою, це вогонь».

«Я впораюс ь з обпаленням », — відпов іла солдат. «Проблемою було легке під смаження. Я щиро сподіваюс ь , що те, що вас турбує, якнайшвидше вирішиться . А поки що давайте зосередимос ь на поточному завданні».

А саме, рухатись ци ми тунеля ми і викорчовувати все, що там було. Поки що це були здебільшого різноманітні неприємні рослини, що виросли густими та яскравими на життєвій мані навколо .

«Готово, — оголоси ла цілитель , злазячи зі спини Адвант.

«Дякую за це. Сподіваюс ь , що нам більше не доведеться звертатис ь до тебе ».

« Мені цього хотілося б », — буркнула маленька мураха, повертаючись назад у безпечне місце.

Останнім часом у всіх був поганий настрій. Солдат відмахну лась від нього і поча ла повертатис ь обличчям до тунелю, куди її нещодавно затягнули.

« Ходімо » , — сказала вона.

Невелика група знову продовжила свій шлях, а координація між ними значно покращилас ь в порівнян ні з кількома хвилинами тому. Кулант та П ропел а нт все ще сперечалис ь один з одн ою , але вони залишались на задньому плані.

Вони продовжували стикатис ь з підземними монстрами четвертого шару і продовжували боротис ь . Більше клубків лози, деякі набагато більші за перші, доставляли їм багато проблем, але з іншими також було складно боротис ь . Був монстр, схожий на соняшник, що плювався в них насінням, і все було б добре, якби насіння не почало відразу вирощувати нових соняшникових монстрів з неймовірною швидкістю.

Найгіршим був дивний волохатий кріт з вогнем у череві та рот ом , повним скрегочучих зубів. Зрештою, Кулант вдалос ь пронизати істоту крізь її шкуру магією льоду, але не раніше, ніж Адвант втрати ла ногу.

«Вибач за це», — сказала вона маленькій цілительці, не знаючи, чому вибачилас ь за те, що втратила ногу в бою, але це здавалос ь правильн им рішенням .

«Не турбуйся про це, — відпові ла цілитель, — ми до цього звикли».

Незважаючи на всі зусилля, команда подолала невтішно маленьку ділянку тунелю, перш ніж вони були змушені повернути сь додому. У групі панувала атмосфера поразки, незважаючи на прогрес, якого вони досягли. Значною мірою тому, що вони відразу повернуться сюди , коли відпочинуть.

«Спробуйте не дратувати один одного, перш ніж ми повернемос ь », — сказала вона двом магам. «Ми під кінець навіть почали чогось досягати ».

Не чекаючи відповіді, вона попленталас ь до кімнати відпочинку. Вона трохи боялас ь наступної подорожі, що було неприродним відчуттям. Відколи Колонія боїться битв в тунелях? Це було неправильно!