Розділ 1062 — Світанок нової ери

Що робить міфічного монстра настільки могутнім? Існує багато теорій, деякі підтверджені, інші більш туманні, але сила та домінування цього класу монстрів у Підземеллі є давно вивченим і загалом добре зрозумілим явищем.

Ризикуючи надто спростити тему , ми можемо віднести основну частину цієї непомірної сили до ядра. Зрештою, те, що класифікує міфічного монстра як такого, це його ядро.

При певних щільності і розмірах ядро монстра зазнає якісних змін. Це те, що стимулює ціни та попит на більші та потужніші ядра. Базове ядро монстра може вмістити менше мани, ніж особливе , яке містить менше, ніж рідкісне ядро, яке поступається міфічному. Це все очевидно, і лише дряпає поверхню складної проблеми.

Ядра також легше поглинають ману, коли вони підвищуються в класі. Збільшення швидкості споживання більш ніж лінійне, що означає, що потужніші ядра ефективніші та можуть підтримувати більші, голодніші чари.

Але врешті-решт все зводиться до тіла монстра. У той момент, коли певний монстр стає міфічним, його тіло та розум еволюціонували далеко за межі того, що може витримати звичайна органічна істота. Звідки береться енергія, необхідна для живлення цих велетнів ? Як вони підтримують себе?

Мана, мана, мана. Міфічний монстр — це ходячий вакуум мани, що всмоктує енергію навколо себе з величезною швидкістю, щоб підживлювати своє існування. Перехід від рідк існого до міфічного ядра — це якісний стрибок, який наближає рівень існування монстра до повернення до місця його походження: до істоти чистої мани.

Це лише одна з причин їхнього особливого існування, але головна, оскільки вона впливає на все інше, що робить їх настільки страшними. Потужна еволюція, особливі матеріали, з яких формуються їхні тіла, унікальні здібності, які вони здобувають, — усе це можна віднести до їх здатності та близькості до енергії, яка лежить в основі Підземелля, а отже, й усього світу.

- Уривок з «Монстрів і мани» Ксінчі.

Хех .

Гвехехех.

Ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха!

МУАХАХАХАХААААА!

Настала нова ера . Настала е поха Ентоні ! Я відчуваю себе таким могутнім, таким приголомшливим, таким потужним! Ви бачил и це, мамо? Ви змогли побачити мою холоднокровність, коли я одним влучним рухом вбив того дурного демона? Ваша дитина стала чудовою!

ДИВІТЬСЯ НА МЕНЕ !

ТВАК !

« А й!»

«Припини позувати посеред поля бою, дитино», — докоряє мені Королева. «Ми повинні переконатис ь , що родина зможе безпечно відступити ».

Я тру одним вусиком по голові. Можливо, у мене є чудовий новий панцир, але чомусь удари Королеви все ще жалять!

«Ах. Ви має те рацію», — зніяковіло бурмочу я, перш ніж повернутись і почати створювати свою гравітаційну конструкцію мани. «Я трохи затримаю їх, ви допомож іть сім’ї відійти, а потім ми зможемо повернутись назад до стовпа. Я чу в , що останнім часом тут все божеволіє ».

Я закачую ману в нову форму заклинань, яку я дізнався , єдине нове заклинання, яке я вивчив, коли нарешті розблокував навичку, якої прагнув.

У центрі над дірою, з якої виходять демони, починає пульсувати невидима енергія, яка щомиті стає все сильнішою. Мої вусики дзижчать, коли нове джерело гравітації починає брати участь, відтягуючи демонів назад, поки вони намагаються кинути сь вперед, піднімаючи тих, хто був під ними , у повітря.

Вмикаються мої інші мізки і десятки розумових конструкцій працюють одночасно, а списи згущеного льоду летять вперед, наче постріли з кулемета. Лінія фронту демонів миттєво знищена, і через затримку їхнього підкріплення , мої родичі нарешті отримали трохи відстані , необхідн ої для відступу.

Занадто просто ! Мені майже не доводиться спиратис ь на в олю Колонії для цих дрібниць, хоча я спалив чималу кількість мани , щоб одним ударом в бити цього величезного демона. Але не я не хвилююсь , оскільки в межах досяжності мого Вестибюля настільки багато мурах, що енергія продовжує напливати до мене разом з їхніми думками та враженнями.

В середині мого тіла, розташовані близько до мо го ядра , завершен а трійця Вестибюль, Неф і Вівтар горять світлом, наповнюючи мене силою, що наповнює моє тіло .

Це в ідчуття неймовірне, ніби всередині мене з’явився бездонний колодязь сил, який ніколи не висохне.

« Пішли геть звідси», — оголошую я іншим. « Ви йд іть перши ми , я піду за вами ».

Мої накази навряд чи є необхідними, і їх здебільшого ігнорують, оскільки вони вже це робили. Відчуваючи себе трохи зайвим, я займаю свою позицію в кінці колони і готуюс ь атакувати демонів магією, якщо вони підійдуть занадто близько. Варто також по їсти, поки можу.

Тільки там я теж непотрібний. Без захисту великого хлопця, у звичайних демонів мало шансів протистояти об’єднаній вогневій потужності такої кількості мурах. Кислота та магія ллються невпинним потоком, не залишаючи мені жодної роботи .

Вже н е вперше я відчуваю себе непотрібним через неймовірну компетентність моїх родичів . На жаль, це означає, що мені нема є як відволікати себе від жахливого болю в кишках.

Дурні древні та їх дурний по клик. Як і очікувалос ь , моя еволюція призвела до посилення жахлив ої тяганини у моїй душі. Прийти до третьо го шару було необхідно , але наскільки ж це боляче. Я навіть не можу уявити, наскільки це було б боляче бути монстр ом шостого рангу в першому шарі.

«Найстарший… з вами все добре?» — запитує мене Адвант, рухаючись поруч зі мною.

« Бувало краще», — відповідаю я, зжимаючи щелеп у від болю. « Щойно я повернус ь до четвертого шару , мені стане набагато краще».

«Ви не зможе те залишитис ь ? » — дещо стривожено питає солдат. «До нас, можливо, йдуть демони восьмого рангу ».

Я киваю.

«Я багато про це чув. На жаль, я не можу залишатис ь тут, поки вони не з’являться. Поки Блискуча може переміщувати мене між шарами, я можу чекати внизу і заглядати сюди, коли буду вам потрібен» .

Хоча досвід руху через виміри був… м’яко кажучи, жахливим. Я б хотів мати повіки, щоб мені не доводилось всього цього бачити, але чомусь мені здається, що навіть видалення очей не покращить ситуацію.

«Найстарший… я не впевнен а , на що ви зараз здатн і , але те, як ви впора лись з тим іншим демоном… Я не впевнен а , що ми зможемо боротись з ними без вашої присутності».

Я махаю вусиками , стежачи за ситуацією позаду. Бомбардування було більш ніж достатньо, щоб утримати демонів, щоб ми могли створити хорош у відстань . Все, що нам тепер потрібно зробити, це мчати по рівнинах, і ми будемо знову вдома!

Поки вони не дійдуть до стовпа і все одно піднімуться за нами.

«Не турбуйся про це», — заявляю я, згинаючи одну ногу, поки ми біжимо. «Демони восьмого рангу ? Просто шматки біомаси. Я роздеру їх на частини ».

[ Правильно , Крихітк а ?]

Після довгої секунди без відповіді я смикаюс ь , коли нарешті згадую. Блискуча не змогла взяти зі мною команду, я тут без них. Минуло стільки часу з тих пір, як я був розлучений з ними, що я почуваюс ь надзвичайно дивно. Бути вільним від моїх нянь дає хороше відчуття , але мені самотньо без моїх друзів. Я сподіваюс ь , що Крініс добре там справляється...