Розділ 1082 — Інстинкти

Майстри клинків Н ароду відомі своєю надзвичайною майстерністю володіння зброєю. Їхня репутація така, що перевершує репутацію навіть Кам’яних Мечів Голгарі , чиї техніки були викувані в Підземеллі під час Розриву.

На їхні надзвичайні методи дивляться з певним трепетом, оскільки напруга між ст ар ими та н ов ими расами така, що жодна ніколи не може бути задоволена досягненнями іншої. Не монстри, хоча й походять з Підземелля, Н арод завжди виклика ють деяку підозру, куди б вони не пішли.

Точна природа їхньої майстерності та те, як вони її досягли, залишається суворо охоронюваною таємницею серед їхніх анклавів. Яка комбінація класів і навичок потрібна, щоб створити цих грізних воїнів? Чи це якась їхня вроджена властивість, що дозволяє їм досягти цих подвигів? Є багато тих, хто пожертвував би чимало чим , щоб дізнатись , хоча, наскільки нам відомо, нікому досі не вдалос ь відтворити її .

Декілька осіб за межами Народу стверджували, що досягли статусу Майстра К линка, але все було швидко виявлено , коли справ жн і кинули їм виклик. Оскільки Майстри Клинків борються лише в дуелях до смерті, ці помилкові твердження швидко зникли.

- Уривок з «Майстри-відлюдники: в оїни Н ароду» Ксінчі

Тітус глибоко вдихнув, по вагався, а потім видихнув з довгим зітханням. Мінерва миттєво вловила його настрій.

«Ти став м’яким, чоловіку, — посміхнулас ь вона, — я пам’ятаю, коли запах мани в повітрі був достатнім, щоб у твоїх очах спалахнув вогонь. Що змінилос ь ?»

Команд и р звернувся до колишнього консула, майже роздратований тим, як мало вона змінилас ь за ці роки.

«Я міг подумати, що відповідальність за керівництво всім Легіоном вгамує твій власний голод до битви, моя любов. Тепер я бачу, що це не так».

Мінерва закинула голову та засміялас ь .

«Ти не можеш говорити це серйозн о . Якщо ти справді очікував, що це станеться, навіть на одну секунду, то ти не знаєш мене так добре, як мав би. Я придушува ла свій гнів більше десяти років, і тепер я нарешті можу відпустити його ».

Жива легенда, ходяче лихо, її ніколи надовго не втримати від боїв. Саме тому Тітус відчував цю легку меланхолію.

« Але це було приємно, чи не так? » запитав він.

Його дружина встала з іншого боку кімнати та підійшла, щоб обійняти його руками.

«Це було чудово. Вона так добре виросла, Тітус. Ти неймовірн о добре справився ».

«Нічого я з нею не зробив , — пирхнув командир, — вона практично сама себе виховувала після того, як ти пішла . Втекла так швидко, як тільки могла».

« Ти повернув її » .

«Так. Повернув ».

«Це все, що має значення».

Вона потужно стиснула його, достатньо сильно, що йому здалос ь , наче він почув тріск ребра, перш ніж вона відпустила його.

«Тоді давай, великий м'якуш. Пішли скажемо їй ».

Т і тус кивнув.

«Давай».

Вони залишили свою кімнату , відчинивши перегородку та дочекавшись, поки їх очистить фільтр, а потім вийшли в коридор житлового району, де вони зупинилис ь . Ресурси були обмежені на будь-якій базі Легіону в межах п’ято го шару , і це було значною мірою завдяки Мінерві, що вони взагалі могли тут залишити сь .

Рухаючись вузькими коридорами, вони витримували вражені погляди легіонерів, відправлених на навчання, і багатьох інструкторів. Це не надто турбувало пару, вони давно звикли до уваги.

Зрештою вони підійшли до дверей доньки та сильно постукали. Навіть крізь зміцнений і зачарований метал вони почули, як вона намагається навести порядок, і обоє посміхнулися.

Тоді Тітус спохмурнів.

Йому спало на думку, що там може бути хлопець . Можливо, цей звук був тим, що Моррелія намагалас ь запхнути якогось дурня в шафу чи під ліжко. Неважливо, вирішив він, незалежно від того, де він був, він помре.

« Розслабся, добре ? » — прошепотіла Мінерва. «Ти виглядаєш так, наче збираєшся когось вбити. Більше там нікого немає ».

«Ти впевнен а ?»

Вона кинула на нього ображений погляд, і він кивнув. Вона мала достатні навички , щоб відчути там щура, не кажучи вже про іншу людину. Ще через хвилину двері відчинилис ь , і перед ними з’явилас ь змучена Моррелія, а її темне волосся змішаним безладом розліталос ь на всі боки.

«Мама, тато?» сказала вона. «У чому проблема?»

«Наближається хвиля», — сказала Мінерва, ступаючи вперед і обіймаючи доньку. «Ми з твоїм батьком більше не можемо залишатись , нам потрібно відправлятись . Ми більше не можемо байдикувати ».

«Хвиля? Вже?» Моррелія була приголомшена. « Цього разу ще швидше, ніж раніше?»

« Так » , — підтвердив Тітус з похмурим обличчям. «Вони стають більшими та ближчими один до одно ї . Якщо нічого не зміниться, ми можемо побачити повторення Розриву».

Він простягнув руку та поклав їй на плече, дивлячись їй в очі.

«Переконайся, що ти береже ш себе. Тут буде небезпечно. П’ятий шар під час хвилі… складний ».

Менше зацікавлена думати про себе, Моррелія звернулас ь до матері.

«А як щодо вас двох? Куди ви йдете? Де ви будете?»

«Ха! Не турбуйся про нас. Мене знову зарахували до мого старого підрозділу. Четвертий преторіанський . Я одягну броню раніше тебе, дочко. Тобі не пощастило».

« Я повернус ь зі своїм Легіоном, — сказав Тіт ус . «Ми будемо направлені до третього шару під Лірі єю . Там є деякі активи, про які потрібно подбати, і я вважаю , що керівництво хоче спробувати зв’язатис ь з тими, хто вцілів після інциденту з Гарралош».

Моррелія розширила зіниці .

« Це означає, що ви знову будете боротись з мурахами?

Тітус похитав головою.

«На жаль, ні. Лише збір інформації. Зі звітів, які ми маємо, мурахи стали надто потужними , щоб один Легіон міг з ними впоратис ь ».

Мінерва цокнула та трохи похитала головою.

« Ти не повернешся до свого Легіону » , — сказала вона.

Тітус за кліпав очима.

«Що?» буркнув він.

Вона посміхнулас ь йому.

« Ти йдеш зі мною! » — оголосила вона. «Час повертатис ь до вищої ліги, мій чоловік. Не забудь взяти сокиру».