Розділ 1137 — Проти припливу, частина 3

Серце Ліро й палало.

« Вперед, сестри! » — за ревіла вона, а її феромони про котилис ь по полю бою, наче хвиля. «Сьогодні ми точно знайдемо те, що шукаємо!»

« Ш укаємо!»

Її власний заклик було стерто відповіддю маси Безсмертних. Зараз їх було п’ять тисяч, і для Ліро й наступати на чолі їхніх лав було наче бути прикут ою до вершини гори, що падає .

Релікварій загиблого Безсмертного охопив їх усіх своїм благословенним світлом, і Лірой відчула, як співає її душа, поки маса ворогів ставала дедалі більш ою в її оч ах .

У міру того, як хвиля йшла далі, кількість могутніх чудовиськ, які спускалис ь з неба, піднімалися з-під землі або виринали з глибин озер, не припиняла зростати. Захист гори був побудований настільки добре, наскільки К олонія могла впоратис ь за відведений їй час, але навіть з усіма їхніми приготуваннями виявилос ь неможливим швидко очистити монстрів з їхньої гірської фортеці.

Далі кількість шалених монстрів зростала. І зростала . І зростала .

Вони здебільшого боролись один з одним, але Колонія відчайдушно намагалас ь відштовхнути їх від гірського гнізда, щоб не пошкодити його. Тепер, коли вони забезпечили собі безпечний притулок в четвертому шарі, вони зроблять усе, щоб зберегти його.

У тому числі дозволити Безсмертним розгулятис ь на полі бою.

«Шукаємо!»

Приливна хвиля феромонів, яку випускала броньована колона, була настільки густою, що туманом нависла над їхніми головами. Коли вони атакували, цей туман був захоплений їхніми ногами та тілами , обертаючись навколо їхніх ніг, доки не здавалос ь , що вони біжать по вершині хмари.

У полі попереду Лірой бачи ла величезну зграю монстрів, що боролись та вбивали перед воротами гнізда. Для багатьох це виглядало б як живий жах , вир смерті та руйнування. Там боролись могутні монстри. Звивисті ящірки, що плавали в повітрі, наче вугри зі смарагдовою лускою, що виблискувала на світлі; духи вітру, води та землі височіли на десяток метрів у повітр і та маніпулюючи стихіями за власним бажанням. Жахливі, роздуті створіння безодні, що дзижчать потужною аурою та всепоглинаюч ою силою життя, вилізли на землю з іклами та пащ ами, наче бездонн і ями голоду.

Для Лірой та її послідовників це було наче проблиск неба.

Ці монстри не були щойно породженими слабаками першого рангу , які не знали верху від низу . Це були потужні звірі шостого та сьомого рангів , відгодовані бенкетування м великою кількістю слабкої здобичі, яку породила хвиля, що відчайдушно прагнули більшого задоволення. Деякі з них виглядали так, наче могли розчавити Ліро й одним ударом.

Будь ласка, благала вона подумки, будь ласка, роздави мене!

Вони кинулис ь вниз з гори, набираючи швидкість, доки вона не відчула, що її ноги, навіть настільки зміцнені та мутовані, як вони у неї були, ламаються від напруги. Вони втримались , але лише ледве . Поки її дух кричав про звільнення, Лірой набралас ь сил, нахилила свій панцир і врізалас ь в перший ряд зграї.

Здалеку це було схоже на вибух. Коли кінчик клина врізався в масу звірів, що боролись за воротами, перші вороги просто зникли… лопнули, наче повітряні кулі, коли тисячі тонн маси мурах врізалис ь в них, наче кулак д ревнього. Для Ліро й це був момент, яким вона жила. Попереду стояли чудовисько за чудовиськом, так щільно зібрані одне біля одного, що могли вважатись фактично суцільною масою. Позаду були тисячі й тисячі її сестер, кожна з яких несла десять тонн найкращої сталі Колонії, і вони штовхали її вперед з нестримним імпульсом падаючої гори.

Вона почула крик металу її броні, що деформувався під тиском, відчула, як її панцир викривився та тріснув, коли вона була стиснута між нестримним об’єктом і непорушною перешкодою. Цього разу, сподівалас ь вона, повинно вистачити . Цього разу ворог висто їть стійко, а вона, на чолі строю, буде зламана. Жодного шансу для вогню ф енікса розгорітис ь та активуватис ь , жодного зцілення в останню секунду, лише остаточна жертва.

Як завжди, вона була розчарована.

Перші монстри поступилис ь атаці, наскрізь пробиті металевим списом Колонії, як і другий, і третій. Безсмертні топтали сь по полю бою, дико пробігаючи крізь і через своїх супротивників, поки вони нарешті не вичерпалис ь , і більше половини орди було знищено за ними.

Потім почалис ь бої.

Під пульсуючою егідою релікварію Безсмертні боролись з несамовитістю, з якою не могли зрівнятис ь навіть божевільні монстри. Вони боролись безрозсудно, залишаючи себе навстіж відкритими для атак , кидаючись на ікла та пазурі супротивників, перехоплюючи снаряди своїми тілами, не звертаючи уваги на особисту безпеку.

Проте… це не мало значення. Їхні панцири були настільки товстими, додатково захищеними найкращим шарованим і зачарованим металом, який могли виробити кузні К олонії, що це просто не мало значення, захищали вони себе , чи ні.

Лірой борола сь разом зі своїми сестрами, намагаючись ігнорувати кисле відчуття, яке наростало в її кишках. Довга змія високо піднялас ь з відкритими щелепами, палаюч е світло за мерехтіло всередині, і вона стрибнула, кинувшись у розкриту пащу! Яскраво-зелений вогонь лизнув її броню, спаливши вусики, але вона врізалас ь в зуби чудовиська та розтрощила їх, відштовхнувши його назад.

Недостатньо!

Поруч одна з її сестер притиснула елементаля землі, що корчи в ся. Істота підняла частину себе, загартувавши рухливий камінь у сяючий спис, що хотів зануритись у спину Безсмертного.

Лірой розрахува ла момент, коли замах досягне свого піку, і кинулась вперед, прийнявши удар в ідеальний момент. Камінь розлетівся, обсипавши її щебенем, і вона вилаялас ь .

НЕДОСТАТНЬО !

У міру того, як точилась боротьба, і дрібні поранення накопичувалис ь , вона відчувала , що вогняний орган Фенікса розжарюється всередині неї, готуючись випустити свій очисний вогонь. Якщо її не знищ ать до того, як він бу де готов ий , їй доведеться сподіватис ь , що після її відродження залишиться достатньо монстрів, щоб знову її добити.

Це не здавалос ь ймовірним.

Має бути щось.... Що завгодно!

Вона знову обернулас ь та побачила левіафана, що піднімався з води. Це точно був звір сьомого рангу , його відкрита паща була розміром з людський будинок, а звивисті щупальця були товсті, наче дерева.

Це було ідеально!

«ЗА КОЛОНІЮ!» — скрикнула вона та кинулас ь вперед, а її серце знову спалахнуло дорогоцінною надією.

Як вона могла боротис ь з чимось настільки потужним ? Неможливо, навіть Найс тарший не міг би звинуватити її за цю бездоганну жертв у ! У глибині душі вона знала, що Найс тарший сказав би їй просто відступити, але вона придушила цей голос. Це був її момент!

Левіафан кинувся вперед, і Лірой бу ла поруч. Не вагаючись, вона кинулас ь в пащу істоти, брикаючись ногами, щоб заштовхнути себе глибше в стравохід.

« Души мене, мерзотник! » — скрикнула вона, ледь не плачучи від радості, коли відчула, як потужні м’язи звіра починають штовхати її в свій шлунок. Усе навколо потемніло, коли вона ковзнула в його черево, і Лірой зраді ла . Напевно, перетравивши її, звір зазнає поразки. Славний тріумф!

Доки щось ще не наштовхнулос ь на неї в темряві нутра монстра.

«За К олонію!» — скрикнув інший Безсмертний.

« Хоробра жертва, сестро! » вона привітала свого товариша, і вони двоє обійнялис ь серед хлюпаючої кислоти.

Ще один удар .

«Моє життя за К олонію!» — скрикнув третій Безсмертний.

« Шука ...» перш ніж Лірой закінчи ла вітатис ь з новачком, у темряві пролунав ще один удар.

«Я жертвую собою заради слави Колонії!» — заявив четвертий Безсмертний.

Вона навіть не закінчила свій крик, як прийшов п’ятий, а потім шостий.

«Почекай...» – сказала Лірой, відчуваючи, як щось падає в її жив о т і .

Спостерігаючи з фортечної стіни, Адвант могла лише пошкодувати морське чудовисько, яке наважилос ь вийти на сушу на очах у Безсмертних.

Броньован а мураха за броньован ою мура хою лізли в його пащу, доки звір не впав, звиваючись від болю, а сотні дурнів продовжували намагатис ь відкрити його пащу, яку левіафан рішуче закривав. Було вже надто пізно. Згодом кислота в його череві викликала унікальну регенерацію Безсмертних, і монстр сьомого рангу був спалений зсередини.

Адвант похитала головою. Такий жахливий спосіб померти .