Розділ 1138 — Сни хробака

Гранін ходив туди-сюди по своїх кімнатах, а його розум був у хаосі . Він думав, що після століть життя його вже ніщо не здивує, але ось він тут. Щось блиснуло в кутику його ока, і він в піймав себе в дзеркалі.

Його друга шкіра була такою ж шорсткою, як завжди, гранітною, простою та твердою, та вкривала його величезне тіло, як і завжди, хоча йому здалос ь , що він міг помітити де-не-де розсипання. Уважніший огляд підтвердив, що йому просто здалось .

« Я ще не настільки старий», — буркнув він собі під ніс.

Принаймні він не повністю втратив бадьорість молодості. Розглядаючи власний вираз обличчя, він не міг заперечити блискуче хвилювання в своїх очах. Древній у процесі становлення, його остання перспектива, Ентоні, вияви вся набагато кращим , ніж він вважав можливим . Незважаючи на те, що він сам був проти цього, Ентоні випромінював силу та потенціал, і з цього моменту він ставатиме лише сильнішим.

Його вид мурах и спочатку був пере шкодою для нього, але тепер він вияви в ся потужним стимулом. Перш а мураха сьомого рангу в історії Підземелля бу ла неймовірно могутніш ою , ніж він думав. А як щодо першої мурахи восьмого рангу ? Або дев'ят ого рангу ?

Тепер, коли Ентоні завершив свою еволюцію з трьох частин, що буде з ним далі? Можливо, тріо Вестибюль-Неф-Вівтар було б роз будовано ще більше, ще більше посилюючи в олю, яку він зміг отримати від Колонії, і як він міг її витратити? Або щось зовсім інше?

Гравітаційна мана, якою міг керувати Ентоні, була неймовірно смертоносною, хоча й дещо громіздкою. Можливо, його наступна еволюція поведе його цим шляхом, покращуючи його майстерність над цією дивною гілкою мани.

Сам того не усвідомлюючи, Гранін почав ходити по кімнаті, насупивши свій кам'ян ий лоб . Не все було гладко для прото-древнього . З одного боку, йому бракувало навичок. Зага льно прийнятим показником прогресу для навичок було те, щоб вони не відставали від рангу еволюції. Звичайно, це не можна отримати для всіх навичок, у всякому разі, не для молодих монстрів, але принаймні кілька основних здібностей повинні підвищувати свої ранги в ногу з еволюцією. Ентоні навіть близько не досяг нув цього рівня. У нього було стільки навичок, які потрібно було розвивати, оскільки він став настільки загальним фахівцем, що неможливо було максимально підняти всі навички , над якими він мав працювати.

Можливо, Граніну варто попрацювати над списком пріоритетів для великої мурахи? Ентоні ненавидів би таке втручання. Насправді він, здавалося, ненавидів будь-як е планування , але це все одно того варте. Спеціалізація магії гравітації була найважливішою, за нею йшли Укус Пустоти і, напевно , Ривок . Принаймні Вівтар компенсував цю слабкість , збільшуючи силу навичок, але якщо ефект лише піднімав Ентоні до того місця, де він мав бути, він не працював на свою повну силу. Чим швидше він отримає навички сьомого рангу та здатність демонструвати силу восьмого рангу, тим краще.

Голгарі зупинив себе та криво захихотів. Якби він продовжував так крокувати, то створив би дірку в килимі, а це було б прикро. Вигадливо витканий і вишитий, він був витвором мистецтва, а він топтав його своїми оббитими камінням ногами. До речі, хіба це не Ентоні був заплетений у кутки?

Зациклення на кожній дрібниці не допоможе, і якщо він буде так продовжувати так, він стане поганим прикладом для Торрін та Коруна. З моменту їхньої останньої розмови з Ентоні вони обидва пускали піну з рота, працюючи до смерті над документами та ідеями. Принаймні трохи цієї маніакальної енергії надходило від Граніна, він знав це, але оскільки вони були настільки близькі до того, щоб стати свідками народження 20-го древнього , хто міг їх звинувачувати?

Відчувши позіхання в своєму горлі, він дозволив йому продовжуватись довше , широко відкрив ши рота та потягнув шись . Камінь, що вкривав його нижню частину спини, подрібнився та тріснув, від чого він здригнувся. Сон манив його , і він вирішив лягти спати. Колонія мала рацію щодо багатьох речей, працювати без належного сну не було хорошою ідеєю . Якби він з’явився на збори вранці бадьорим і енергійним , то міг би посварити своїх двох колег за те, що вони надто напружуються, маючи при цьому належний для цього авторитет.

Він знову мав подякувати К олонії за їхню відданість гостинності. Справжні ліжка Г олгарі було непросто знайти за межами і мперії каменю, враховуючи розмір і вагу його вкрит ого каменем народу . Він ліг на м’який матрац. Намагаючись відтіснити в глибину голови дзижчачі думки про д ревніх і мурах , Гранін заспокоївся і врешті-решт заснув.

Потім він почав мріяти.

У якийсь момент, поки його свідомість по пливла і розпливалас ь крізь роз'єднані образи його сплячого розуму, Гранін опинився в непроглядній темній кімнаті. Хоча чи бу ла вона зовсім чорн ою ? Над головою було ледь помітне світло, насичено-коричневе, наче рясний ґрунт, воно світилос ь настільки слабко, що він ледве міг бачити свої руки перед обличчям.

Він намагався побачити межі кімнати, але чи була це кімната? Ні, не бул а . Коли його очі звикли, він зрозумів, що це була не кімната , а якась печера. Вона була не надто глибок а , він стояв на підлозі і майже міг торкнутись стелі, але вона бу ла досить довг ою і широк ою . Він вдивився вдалину, коли світло стало ще яскравішим, виходячи зі скелі над усім навколо нього. Він все ще не бачив далекої стіни в будь-якому напрямку. Наскільки великим було це місце? І де він взагалі був?

Він спробував зробити крок. Земля внизу була не настільки кам’янистою, як він очікував; насправді вона була неприродно гладк ою і вигнут ою . Нахмурившись, він присів на місці та провів по ній рукою, ледве розрізняючи деталі в слабкому світлі. Так, у нього під ногами був невеликий схил, що спускався вниз. Він пішов за ним вниз, і схил ставав все крутішим, поки він раптом не спустився в темряву, а потім знову піднявся на тридцять метрів.

Це було дивно.

Він розвернувся та пішов назад, піднявшись на вершину, а потім побачив, що земля спускається далі, закінчуючись тим самим стрімким падінням, яке знову піднімалос ь на тридцять метрів далі.

На чому він стояв? Де він був ?

Лише в цей момент Гранін зрозумів, що його сон був на диво ясним, і він відчув, як натяк на небезпеку торкнувся його розуму. Щ ось було дивним . Щось було дуже, дуже не так.

Прокинься, сказав він собі, але не зміг зробити цього.

Люди казали, що щип а ли себе, щоб спробувати прокинутис ь . Він секунду по дивився на свої вкриті камінням руки, перш ніж дозволити їм опуститис ь вниз . Можливо… він міг би ткнути собі в око?

Земля під ногами почала провалюватис ь , забираючи Граніна з собою . Відчуття швидкого падіння викликало в нього нудоту, коли він відчув, наче його кишки піднялися до грудей, але його ноги втримались , хоч і ледве, торка ючись землі внизу. Він вигукнув , махаючи руками, поки світ навколо нього зрушувався, скрегочучи та крутячись неможливими способами.

Хто знав, як далеко він в пав, чи як довго падав ; Здавалося, це тривало хвилини, але могли бути й секунди. Навколо себе він бачив величезні ріки каменю та землі, що звивалис ь одна навколо одної в повітрі, але було так темно, що вони могли бути нічим. Чи потрапив він до коріння Материнського Дерева?

Що відбувається?

Коли світ навколо нього стих, а земля осіла під ногами, Гранін в пав навколішки, тремтячи з голови до ніг. Тепер його огорнула суцільна темрява, але він щось по чув. Повітря коливалос ь вдалині, наче велетень штовхав стіну вітру туди-сюди.

Він затремтів, він хотів прокинутис ь . Світло вдарило йому в очі, а потім згасло.

Він стояв у величезному відкритому просторі, стіни якого являли собою переплетений вузол величезних клубків , кожен неймовірно величезний. Проте це були не клубки, це були не луски, це не була змія. Це були кільця, зрозумів він, зчеплені кільця плоті. Ось на чому він стояв, на одному з тих кілець . Падіння бул о проміжком між одним кільцем і наступним.

Його оточував хробак.

Той самий хробак .

Гранін кинувся навколішки і втиснувся обличчям у землю.

Не земл ю . Це була не земля.

[ПОДИВИС Ь НА МЕНЕ.]

Гранін відчув, наче сам світ зашумів у його свідомості. Він підняв голову.

Обличчя Ярума було як у будь-якого хробака, загострене, безоке, а кільця плоті ставали все меншими й меншими, поки не закінч ували с ь в одній точці. Єдиною відмінністю був розмір. Древній бу в величезним, невимовним, незрівнянним.

«Я бачу тебе, древній Ярум», — затинаючись, промовив Гранін, поки його серце стукало в грудях настільки сильно , що він боявся, що його кам’яна шкіра покришиться .

Хробак дивився на нього якусь мить, перш ніж відкрити пащу, і Гранін відчув, що він ось-ось помре, був він уві сні , чи ні. Плоть відшаровувалась, розширюючись і розширюючись і розширюючись ще більше, щоб відкрити отвір завбільшки з місто, обрамлений кільцем за кільцем зубів розміром з будівлю. Здавалос ь , що ця паща та ті зуби тривали вічно, а кожне кільце згиналос ь та оберталос ь незалежно від тих, що знаходились поруч, наче рот Ярума був м’ясорубкою, призначеною для розтирання гір. Можливо, так і було.

[ У нас н емає багато часу. Він МУСИТЬ досяг ну ти успіху.]

Черв'як кинувся вперед, і Гранін прокинувся у своїй кімнаті, випавши з криком з ліжка . Він лежав на землі, задихаючись і тремтячи, намагаючись взяти свої нерви під контроль.

Він був у нормі . Він був у безпеці. Він був живий.

Старий Г олгарі заплющив очі, щоб знову відкрити їх, коли образ Ярума заповнив його уяву. З підлоги він перевірив час. Минуло лише кілька годин, відколи він ліг.

Минуло тридцять хвилин, поки Гранін вирішив піднятис ь з підлоги. Коли минуло ще тридцять, він сів за свій стіл, відкрив книжку та почав робити записи. Видіння від самого Хробака, він мав записати його для Культу. Тоді він повинен витра ти ти більше часу на підбір навичок для Ентоні.

Адже він мав досягти успіху.