Розділ 1163 — Розгойдування стадіону

Коли Колонія йде ва-банк заради чогось , вони справді йдуть ва-банк. Я, очевидно, знав про це, але побачити велетенський стадіон, який вони побудували для проведення ігор, мене все одно шокує.

Невже їм справді потрібно було робити його таким ? Божечки . Він величезн ий !

І скрізь мурахи . І люди! Мене попросили піти до місця проведення задовго до гри, схоже , що тут є зона очікування для команд, перш ніж вони вийдуть на поле, але коли я потрапляю туди , весь простір вже запакован ий !

У той момент, коли я виходжу в печеру, у якій знаходиться стадіон, люди, що зібралис ь , лунають радісними вигуками, і навіть мурахи починають клацати щелепами на знак радості ! Вони, м абуть, навчилис ь так імітувати плескання? Там зібрались в же десятки тисяч осіб , а гра почнеться ще лише через чотири години.

Я обережно пробираюс ь крізь натовп, по суті йдучи над ними, вставляючи ноги в будь-які щілини, які можу знайти.

«Радий вас усіх бачити. Як справи? Хіба хтось з вас не має працювати?»

« Говори за себе! »

« Ей ! Я тут саме для того , щоб працювати!»

Таким чином було прийняте рішення, і тунельний м’яч почав офіційно класифікуватис ь як робота для учасників.

Бути в центрі уваги було досить соромно, але щойно я пробираюс ь під стадіон і подалі від усіх цих цікавих очей, я відчуваю себе набагато комфортніше.

Свого часу, коли я був набагато меншим, було не так вже й складно пересуватис ь через груп и чи територі ї , щоб на мене пильно не дивилис ь . Тепер, коли я височію над усіма іншими мурахами та людьми, все стало трохи складніше.

Навіть тут, під стадіоном, я чую, як над моєю головою збирається натовп. Протягом годин лунає рівний барабанний бій ніг і дзвінке клацання кігтів. У самій кімнаті я зосереджуюсь на підтримці свого ядра на вершині сил , втягуючи ману другого шару, щоб спробувати подолати ту кількість, що витікає з мене.

Мана в моєму ядрі набагато щільніша, ніж в атмосфері навколо мене, тому енергія постійно виснажується з мого високорозвинен ого тіл а , і швидкість заміни просто не поспіває . Лише активно захоплюючи енергію та втягуючи її, я можу підтримувати рівновагу. Якщо навіть це було недостатньо погано, на мене діє п оклик, сильніший, ніж я коли-небудь відчував раніше , і смикає мій дух, вимагаючи від мене піти глибше в Підземелля, щоб виконати вимоги древніх .

Дурні .

Це неймовірно, карколомно боляче, але сила волі зросла! Я з цим впораюс ь . П о трохи. Чим швидше я зможу завершити цей матч і потягнути нашого нового чемпіона за собою в глибину, тим краще.

Посидівши в кімнаті очікування я дуже хотів приступити до матчу. Шум над головою в цей момент був оглушливий, а саме постійний глухий гуркіт. Я поняття не маю, скільки там людей чи мурах , якщо на те пішло. Я відчуваю вібрацію крізь стіни. Мої вусики невпинно божеволіють. Стільки вібрацій, брязкоту по камін ню , гуркоту в повітрі. Тонкі волоски вздовж моїх щупів практично танцюють.

«Найстарший, ми готові до вашого виходу ».

«Нарешті…»

Я підтягую ноги назад під тіло та штовхаюс ь , піднімаючись з положення, у якому я плюхнувся на землю. Не має сенсу марно витрачати енергію.

Я перетворююс ь з млявої риби на гідного Найс таршого за секунду! Гвехехех. Тепер прийшов час справді засліпити натовп!

Я проходжу вузьки м тунел ем , у якому я ледве поміщаюс ь , що з’єднує зону очікування з полем, створюючи дорогою магію. Вихід з тунелю блискуче яскравий переді мною, освітлюючи поле за ним. Коли я виходжу на відкритий майданчик, мої ноги ледве торкаються землі.

Рев, що зустрічає мене, коли я виходжу з тунелю, не схожий ні на що, що я коли-небудь чув. Тут тисячі людей, можливо навіть десятки тисяч. Я навіть не здогадувався, що їх так багато! Невже ми завоювали більше міст у першому та другому шарах, а я навіть не знав про це?

А високо вгорі, вкриваючи куполоподібну стелю, тисячі й тисячі мурах, принаймні сто тисяч, шуршать і перелазять одна на одну, схвально клацаючи щелеп ами .

Як я міг підвести свою аудиторію?

Велично піднімаючись у повітря, я підлітаю вгору, піднятий колодязем, який я хитро інвертував та замаскува в закляття. Натовп задихається від шоку та захоплення, коли я піднімаюс ь в небо, щоб стати на рівень з багаторівневими рядами сидінь, а потім ще вище, доки я не можу щасливо ляскати вусики разом з мурахами на стелі !

БВАХАХАХА! Ось моя літаюча величність!

Я поступово опускаюс ь вниз, намагаючись зберегти гідну позу в повітрі. Лише тоді я спостерігаю за Безкінечністю в іншому кінці поля, що спотерігають , як я пливу до них з ясним і спокійним блиском в їхніх очах .

Хохо …. Ось де сьогоднішні жертви. І я бачу Солант прямо посередині, її очі показують обчислення, що виконуються зі швидкістю мільйон кілометрів на годину в її розумі.

Скільки не думай, цього буде мало!

Мої кігті нарешті торкаються землі , і я відпускаю силу тяжіння. Панівн а , вдал а поява .

Господи Боже, моє ядро має мало енергії ...

Безкінечність наближаються до середньої лінії, і я розумію, що маю зустрітис ь з ними там, рухаючись вперед, поки поспішно вбираю більше мани, щоб замінити втрачен у .

«Вітаю, Найстарший», — каже Леонідант, крокуючи вперед, щоб шанобливо привітати мене.

Я дивлюс ь вниз на них.

«Це буде цікавий день для вас усіх. На вас чекає багато нових вражень».

«Я-я не впевнен а , що ви маєте на увазі?» Леонідант вагається.

Я радісно потираю свої вусики.

«У вас ніколи не було такого матчу, чи не так? Десятеро проти одного? Перед таким натовпом?»

« Це правда » , — киває вона.

«І, звичайно, ви теж ніколи раніше не програва ли . Спробуй зробити все цікавим, Солант. Я прийшов сюди не для того, щоб нудьгувати!

Я кепкую над ними, гучно клацаючи щелепою прямо їм в обличчя.

«Може те почати з нападу, якщо хоче те , Найстарший», — раптом каже Солант.

«З радістю».

Я роз вертаюс ь і повертаюс ь на свій бік поля. Я не можу дочекатис ь , щоб випустити свою силу на цих супротивників і привести натовп у слав ет ний захват!