Розділ 1175 — Зачинити двері

Навіть зараз Солант не дозволяла собі думати про перемогу. Вона намагалас ь взагалі не думати. Поки вона мчала під панциром Найс таршого, між їхніми ногами та виходила з-під живота, вона думала лише про те, щоб рухати ногами, по дві за раз .

М'яч був міцно стисну тий її між щелеп ами і генерал намага лась не зосереджуватис ь на фінальній лінії, яка ставала все більшою в її очах.

Вона намагалас ь не думати про своїх побратимів, тих, хто був з нею на полі, і тих, хто дивився згори, хто довірив їй своє майбутнє.

Вона дуже намагалас ь не думати про величезну мураху позаду неї, що випромінювала задушливу ауру влади.

Скільки разів Безкінечність бу ли притиснут і до стіни? Скільки разів вони перемагали? Це не було нічим новим . Не мало бути інакше. Вона відмовилас ь програвати.

Її ядро пульсувал о всередині її тіла, а кров пульсува ла у її монструозному тілі . Кожна фібра її істоти була напружена, щоб рухатис ь хоч трішки швидше та дістатись трішки далі!

Фінальна лінія була так близько! Вона хотіла, щоб вона бул а ближче, хотіла, щоб вона вже прибула . Якби вона змогла доторкнутис ь цією кулею до камен ю , тоді цей тягар було б знято хоча б на деякий час, і вона могла б продовжувати керувати своєю командою без будь-якої плями в записах.

Вона була вже майже там!

Натовп кричав, вона тьмяно це усвідомлювала. Рев голосів і клацання щелеп вібрували камінь під її кігтями та зму шува ли її вусики затремтіти. Ця с ила була надзвичайною, але в її розумі просто не було для неї місця.

Вона не могла програти!

Один останній стрибок, од ин останн ій рух до боков ої лінії. Вона відштовхнулас ь з усієї сили, летячи в повітрі, міцно стиснувши м’яч у щелепах.

Всього кілька метрів! Менше секунди часу, і все б закінчилос ь !

Проте … вона не рухалас ь ?

« Ти закінчил а ?» Найстарший роздратовано запитав .

Солант повернула голову та усвідомила, що її схопила в повітрі велетенська мураха, залишивши її підвішеною всього в сантиметрах від цілі .

Утрим ана над землею, як би вона не боролас ь , вона не могла подолати відстань, що залишилас ь . Ця крихітна щілина була фактично нездоланною прірвою.

Одним рухом Найстарший підня в голову та поверну в ся, відтягнувши Солант від фінальної лінії та витягнувши її серце з грудей.

Це був кінець .

Вона програла.

«Чи можна назвати це програшем, коли у тебе ніколи не було шансу виграти?» — міркував Найстарший. «Мабуть, так. Ти програ ла , Солант. Це означає, що ти і твоя маленька команда на деякий час належите мені. Все зрозуміло?»

«... Так».

«Чудово. Ми попрямуємо до четвертого шару, щойно я зможу це організувати».

Найстарший поставив її серед її товаришів по команді, переконавшись, що він взяв м’яч і роздавив його рухом своєї мани. Натовп продовжував шаленіти, а велетенська мураха зігнулась і на мить по позувала їм.

« З тобою все гаразд? » — запитала Леонідант, підходячи до свого генерала.

«У мене все добре», — без емоцій відпові ла Солант.

«Я не можу повірити, що ти підійш ла так близько, навіть коли все було проти нас…»

« Н едостатньо близько».

« Це не твоя провина » .

«Хіба?»

Леонідант відступила на крок, відштовхнута інтенсивністю запаху свого лідера.

« С-Солант? »

« Ей, ей , тримайся». Товста нога врізалас ь між ними, прямо перед обличчям генерала, а за нею надто довг ий вусик тицьну в її в голову. « Ти сприймає ш це надто серйозно . На мій погляд, ти не зосереджен а на правильних речах, але ми можемо поки що це відкласти, незабаром у нас буде час для обговорення. Однак перед тим, як ми підемо, є дещо, що я хочу знати».

«Що?»

« Як ти отруї ла той торт ? »

Найстарший звуча в зацікавлено , навіть без злості , але Солант трохи нахилила голову, перш ніж відповісти.

«Я дізна лась , що надлишок цукру змушує мурах втрачати концентрацію та поводитис ь дещо хаотично, тому я приготува ла пиріг з удесятеро більшою кількістю цукру, ніж зазвичай ».

« Ти… намага лась отруїти мене … цукром? »

«Я б не відкла ла жодної зброї в гонитві за перемогою».

«Ні, я розумію… просто… це мило . Гаразд. З мене досить. Зб ирай свою команду, усю двадцятку, я більше не можу цього терпіти».

Коли прибули інші десять, Найстарший перерахував їх, кивнув і підняв голову.

Зі спалахом світла та звуком розриву поле стало порожнім.

~~~

«Найбільш односторонній матч з результатом 1-0 в історії».

[Ти не помиляєшся, Пітере. Незважаючи на її героїзм наприкінці, коли їй якимось чином на секунду вдалос ь прослизнути повз Найстаршого, цього було недостатньо. Солант і її Безкінечність нарешті відчули смак поразки від щелеп наймогутнішої мурахи в К олонії.]

«Це справді прикро. Я не можу уявити, що Великий знову повернеться до цього шару найближчим часом, якщо взагалі повернеться. Ми та глядачі, яким пощастило стати свідками цього видовища наживо, можемо бути останніми особами , які особисто побачать велич Найс таршого на цій глибині».

[Я вважаю, що ти правий. І яке це було видовище. Слухачі, я ма ла честь надати вам ці коментар і та дозволити вам розділити цей безпрецедентний і неповторний момент в історії нашої гри та цивілізації. Хай живе Колонія!]

«Хай живе тунельний м’яч !»