Розділ 1180 — Планування

?

«Ха! Мені подобається, як ти думаєш. Що ти думаєш, Сло у н? Хочеш додати до нашого арсеналу мобільну фортецю?»

Генерал виглядає трохи похмур о , але не може приховати хвилювання, що тремтить у її вусиках .

«Це дало б нам змогу зробити багато чого. Мобільна оборонна платформа. Ми могли б використовувати її, щоб відбиватис ь від інших островів або атакувати наших ворогів. Я не можу заперечувати, що це було б надзвичайно корисно мати, Найстарший» .

« Це точно . Шкода, що ми не можемо отримати його на даний момент».

І Солант, і Сло у н поникли від моїх слів, а їхні вусики опустились на землю.

«Будьте трохи реалістами, ви двоє», — дорікаю я їм. «Цей дракон має міцніше ядро, ніж я, і, якщо ви не пам’ятаєте, він вміє літати . Я можу піднятис ь туди, але я не дуже витончений в польоті . Немає гарантії, що я зможу перемогти та захопити острів для нас, хіба у нас зараз немає достатньо в щелепах , керуючи лише одним літаючим замком ?»

«Різьбярі вбили б нас, якби ми попросили їх зараз укріпити ще один острів», — зітхає Сло у н. «Вони досі не завершили роботу на цій горі до св оїх стандартів . Є цілі ділянки, до яких ще не торкалис ь після заселення термітами».

«Правильно. Це чудова ідея, Солант, але нам потрібно спочатку навести порядок. Закінчити роботу на горі, відбити хвилю, а тоді ми зможемо підняти сь в небо».

Маленький генерал киває, наче погоджуючись зі мною, але я бачу, що її маленький мозок все ще працює. Д обре. Вона повинна бути незалежним мислителем. Робити все, що скаже ї й «Найстарший», — це слабкість, у яку , як мені здається, решта Колонії занадто легко впала.

«Тепер, коли літаюч у загроз у подола но , ми можемо кілька разів повторити нашу попередню вправу. Ми будемо рухатись навколо гори, використовуючи інший сегмент під час кожного заб ігу. Як і раніше, я буду розчавлювати речі , ми вибігаємо та отримуємо смаколики, досліджуємо ситуацію, а потім відступаємо».

«Як скаже те , Найстарший», — трохи розсіяно погоджується Солант, і в мене виникає спокуса дати їй прочухана , але я стримуюс ь . Виховуй незалежн і думк и , Ентоні...

Ми повторюємо цей процес ще чотири рази протягом наступних кількох годин, даючи мені перерву між ними, щоб зарядити мою ману та Вестибюль, а також дозволяючи маленьким мурахам перетравити свою біомасу.

Кожного разу, коли ми вибігаємо, я бачу, як Солант вбирає все, наче маленька губка, постійно посмикуючись туди-сюди, поки в її голові спалахують думки. Схоже , що вона особливо зацікавлена в монстрах, витрачаючи час на вивчення кожного з них, тицяючи та підштовхуючи їх, повільно пережовуючи їжу.

Зна й свого ворога, г а?

« Чудово ! Ми завершили обхід гори. Що ти думаєш, Солант?»

«... Ви дуже потужний ».

« І все? Ми всі це вже знали, правильно ? Ні, у тебе повинно бути ще трохи».

« У мене є кілька ідей, Найстарший, але я хочу ще трохи подумати над ними та обговорити їх зі своїми товаришами по виводку.

«Напевно, хороша ідея, але у нас поки що немає на це часу».

« Ні ? Хіба ми не закінчили?»

« Закінчили ?! Ти збожеволі ла ? Немає ніякого «закінчили» під час хвилі ! Крім того, ти дума ла, що це єдине місце, де відбуваються бої? Дідько , ні! Ми прямуємо під землю!»

Другий фронт нескінченної битви проти хвилі. Монстри, що піднімаються на схил гори, — це лише частина тих, від кого відбивається Колонія, решта кишать під землею, заповнюючи тунелі та печери, створені термітами, і з’являються в глибоких проходах, що пролягають аж до океану внизу .

Дідько , навіть зв’язки між четвертим і п’ятим шаром знаходяться десь там. Згодом ми побачимо напад токсичних істот-вбивць з глибини . Насправді, це може бути вже навіть недалеко !

По правді кажучи, саме під землею точиться справжня битва! Як і має бути! Тунельні бої — це те, для чого ми, мурахи , створені .

Ми занурюємос ь вниз через фортецю, поки не прибу ваємо до великої центральної кімнати в надрах гори. Звідси Віктор спостеріга є за постійною війною, керуючи сотнями блокпостів , укріпленими тунелями та підходами до фортеці знизу.

« Привіт, Віктор! Я дружньо махаю вусиком , поки гонці- розвідники біжать між моїх ніг. «Чим я можу допомогти?»

«Туди! Йди!» Обложений генерал вказує одним вусиком , і я повертаюс ь , щоб побачити потік підкріплення, що мчить бічним тунелем.

«Зрозумів. Сідайте мені на спину, ми будемо рухатись швидко!»

Після миті вагання Солант і її двадцять побратимів лізуть на мій панцир, а деякі чіпляються за мої боки, оскільки не всі вони вміщаються , і навіть залазять один на одного. Тим паче, що Крініс відмовляється поступатис ь їм простором .

«Відправляємось»

[ Поспівай за нами , Крихітко!]

Ми біжимо вниз по тунелю, рухаючись прямо над військ ами , що біжать, і незабаром досягаємо лінії фронту, трохи ближче до фортеці, ніж я очікував.

Подібно до нашого захисту від хвилі в другому шарі, Колонія о брала підхід глибокого захисту. Низка стін і укріплених позицій, де К олонія може відступати від однієї до іншої, виснажуючи ворога, притупляючи їхній напад, а потім відкидаючи їх назад, відвойовуючи стіни та лагодячи їх, готуючись до наступно ї атаки .

Це жорстоко для ворога, але монстри тут потужні . Я вже бачу проблему. Наші війська п’ятого рангу намагаються завдати достатньо шкоди монстрам, щоб вчасно знищити їх. Оскільки монстрів накопичується все більше і більше, К олонії доводиться відступати все далі і далі. Подібно до гри в захист вежі , щойно ти досягне ш точки, коли ти не можеш впоратись з нападниками достатньо швидко, все може надзвичайно скоро вийти з-під контролю.

«Гаразд. Усі геть! Я допоможу на секундочку».

У той момент, коли двадцять маленьких мурах злі з ають з моєї спини, я мчу вперед. У мене вистачить сил на всіх ! Настав ча с мені попрацювати щелепами !