Розділ 1188 — Відновлення та аналіз

Я з великим інтересом спостерігав за розгортанням битви, використовуючи всі наявні у мене органи чуття, щоб стежити за подіями. З моїм розміром , мені було непрактично штовхатис ь вперед і блокувати тунель, я б знищив ряди , які намагався оглянути!

Тож я повертаюс ь до своїх більш езотеричних опцій , таких як Вестибюль.

Незважаючи на те, що думає Солант, відстеження потоку в олі однієї мурахи через блискучий орган це зовсім не те саме, що читання думок. Я навіть не рухаюсь шляхом їхніх думок. Скоріше… я отримую потік свідомості їхніх бажань і цілей. Зрештою, це в оля, а не думки.

Ось чому мені часом так складно відокремитис ь від в олі Колонії. Коли сто тисяч або більше осіб хочуть одного й того ж та в сі хочуть, щоб це сталос ь , мені стає дуже складно протистояти цьому імпульсу!

У будь-якому випадку, бій проходить надзвичайно гладко, що мене радує. Те, що потрібно Солант для зростання та розвитку як ч емпіона, дуже відрізняється від того, що було потрібно двом останнім.

У неї, як у генерала, є лише один спосіб стати кращ ою , і це бути генералом! І вона повинна сама керувати своїми битвами, тому що підпорядкування її звичайним генералам просто придушить її творчий потенціал!

Війська продовжують змінюватись кожні чотири години, включно з побратимами маленького генерала, які приходять і виходять з фронту разом з рештою військ, але Солант залишається на керуванні , відпрацьовуючи свою маленьку грудну клітку до останньої хвилини.

Коли закінчується повна дванадцятигодинна зміна, вона повертається разом з останн ьою зміною військ, виснажена, але явно задоволена собою.

«Ти виглядаєш щаслив ою . Схоже, що все пройшло добре?» я запитую.

Вона серйозно розмірковує, перш ніж відповісти, як і зазвичай .

«Все пройшло задовільно, — заперечує вона, — є багато сфер, які я ще можу покращити, і, маючи більше часу на роботу з військами, я впевнена, що ми зможемо досягти набагато вищого рівня ефективності».

«Я б про це не надто хвилювався», — буркочу я, спостерігаючи, як мурахи проходять повз.

З унікальн ою харизм ою ч емпіона, немає сумніву, що ця група буде дуже рада приєднатис ь до можливої армії, що сформується навколо Солант. Вона матиме весь необхідний час, щоб привести їх у форму.

« Тоді ти повернешся сюди завтра і щодня протягом наступного тижня, якщо на те пішло. Ти маєш продовжувати розвивати свої навички та ідеї, і єдиний спосіб, який я знаю, щоб змусити тебе це зробити, — це штовхати тебе в битви знову і знову. Проте не хвилюйся, я весь час поруч , тому все не може піти зовсім катастрофічно ! Не турбуйся!»

Це зовсім не підступний план , щоб отримати більше відпочинку та розслаблення для себе. Зовсім ні.

«Тож тобі варто повернутис ь назад і трохи відпочити, — продовжую я, — ти , мабуть, виснажен а після дванадцяти годин керування боєм».

Солант дивиться на мене, як на божевільного.

«У мене залишилос ь чотири години до обов’язкового заціпеніння та майже необмежена кількість справ, які потрібно зробити до завтра. А як щодо огляду? Чи мозкового штурму? П’ять пунктів покращення? Нам потрібно тренуватис ь ! Принаймні чотири раунди тренувань! У мене є сотня змін для рядів , які я хочу запровадити , і список речей, які потрібно обговорити з формувачами ядер !»

«Ухххх».

Але… відпочинок ?

«Гадаю… роби це. Я буду тут, якщо ти… якщо я тобі знадоблюсь, напевно ».

Не потребуючи подальшого підбадьорення, Солант мчить, щоб зібрати своїх вірних і відданих дев’ятнадцять побратимів разом для інтенсивного сеансу стукання та хитання вусиками . Після тридцяти хвилин вони поспішають зібрати вільн і змін и , і незабаром я бачу маленького генерала, що змушує мурах тренуватись .

Виглядає... втомливо.

Коли, чорт візьми, вона закінчить ?!

Вона сказала, що у неї було чотири години до її обов’язкового заціпеніння, і вона використ а є кожну секунду , щоб продовжувати тренуватис ь з військами, доки її час не закінчиться. Перш ніж тіні починають матеріалізуватис ь , вона швидко повертається до своєї кімнати відпочинку разом з рештою своїх сестер, і я впевнений, що вони не гають часу, щоб заснути.

Зі свого боку я стою і потягуюс ь . У мене восьмигодинна перерва в догляді за дитиною, тож я міг би піти та зробити себе корисним.

[Давайте, ви троє. Ходімо по вою ємо . Я не думаю, що ви буде те мені потрібн і завтра, тому мож ете залишитис ь там і отримати кілька рівнів.]

[Ви впевнені, майстре ?] Крініс явно неохоча .

[Так, я впевнений. Якби я міг, я б сказав тобі тримати сь осторонь, доки ти не досягнеш максимального рівня!]

[ Ні-і-і-і .]

Вона чіпляється за мій панцир, і я клянус ь , що відчуваю, як мої органи стискаються. Краще не думати про це.

[ Давай, рухайся !] Я відганяю пляму нескінченних жахів , і вона неохоче відклеюється від мого панцира та зникає в тіні.

У цей момент Крихітки вже давно немає, а Інвідія летить за ним. На своєму нинішньому рангу еволюції вони сильніші за будь-яку мураху, очевидно, за винятком Жвавої та мене, але коли вони знову еволюціонують , у сім’ї з’являться нові потужні особи .

Я ледве можу дочека тись .