Розділ 1197 — Війна і мир, частина 3

Щось було не так , Слоун відчува ла це.

«Що кажуть зі стін? » — запитала вона свого координатора розвідників .

Видатний розвідник Постант працюва ла з нею протягом вже кількох місяців і негайно відреагува ла на раптову вимогу.

« Все тримається з часу останнього останнього звіту».

« А тунелі? »

«Те саме. Значних змін не відбулос ь ».

«Це не може бути правильно. Я хочу, щоб свіжий бігун був негайно відправлений у верхню частину гнізда . Тут щось відбувається, я відчуваю це своїми вусиками».

« Як бажаєте, генерале » , — сказала Постант, перш ніж повернутись, щоб наказати своїм розвідникам.

Але коли інформація продовж и ла надходити, все виглядало … в нормі . Фортеця досить добре трималась проти хвилі . Мурахи завзято боролись , набирали рівні, тренували свої навички, і постійний потік біомаси та ядер надходив до гнізда, дорогоцінн і ресурс и , необхідн і для розвитку К олонії. Усе йшло так добре, але вона не могла не відчувати, що щось жахливе мало стати сь , або , можливо, вже відбулос ь .

Незабаром після цього бігуни повернулис ь , суттєвих змін не було, все стабільно трималос ь . Насправді все, ймовірно, було навіть трохи краще, ніж напередодні.

«Краще?» Слоун не могла у це повірити. «Як справи можуть йти краще?»

«Я не впевнена», — відповіла Постан після розмови зі своїми військами. «Загальне відчуття таке, що захист тримається сильніше, ніж раніше, але ніхто не зміг точно визначити причину».

Слоун задумалась . Вона була на роботі з в чорашнього дня, чи може вона пригадати якісь значні зміни з того часу? Керувати потоком оборони в тунелях було її єдиною відповідальністю весь цей час, тому якщо хтось і помітив різницю, це мала бути вона!

Генерал задума лась над цим питанням.

« Дайте мені переглянути останній звіт про війська » , — раптом сказала вона.

Інші генерали, члени її штабу, швидко дістали кам’яну табличку, позначену щільними та детальними феромонами, рядками та цифрами, які описували кількість наявних військ. Була зміна! Число зросло.

« П рибуло п ідкріплення? — запитала вона, продовжуючи вести вусиком по табличці .

«Ще ні, генерале. Вони прибудуть лише через три дні».

І вони були здебільшого цілителями . Сло у н розуміла, чого хотів Найс тарший, але вона справді віддала б перевагу більш ій кількості бойових мурах. І все-таки їй було прикро, що Мендант та Френсіс були невислуханими аж настільки , що Найс таршому довелос ь втрутитис ь за мість них.

Ні, додаткові цифри не були настільки значними, як повне посилення, але були достатньо великими , щоб мати значення. Але звідки вони взяли сь ? Хвиля щойно вилікуваних військ з лікарні? Малоймовірно.

Якась помилка ротації змін , через яку на передовій більше мурах, ніж повинно бути? Ще більш малоймовірно.

« Коли ми почали свою зміну, Постанте? » — запита ла Сло у н, дратуючись .

«Тридцять шість годин тому, генерале», — пролунала миттєва відповідь.

Як вона за ці тридцять шість годин не помітила такої значної зміни? Це було божевілля !

Сло у н завмерла, а її розум зупинився на місці.

«Що… ти сказа ла ?» сказала вона повільно.

Постант зруши лась .

« Тридцять шість годин, генерале » .

Так… бути не повинно. Це не могло бути правдою .

« Запалюй факели! » — вигукнула вона, і генерали почали діяти, запаливши факели , які вони тримали під рукою на випадок, подібний до цього .

За одну мить навколо них затріщало полум’я, розганяючи тіні, а кожна мураха насторожено дивилася на навіть найменш ий клаптик темряви.

«Нам потрібно швидше закінч ува ти», — сказала вона всім. «Ми занадто довго не відпочивали».

Усі кивнули, точно знаючи, про що вона думає. Навіть під час війни було поганою ідеєю перетинати певні межі. А під межами вона мала на увазі… їхнє терпіння.

Вона, м абуть, підійшла дуже близько до катастрофи. Було так легко пропускати час відпочинку у настільки напружених ситуаціях, як ці. Вона почистила вусики через ліктьові суглоби, щоб зняти стрес. На мить вона була в безпеці від їхніх лап. Якщо вона буде діяти швидко, вона могла досить скоро повернутис ь до команд ування .

Насправді… було трохи дивно, що вони ще не прийшли за нею. Тридцять шість годин це було багато… вони зазвичай стільки не терпіли.

«Дай мені ще раз побачити ту табличку», — попросила вона, ще раз тримаючи її щелепою та перечитуючи цифри.

Недаремно мурах у бійці було більше. Перелік, у якому зазвичай були « ж ертви відпочинку», був повністю пустим .

Вони… не забрали жодної мурахи … за цілий день.

Щ елепи Сло у н почали тремтіти, і табличка випала з них і по стукала об кам’яну підлогу кімнати. Її координатор ворухнувся, здивован а , побачивши її настільки незграбною.

« Усе гаразд, генерале? » — стурбовано запита ла Постант. «Я надісла ла повідомлення, щоб прислати нам заміну, ми закінчимо протягом години».

« Ні » , — прошепоті ла Слоун. « Для цього вже пізно » .

Її очі бігали по кімнаті. Яскравий палаючий вогонь оточував її з усіх боків, але раптом вона зрозуміла, що цього недостатньо. Кожен натяк тіні здавався непроникни м океан ом темряви. Вона майже чула злісн ий скрегіт щелеп, що долина в з якогось темного простору прямо за куточком її ока.

«Мені потрібно негайно надіслати бігунів», — сказала вона до Постант. «Зв’яж ись з Віктор, повідом, що цілий день нікого не забирали . Цілий день, розуміє ш ? Вони щось планують. Щось велике. Нам потрібно бути готовими!»

Оххх . Для цього вже давно надто пізно. Єретик.

Єресь. Єресь. Єресь. Єресь.

Невіруючий. Невіруючий. Невіруючий.

Шепіт з царства божевілля, яке ніколи не було видно наяву, миттєво оточи ло Сло у н.

«Розпалюйте вогні!» — наказала вона.

Але й це було надто пізно. В одну мить жаровні яскраво горіли, а в наступну — їх уже не було. Вогні бриніли та згасали, позбавляючи заспокійливого світла мурах , що зібрались разом .

Далі тіні почали рясніти .

Слоун затремті ла . Вона не хотіла так закінчувати , не зараз! У неї була війна , яку потрібно було воювати, справи, які потрібно було з робити! Вона тремтіла від страху при одній лише думці про те, що на неї може чекати. Зручне ліжко, віск для панцир а і полірування , а також безкоштовний чай! Вона не витримає це знову !

« Ми йдемо! — вигукнула вона в пустоту , — ми скоро будемо відпочивати! Година — це все, що нам потрібно! »

Увесь персонал завмер на місці, коли зрозумів, з ким саме вона розмовляє.

Надто пізно.

Пізно.

Пізно.

Пізно.

Пізно.

Занадто пізно для ВСІХ вас.

Пізно.

Пізно.

Пізно.

Пізно.

Приготуйтес ь до темряви , що наближається .

Тінь Сло у н почала збільшуватись , і вона зрозуміла, що все скінчилос ь , вона знала, що її заберуть, але, на її шок, цього не сталось . Не одразу.

Тінь росла і росла, ширша й ширша, поки не почала підніматись вгору, піднімаючись з підлоги, немов стовп чистої порожнечі. Вона підніма лась все вище й вище, поки вся діяльність у кімнаті не припинилас ь , оскільки всі мурахи побачили це, впізнали , та затремтіли від страху.

Ви зайш ли надто далеко, шепотіли вони далі, ми більше не будемо терпіти вашу неповагу до наказів Найс таршого.

«Ми ведемо війну!» Сло у н заревіла на тінь, але знала, що вони не послухають.

Вони ніколи не слухали.

Стовп темряви на мить затремтів, а потім втратив форму, перетворившись на рідину, що вибухнула назовні, перетворившись у припливну хвилю, що впала на них, наче гора, що руйнується.

Тепер Слоун бачи ла їх, їхні щелепи скреготіли, а очі палали запалом і радістю. Сховані в тіні, вони прийшли за нею та за всіма іншими .

Найс тарший , змилуй тесь над нами .