Розділ 1207 — Солодкий сон

Ах, як приємно бачити, що всі настільки жваві у фортеці.

« Чудово виглядаєте, родичі ! У вас настільки блискучі панцири!» Я вітаю загін мурах, що рухається на передову.

Вони присоромлено опускають голови та пробігають повз мене, намагаючись приховати вусиками промені світла, що відбиваються від їхніх панцирів .

Гвехехех.

У метафоричному сенсі всі сяють міцним здоров’ям, а також буквально сяють від запатентованого воску та блиску, розробленого вартовими заціпеніння. Я ще не бачив настільки доглянутої групи.

«Переконайтес ь , що ви не пропустите свій наступний сеанс за ціпеніння!» Я нагадую їм, поки вони тікають у далечінь.

Підкріплення, яке прибуло вчора, виявило, що фортеця все ще знаходиться в процесі пробудження. Б’юс ь об заклад, це було досить дивне видовище. З додаванням чисельності, включно зі значною підтримкою для бідних, перевантажених цілителів, справи у фортеці тепер йдуть набагато краще. Хороший відпочинок для втомлених і занедбаних захисників також приніс їм чимало користі. Завдяки цьому рішенню фортеця має пристойні шанси не завалитис ь під час хвилі.

Що ж , я міг би стримати хвилю, якби виклався на повну , але я маю обмежений ресурс. Я не можу бути всюди одночасно! Можливо, колись я б спробував в зяти всі тягарі на свою спину і одразу ж все зіпсував, але я подорослішав!

Ми мурахи , чорт забирай! Якщо ми не розуміємо поняття командної роботи, то ніхто на цій планеті його не розуміє!

Я зміг дотягнутис ь до дерева без зайвих зусиль, і спочатку вона не хотіла позичати мені своїх дітей, але я сказав їй, що абсолютно проти того , щоб навколо фортеці з’являлис ь її дивні сади, тому вона повинна просто випуст и т и дітей пограти.

Деякий час сперечаючись туди-сюди, вона зрештою поступилас ь , і я знав, що вона так зробить. По-перше, гілкастоподібні наполягають на поверненні боргу, який вони мають перед Колонією. Саме дерево теж слабке до благань сво їх любих нащадків , тож у нього не було іншого вибору, як поступити сь .

« Слоун, ти добре відпочи ла ? » я запитую.

Коли я непомітно підходжу, генерал підстрибує вгору.

« Так ! Т-так. Дякую… Найстарший… за те, що зверну ли увагу».

«Як я міг не помітити? Ти так сяєш!»

«Ха-ха… ха».

Жоден з інших генералів не хоче дивитис ь в мій бік, надто соромлячись відповісти на моє очевидне глузування. Що добре. Я підходжу трохи ближче до Слоун.

« Ти розуміє ш , чому мені довелос ь зробити те, що я зробив, правильно ? Раніше я попереджав вас про надто наполегливі зусилля та занадто багато вимог. Ця фортеця була на межі краху саме в той момент, коли хвиля перейде до найскладнішої стадії . Напевно, я зміг би вас врятувати, але скільки б загинуло? Амбіції це добре, але поразка – ні. Ця н евдача лежить не лише на тобі , але й на всій раді , а також на мурахах, що працюють під тобою . Якщо ми не навчимось свої м меж ам , ми програємо в майбутньому , і програємо по-великому ».

Незважаючи на те, що це звучить різко, я абсолютно щирий і чесний, і це саме те, що мої родичі хочуть від критики. Вона повільно киває, хоча я бачу, що для неї це складно .

«Я… розумію, Найстарший. Ми будемо кращ ими ».

«Сподіваюс ь , що так! Мені справді не хочеться продовжувати пхати свої вусики та возитис ь з чужими справами. Ти повинна набагато краще за мене керувати усім цим».

Що ж, у мене є перевага в тому, що я можу «бачити», чим кож на мураха у всій фортеці займається в будь-який момент. Якби Сло у н мала доступ до настільки ідеальної інформації, вона побачила б проблему настільки ж швидко, як і я.

«Я розумію. Ви не будете мати подібних проблем у майбутньому, Найстарший. Клянус ь ».

«Гей, ти можеш турбувати мене скільки завгодно, ми все-таки сім’я . Знаєш, якщо лише це не пов’язано з неминучим розвалом гнізда, я хотів би, щоб ми цього уникали».

Я повертаюс ь , щоб піти, а потім повертаюс ь назад .

«Але якщо гніздо впаде, будь ласка, не сором ся звернутис ь до мене, якщо я ще не знаю про це».

« Звичайно ».

«Добре. Чудово. Удачі в обороні ».

Тепер я відвертаюсь і йду, щоб дати їй та іншим генералам трохи простору . У них багато роботи, щоб знову організувати захист. Я підозрюю, що буде необхідна якась передача оборони від гілкастоподібних .

Тим часом у мене є трохи вільного часу, щоб спробувати розібратис ь , що ж, чорт візьми , коїться в моєму Нефі .

Відправляючи свою свідомість в середину органу, я тону в соборі, який ношу в собі , входжу через Вестибюль разом з бурхливим потоком в олі, доки не зупиняюс ь серед рядів сидінь, у кожному з яких сиділа духовна форма особи , що прожива ла тут, у мені.

Тут, очевидно, і Бейн, і безіменні, і Енід, і багато інших. Чесно кажучи, я навіть не закінчив перебирати всі стільці, тому що… я не знаю чому . Це дивно. Мікеланджелант, ймовірно, повинен бути тут, я мав би вполювати цього мого клятого родича … Її дещо чекає !

Усе це трохи бентежить, усвідомлювати, скільки в олі ти накопичи в від окремої особи , або навіть те, що вони взагалі на давали її тобі . Якби тут були лише мурахи, я, мабуть, був би не проти, але те, що тут є люди, мене дивує.

У будь-якому випадку, це місце було на повн еним , я знав це ще з часу мого останнього візиту сюди. Неф був повний, місць не залишило сь , і я не змінив його, щоб збільшити кількість доступних стільців. Отже, теоретично, ніхто інший не повинен тут з’являтис ь .

Тоді чому на стіні знаходяться дві сяючі золоті фігури?

З того, що я бачу, це молода жінка та величезний молодий чоловік. Цей чувак дійсно здоров енний . Він має бути десь два метри на зріст! Ч оловіче, як ти купуєш собі взуття?

Що ще важливіше, що вони тут роблять? У Нефі, сяюч и золотим, стоячи біля стіни, наче солдати на варті?

Мені варто з ними поговорити ? Мені дійсно варто з ними поговорити, га ?

Востаннє, коли я це робив, Бейн розпочав якийсь дурний хрестовий похід, цей ідіот. Насправді, це, ймовірно, має якесь відношення до нього, я б поставив на це свої щелепи. Що ж, була-не-була .