Розділ 1272 — Ентоні в турі, частина 13

Як я вже сказав, Н арод, здається, готовий боротись майже завжди . Не минуло й десяти хвилин, як я опиняю сь на арені, оточений сотнями глядачів, у той час як собака- народець розтягується та робить кілька вправних помахів своїм клинком.

[Скільки у вас цих арен?] питаю я , трохи спантеличено.

[Багато,] каже він. [Ми постійно відточуємо свої навички в битві один проти одного, а потім проти Підземелля. Іноді відбуваються демонстрації, на які привозять захоплених монстрів, щоб наші воїни могли випробувати себе проти них. Більшість з присутніх , ймовірно, припускають, що тут саме це і стається .]

Він махає натовпу, і вони аплодують.

Я махаю їм вусиками і не отримую відповіді. Груб о .

[Добре, які правила?]

[Бийся, але не вбивай.]

[... І все?]

[ І все. Використовуй всю свою силу, тому що я буду використовувати всю свою.]

Сказавши це, він міцно стискає меч і стає на землю. Атмосфера вмить стає серйозною. У натовпі панує тиша , глядачі затамували подих, очікуючи, коли почнеться битва.

Зі свого боку, я все ще дуже розгублений. Цей хлопець збирається боротись зі мною мечем? Лише один? Слухай, у мене не найбільше его у світі, але я сьомий ранг , і ще й міфічний монстр. У мене немає такої кількості мурах , щоб справді підживити Вівтар, але чи знадобиться це мені?

Знову ж таки, цей хлопець, здається, професійний воїн, що знає свою справу. Може відбувається щось , про що він знає, а я ні? Було б дуже незручно, якби я миттєво програв якомусь трюк у , якого я не перед бачив, тож я вирішив набратис ь сил, активувати свої розумові конструкції та сприймати речі серйозно.

Усе, що я отримую у попередження, це лише легке пересування ноги мого суперника.

ШВИДКО!

ДЗІНЬ !

Вусики попереджувально ревуть, мої нерви запалюють ся , і я змінюю позицію, нахиляючи голову набік саме вчасно, коли лезо, яке могло б пробити мені око, відлетіло від мого панцира.

Божечки ! Це серйозна швидкість! Здивований тим, що він промахнувся, мій суперник все ще швидко реагує, відштовхнувшись обома ногами від моєї грудної клітки, щоб створити трохи відстан і , перш ніж знову приготуватис ь . Не бажаючи, щоб мене спіймали, я повертаюс ь прямо до нього, оголюючи щелепи.

Йой !

ДЗВІН Ь !

Він з нову стрибає вперед з неймовірною швидкістю, вилітаючи з землі, наче керована ракета. Я повертаю голову, і знову лезо потужно вдаряє по моєму стиснутому гравітацією діамантовому панциру, посилаючи іскри, що летять високо в повітря. Цього разу я не дозволю йому так легко відступити . Я атакую своєю нижньою щелепою, не використовуючи Укус Пустоти , тому що не хочу знищити арену, але я докладаю трохи сили.

Шалено швидким рухом він парирує одну з моїх щелеп у повітрі, використовуючи силу удару, щоб знову опуститис ь на землю. Підіб р авши ноги, він готується знову атакувати .

Давай спробуємо трохи магії с или.

Я вдарив його вибухом в обличчя або, принаймні, намагався, але він чомусь відчуває це і відскакує вбік. Тому я намагаюсь ще раз. І знову. І ще п'ять разів після цього. Мені не вдається попасти . Незважаючи на те, що саме заклинання невидиме, він якимось чином знає, що воно наближається, але я не даю йому часу, щоб налаштуватис ь на один з тих ракетних стрибків. Зрештою все, що відбувається, це те, що він підстрибує навколо арени, а мої заклинання з дзвінким стуком врізаються в укріплені земляні стіни.

Згодом йому стає нудно або він розчаровується, і він замахується потужним ударом. На відміну від інших випадків, він активує навик. Хвиля кристалічного світла меча утворюється на вістрі леза, перш ніж він злітає, рухаючись до мене з неймовірною швидкістю.

Я ніколи раніше не бачив настільки щільного або швидкого світла меча, очевидно, що цей хлопець має високий рівень навичок меча. Звичайно, я правильно реагую і ідеально нахиляю панцир. Коли світло падає, я відчуваю удар усім тілом, але мій вірний панцир а нітрохи не піддається.

Гвехехех.

Недостатньо! Навіть віддалено недостатньо! Натовп в дихає як один, шокований тим, що могутнього порізу недостатньо, щоб пройти крізь мій екзоскелет, але собака- н арод ець ще не закінч ив !

Він з вигуком відступає, підстрибує вгору та завдає шквал ударів, кожен з яких посилає дугу світла меча, що летить у мене. Рев схвалення виривається з натовпу, але незабаром він затихає, коли я спритно відкочуюсь убік. Що ж , спритно по моїм стандартам . Земля буквально гуркотить, коли я ко чу с ь , враховуючи те , наскільки я великий.

Час поставитис ь до цього трохи серйозніше.

Я відстаю величезний шматок гравітаційної мани і починаю стискати та формувати його, а мій розум узгоджено працює , щоб завершити роботу. Невдовзі гравітаційн а зона готов а , і я розгортаю її , переконавшись, що вона покриває всю арену, але не територію за її межами.

Для хорошої міри я до даю сили від вівтаря, посилюючи потужність заклинання, коли воно розширюється зі мною в центрі. У той момент, коли воно ловить мого суперника в своїх межах, він прогинається, але не падає. Зрозуміло, що він не пропус кав день ніг, але я сумніваюс ь , що він зможе виконувати ці химерні ракетні стрибки з такою вагою на ньому

ТУУУУ!

ДЗВІН Ь !

Або з може. Звичайно, не так швидко, як раніше, але я цього зовсім не очікував. На щастя, моє вірне відчуття майбутнього та рефлекси справляються з завданням, і знову моє дорогоцінне очне яблуко врятовано від певного розрізу. Цьому хлопцеві дуже подобається цілитись в очі. Гадаю, він вважає, що не може пробитись через мій панцир? Звичайно, його удари мечем були сильними, але на моєму блискучому панцирі наразі ледве подряпина.

Я знову атакую . Цього разу я знаю те, чого не знає мій суперник. Під такою силою гравітації він не протримається в повітрі довго.

Він б'ється об землю, а там мої щелепи. Я хапаю з достатньою силою, щоб утримати його.

Що ж, я не хочу гризти цього хлопця, тож що саме мені робити.

У спалаху натхнення я припиняю область гравітації перед тим, як почати крутитис ь , нарощуючи імпульс, повертаючи раз, два, а потім відпускаючи! Наче його вистрілили з гармати, мій супротивник мчить у повітрі, перш ніж з громовою силою врізається в стіну.

Ой?