Розділ 1310 — Ентоні в турі - погляд в потойбічний світ

Дивне відчуття — спостерігати, як ця жахлива сфера повної темряви летить в гору. Я краще , ніж будь-хто інший, уявляю, що має відбутис ь , але навіть я не впевнений, як саме це станеться.

У мене є лише секунди до неминучого удару та розширення гравітаційної бомби, і ось я тут, пливу на кораблі, нездатний ні до чого прив’язатис ь . Ах, мій старий друже, ось ми знову зустрічаємос ь тут, на межі вимирання.

Навіть моя спроба попередити мурах у межах досяжності абсолютно марна. Тяга вже настільки сильна, що мої феромони виліта ють разом з повітрям навколо мене. Мої мозки наразі провиса ють в моїй голові, нарешті звільнен і від неймовірного навантаження, якому я піддав їх, але я змушую їх продовжувати працювати, створюючи широкий розумовий міст, який я прив’язую до кожного, до кого можу дотягнути сь .

[ЦЕ ТЕРМІНОВА, НЕМИНУЧА ЗАГРОЗА СМЕРТІ, І Я НЕ ГОВОРЮ ПРО КАМІНЬ . Заклинання, яке я викинув, буде божевільним . Мурахи , ви всі знаєте, про що я. Зробіть ці кораблі важчими , закріпіть їх на дні Озера, якщо можливо. Активуйте генератори бульбашок, тому що вода підніметься навколо нас. ДАВАЙ, ДАВАЙ, ДАВАЙ !]

Всі відповідають, задаючи запитання, намагаючись зрозуміти те, що я їм сказав. На щастя, інші , більш активні особи , уже починають діяти. Я відчуваю, як навколо мене ворушиться мана, коли мурахи та брат іан ські маги несамовито починають плести магію, намагаючись убезпечити себе та флот.

Увесь час цей жахливий, жахливий крик вітру продовжує тріпотіти моїм панциром і змушує мурашки пробігати по щелепах.

ГГГГГГГГГГГГГГГГГГГООООООООООООООООООО !!!!!

Це просто оглушливо, і це лише початок. В перше я відчуваю, як тремтіння справжнього страху пробігає в мені при думці про те, що я зробив. Ця гравітаційна бомба буде найбільшою, най більш руйнів ною річчю, яку я створював , і це буде навіть не близько .

Я не впевнений, що готовий до наслідків. Або чи я взагалі до них до живу. Проте, готовий чи ні, все станеться незалежно від мене .

Я відчайдушно шукаю щось, що можу зробити, щоб спробувати захистити флот. Як, чорт забери, я збираюс ь протидіяти неймовірній силі тяжіння, яку створить бомба? Я пливу на човні, їй-богу! Немає діри, у яку я міг би стрибнути, немає способу закопатис ь в безпечне місце або створити твердий щит з каменю, щоб захистити флот, до чого б я його прив’язав? До води ?!

Сумне усвідомлення вражає мене. Єдине, що я можу зробити, щоб спробувати запобігти жахливому потягу, який з’явиться на нашому шляху, це протистояти йому іншим потягом.

Мої мозки стогн уть від розпачу, коли я знову запускаю їх у роботу, всмоктуючи ману та проштовхуючи її крізь конструкцію. Якщо я зможу створити свердловину, яка охопить увесь флот, цього може бути достатньо, щоб скасувати принаймні частину тяги, яка буде на нас впливати .

Цілком можливо, що існують кращі ідеї, але я точно не можу їх придумати, тому я збираюс ь втілити цю . Єдина проблема полягає в тому, що у мене немає жодного способу, щоб у мене був готовий гравітаційний колодязь до удару. Я просто не можу напружувати свої мізки настільки сильно, як раніше, вони зараз працюють від випарів.

Тоді навколо мене починає діяти флот: маги намагаються координувати дії, солдати намагаються навести порядок і при в’язати все, що можуть, тим часом я бачу вдалині флот Легіону.

Розумно, вони дотримуються певної дистанції від цього божевілля Г олгарі, і пливуть якнайшвидше, щоб втекти з зони падіння . Цього буде недостатньо.

Я кидаю цю думку туди-сюди подумки протягом секунди, перш ніж роздратовано цокнути щелепою. Моррелія там, я не можу залишити їх поза увагою. Доклавши великих зусиль, я плету розумовий міст і кидаю його до кораблів Легіону, сподіваючись, що він подолає відстань і зачепиться за когось.

На щастя, це так, хоча лише ледве .

[Прив’яжіть себе, щоб вас не засмоктало з палуби ваших кораблів! Моє заклинання досягне вас!]

Це не надто вчасне попередження, але це все, на що я здатний . Я негайно перервав контакт, сподіваючись, що тому , до кого мені вдалос ь з’єднатись , вистачить розуму, щоб поширити цю інформацію.

Над головою розмитий край темряви стикається з каменем, що падає, і я досить радий, коли бачу, що я принаймні правильно прицілився. Бомба влітає прямо в отвір, висічений попередньою бомбою , після чого зникає в скелі з поля зору.

Злякавшись, я опускаю тіло на палубу корабля, але мені нікуди подітись . Я о бережно повністю присідаю, дозволяючи нижній частині свого панцира вперти сь в палубу, а потім витягую ноги, проштовхуючись крізь щілини в поручні на межі корабля. Якщо я почну підніматис ь з палуби, то принаймні матиму за що вхопитис ь .

Через секунду це відбувається.

Мої вусики , чутливі до припливів і відпливів гравітації завдяки мутації, дзижчать, наче телефон, поставлений на вібрацію. Вони буквально починають тремтіти та дрижати , коли незбагненна нова гравітаційна сила вибухає прямо над моєю головою.

Я ще не бачу її , але я знаю, що вона там, в середині каменю, наче прихований дракон або тигр, що ховається , який також є чорною дірою.

Тоді це відбувається. Величезна скеля, мільйони і мільйони тонн ущільненого каменю, що падала до нас з достатньою силою, щоб зрівняти гору, починає сповільнюватис ь .

Скеля вгорі стогне достатньо голосно, щоб брижі по текли крізь воду, що ще піниться навколо нас. Можна почути тріск та різкі детонації глибоко в камені, що відлунюють на десятки кілометрів у всіх напрямках.

На коротку мить я маю надію. Можливо, я все ідеально відкалібрував, і гравітаційна бомба поглине шматок ущільненої породи розміром з місто, а потім зникне. Це було б добре!

Потім я чую це, глибокий, дзвінкий тріск, настільки різкий і глибокий, наче світ розірвався навпіл.

Камінь розбивається прямо посередині, і я сам бачу, що зробив.

Боже. Мій .

Це буде погано.