Розділ 1312 — Ентоні в турі - виживання (ледве)

Тепер очевидно, що гравітаційний колодязь, який я створив, тягне в протилежному напрямку від чорного сонця, яке пережовує кожен шматочок планети. Однак цього недостатньо, щоб протидіяти цій силі, навіть віддалено ні. Незважаючи на застосування заклинання, озеро все ще божеволіє, повітря все ще кричить повз мене, а сам човен починає підніматис ь з води.

Але перила не зламалис ь ! Уху-у-у ! Я прийму перемоги там, де можу їх отримати.

У мене таке відчуття, що колодязь працює якраз достатньо , щоб зняти трохи сили , що, звичайно, добре, але цього недостатньо, щоб врятувати мій зад.

Для цього мені доведеться покладатис ь на працьовитих мурах і брат іан ських магів, які наполегливо працюють піді мною та на кораблях решти флоту. Все, що я можу робити, це пливти, трьома ногами зачепившись за дерев’яну балку, і спостерігати, як моє заклинання поглинає, поглинає і поглинає.

У нас тут все апокаліптично.

Спіралеподібні стовпи води почали височіти вгору, і вони також спірально опускаються до ядра разом з дедалі більшими шматками сірого каменю. Я дуже сподіваюс ь , що заклинання розриває лише зовнішню оболонку гори, а не будь-які населені території. У мене таке відчуття, що основна маса доданого каменю або, принаймні, його мега-товстий шар, існують лише для захисту та для показу хи , що, я сподіваюс ь , буде правдою і надалі. Голгарі, можливо, накликали це на себе, але я не вважаю , що вони були б надто раді , якби кілька тисяч їхніх громадян потрапили в чорну діру.

Навколо чорного сонця утворюється кілька спіралей, які обертаються навколо нього та одна одної, кружляючи, наче по дренажу , до забуття. Камінь, вода, повітря та все інше, до чого воно може дотягнутис ь , все там, втягнуте всередину . Хтось повинен вистрілити в нього вогнем, щоб усі нації були представлені в знищенні.

Клац .

Мені не подобається, як це звучить.

Клац !

Мені справді не подобається, як це звучить!

І не повинно . Останнім тремтячим потягуванням перила звільняються від палуби, і раптом я додаюсь в потік.

Ах -х-х нарди! Політ звільняє і все таке , але я не хотів відчувати це саме так !

[Найстарший! Тримай тесь !]

[Що?]

Я обертаюс ь якраз вчасно, щоб побачити, як щось злітає до мене з палуби внизу, і я чіпля юсь за це своєю щелепою. Це мотузка, дуже товста. Дехто з магів під палубою, мабуть, використав якусь магію вітру чи щось подібне, щоб накинути її на мене.

[Дякую! Переконайтес ь , що мотузка прикріплена до чогось міцного!]

Не те щоб я люблю привертати до цього увагу, але я, зрештою, досить важкий.

[Не хвилюйтес ь ! Ми прикріпили її до кіля.]

КЛАЦ !

[ Який злама в ся.]

Дідько.

Я стискаю щелепи, розриваючи мотузку. Будь-яке подальше пошкодження корабля піддасть ризику моїх родичів , а це того не варто. Не маючи нічого, що могло б мене скріпити, я піднімаюс ь все швидше і швидше. Коли я звільняюс ь від гравітаційного колодязя, моє прискорення ще більше зростає.

Що ж , Ентоні, велетенський ти дурень , цього разу тобі справді кінець . Нарешті, після стільк ох близьких зустрічей , ти нарешті перетвори ш ся на пасту власним закляттям. Має бути якась нагорода за ідіотизм такого масштабу. Не лише за вражаючи й масштаб прийнятих невдалих рішень, а й за їх регулярніст ь .

Нормальна людина, а точніше нормальна мураха, навчилася б на своїх помилках після першого, абсолютно точно після другого, передсмертного досвіду. А я? Ах ! Абсолютно ні. Я зроблений з суворішого матеріалу.

Сцена над моєю головою, поки я піднімаюс ь до неї, не піддається опису. Невиправданий рівень руйнування, здавалося б, нескінченний апетит до хаосу. Чорне сонце — мовчазна, нерухома, жахлива істота, на яку складно навіть дивитис ь .

Тепер стрімко піднімаючись , залишилось мало чого, що я можу зробити, щоб врятуватис ь . Мої мозки перетвори лись на мул після своїх героїчних зусиль зі створення цього безладу, і я не можу полетіти по повітрю назад до корабля.

ЧИ МОЖУ Я ?

Ні, я не можу. Проте гарна спроба.

Боже , наскільки високо я в цей момент? До біса високо, принаймні кілька сотень метрів , це точно. Чесно кажучи, чи було б падіння гіршим, ніж бути розчавленим у чорній дірі? Це дурне питання, звичайно, що було б.

Що ж, у мене був непоганий забіг . Складно не отримати вологу в лінзах , думаючи про мою сім’ю та родичів . За винятком того, що у мурах немає слізних шляхів, але я проігнорую це. Королева, моя мати в цьому житті, безсумнівно, отримує мій голос як «найкраща мати, яку я коли-небудь мав». Хоча якщо подумати , цю нагороду виграти зовсім не складно . Королева говорила зі мною, що майже відразу поставило її в лідери

У будь-якому випадку , я не мав братів чи сестер як людина, наскільки я знаю. Мене розлучили з родиною в молодому віці, тож це можливо, я вважаю? Але ці теоретичні брати і сестри не можуть зрівнятис ь з неймовірним почуттям цінності та благополуччя, яке я отримую від своїх сестер. Мої тисячі , тисяч і і тисяч і сестер.

Цікаво, чи зможе Жвава випередити чорну діру?

Я відбиваю ногою камінь, що пролітає повз, і перекочуюсь, я не хочу дивитис ь вгору на чорну діру, я краще подивлюс ь вниз, на флот. Схоже, що вони там втримаються . Ц е чудово. Хоча я ледве бачу їх з такої висоти.

Стискання стає досить інтенсивним, я, мабуть, наближаюс ь . Будь-якої секунди мій панцир розвалиться, і мене розч авить . Якби тільки я мав гравітаційну ману для роботи..

Зачекай секунду

У мене є гравітаційна мана? І ще й тонни?!

ТИ ІДІОТ, ЕНТОНІ!

Моя гравітаційна залоза мани! Я перекував її в резонансний колодязь! Вона перетворює гравітаційну енергію на гравітаційну ману, і зараз навколо мене страшенно багато гравітаційної енергії!

О, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка.

Мізки! Працюйте !

Я промиваю свою систему регенераційною рідиною в туманній надії, що це допоможе моєму мозку, але навіть якщо цього не станеться, мені потрібно, щоб вони продовжили роботу.

Викликаючи всі свої розум ові конструкції , я спустошую гравітаційну залозу та створюю найшвидший, найгрубіший, найпотворніший гравітаційний колодязь, який тільки можу уявити, а потім запускаю заклинання, відчайдушно сподіваючись, що воно взагалі спрацює!

І диво з див, я завмираю на місці.

Дуже, дуже обережно, я перекочуюсь і дивлюс ь вгору.

Центр тяжіння бомби ще десь за кілометр, складно сказати, але ще трохи ближче, і мене б точно розірвало. Йой.

Я перекочуюсь і дивлюс ь вниз.

Це буде довг е падіння .

Потім чорне сонце мерехтить і зникає. Як і мій колодязь тяжіння.

Якщо чесно, я не проти .