Розділ 1323 — Ентоні в турі - прогулянка вулицями

Вони розуміють, що те, що сталос ь в Грейстоуні, сталос ь через те, що Г олгарі намагалис ь скинути гору мені на голову, правильно ? Це досить просто, не намагайтес ь вбити тисячі членів моєї родини, і я не створю жодних проблем! Мені це здається простим!

З якоїсь причини Д итина- І мператор або, принаймні, портові чиновники, які його представляють, здається, не розуміли настільки простої логіки.

Отже, ми потрапляємо в поточн у ситуаці ю .

Органи влади люб’язно дозволили п’яти тисячам мурах входити в місто одночасно, тож ми зможемо провести чергування всіх осіб протягом нашого триденного перебування. Я підозрюю, що вони були настільки щедрі в надії, що це збільшить ймовірність збитків, або, можливо, вони просто впевнені у своїй безпеці.

Я, однак, трохи більше обмежений у своїх рухах, ніж інші мурахи.

Прямо зараз ми маршируємо головною вулицею, достатньо широкою, щоб я міг поміститис ь в неї три рази, оточен ий з усіх боків охоронцями в срібних обладунках і командою магів, що спостерігають за маною навколо мене, наче яструби.

[Це єдиний спосіб, яким вони були готові тебе впустити,] пояснює Марзбан, вибачаючись. Вони можуть бути дуже обережними , коли йдеться про потенційну шкоду місту .]

Що ж, я можу поспівчувати. Якби я жив у буквальному витворі мистецтва, я б також не хотів, щоб незнайомці псували моє місце.

[ Все добре,] я зітхаю. [Я міг просто залишитис ь на кораблі, але Колонія , мабуть, вимагала, щоб мене пустили на берег.]

[ По суті, так ,] підтверджує він. [Не те щоб Еран погодилась би , якби ти не зійшов на берег. Вона вважає , що Колонія сприймається більш серйозно іншими , коли вони бачать настільки могутнього монстра вона створила. На міфічн у істоту сьомого рангу не варто чхати, це додає легітимності твоїй позиції як лідера.]

Гадаю, це приємно чути.

Поки колона мурах і браті ан рухається вулицею, ми також отримуємо більше, ніж належну нам частку уваги. Люди висувають носи з-за будівель або виходять на доріжку, щоб подивитис ь , як ми проходимо. Принаймні, здається, що ніхто не боїться. Їм стає трохи незручно, коли вони бачать, що я йду, але вони трохи розслабляються, коли бачать очима безліч охоронців навколо мене.

Як я вже говорив раніше, на цій горі справді немає жодно го незабудовано го клаптика землі, і місцеві жителі не бажають дозволити нам розкопати парк, щоб зробити гніздо, тому наша подорож закінчується, коли ми досягаємо великого складського району. Зазвичай я б образився, якби мене попросили залишитис ь у складі, але, чесно кажучи, цього разу я не можу.

Навіть склади тут дивовижні. Кляте місто!

Навіть якщо нам не дозволено копати, Колонія з радістю ховається в темному замкнутому просторі. Я просто радий, що можу розім’яти ноги, тож заходжу на порожній склад і вмощуюс ь на підлогу. Витягнувши ноги до упору, я ворушу ними, перш ніж розслабитис ь та опуститись , згинаючи їх ближче до тіла.

Ось це чудово .

Тоді я розумію, що вся охорона все ще зі мною. Вони уважно уважно стоять на посту навколо мене, очі прямо вперед і руки на збро ї . Навіть маги все ще тут!

Я розглядаю можливість зв’язатис ь з ними за допомогою розумового мосту, але вирішую відмовитис ь від цієї ідеї . Натомість я повільно починаю плести і простягаю його в пошуках Еран чи Марзбана, знаходячи невдовзі останнього.

[Гей. Ці охоронці все ще тут.]

[Так. І?]

[Як довго вони тут будуть?]

[Вони не залишать тебе в спокої, поки ти на березі, Ентоні. Це те, на що ми повинні були погодитис ь , перш ніж тебе були готові пустити у місто.]

[Тьху. Серйозно? Добре.]

Те, що за мною весь час стежили кілька осіб , божевільних від меча, вже було досить неприємним, коли їх було лише двоє! А зараз їх раз, два, три… д вадцять п'ять?! Ч ому?!

Що ж , я знаю , чому, я підірвав гору, ось чому. Що ж , частин у гори. Додам, неважлив у частин у . Ех, добре. Це джерело багатства, і К олонія заслуговує на свою частку, тож я можу по терпіти озброєний ескорт три дні. Н е проблема .

Єдиний спосіб, у який це стане проблемою, це якщо хтось докладе всіх зусиль, щоб спровокувати мене чи Колонію загалом.

Гах! Що я роблю, так голосно думаючи такі думки?! Все буде добре! Нічого не станеться ! Мені потрібно швидко відволіктис ь від таких небезпечних думок!

«Гей, Ковалянт ! Кобальт! Чи можу я сказати слово?»

Невдовзі два різьбярі просу ну ли свої голови на мій склад.

« Що таке, Найстарший? »

«Я просто хотів дізнатис ь вашу думку про це місце. Що ви думаєте про нього на даний момент? Які ваші враження?»

Дві мурахи на мить обмірковують мої слова.

«Тут багато багатства, Найстарший. Навіть окрім очевидного, рідкісного металу, що покриває будівлі. Я намага лась охопити якомога більше деталей. Люди тут добре одягнені, дуже добре одягнені. Я не думаю, що наші тканини, ймовірно, будуть добре тут продаватис ь , ці люди явно мають доступ до набагато кращого продукту».

«Я маю повторити ці почуття, Найстарший, але щодо металу», — каже Ковалянт . «Металоконструкції, використані навіть на одних лише будівлях, вражають своїм виконанням. Я не знаю, як вони зробили те, що вони зробили. Формування таких тонких ліній? Н астільки чітке розмежування ? Кожен вуличний стовп створений за допомогою методу, більш досконалого, ніж наші власні».

Хммм. Це не погано, це просто означає, що ми можемо багато чого навчитис ь .

« Я припускаю, що ви двоє залишили більшість наших запасів ядер для цього місця? »

« Звичайно, Найстарший » .

«Тоді ви повинні зробити все можливе, щоб побачити, скільки навчальних матеріалів ви можете повернути до нас у гніздо. Це може бути прекрасною можливістю вдосконал и ти наші знання не по днях, а по годинах».

« Ми теж на це сподіваємос ь , Найстарший » .

«Я залишу це вам. Я намагатимус ь тримати голову опущеною та не створювати жодних проблем, поки ми тут. Вам двом доведеться взяти на себе ініціативу».

«Ми вас не підведемо».