Розділ 1339 — Ентоні в турі - благання

Звідки воно береться? Складно сказати. Я пірнаю глибоко у Вестибюль, слідуючи єдин ій нит ці волі , намагаючись відстежити її назад до джерела. Мураха страждає і хоче врятуватис ь . Хоч е , щоб я їх врятував.

Проте що могло статис ь ?! Що відбувається?!

[Ти маєш бути спокійним, Ентоні! Я не розумію, в чому справа?] Еран намагається мене заспокоїти.

[Ми залишили мураху позаду, і вони постраждали! Я не буду чекати!]

У той момент, коли мій гравітаційний колодязь готовий, я використовую його та піднімаюс ь з корабля. Це займає трохи часу, але я починаю стрімко підніматис ь . Поки я відчайдушно намагаюс ь визначити, де може бути мій зниклий родич , я створюю ще один розумовий міст до Тунгстант.

[Одного з нас залишили в місті, і його атакують! Організуй швидкий підрахунок персоналу, щоб ми могли дізнатис ь , хто зник!]

[Що?!] вона задихається. [Я зроблю це негайно!]

Дав а-а-а-а- й. Я знаю, що ти десь там. Але де?!

Я піднімаюс ь , а Срібне Місто сяє переді мною і простягається та піднімається так високо і далеко . Над ним знаходиться Золоте Місто, наче туманна хмара далеко наді мною. Дідько ! Я повинен мати можливість вичавити більше з Вестибюлю! Де вони , в біса?!

Я хапаюс ь за цю хитку нитку та смикаю її, намагаючись відстежити її джерело. Воно тонке, і десь далеко. Як вони так швидко віддалили її від усіх нас? Ворота?

В ище! Золоте М істо!

Однією думкою , я використовую гравітаційн ий колодязь та піднімаюс ь ще швидше, здіймаючись у повітря. Швидше, дідько ! Ця дурна гора заввишки сотні кілометрів, щоб досягти вершини, знадобиться ціла вічність!

Еран все ще намагається зв’язатис ь зі мною за допомогою розумового мосту, але я відкидаю її спроби. Якщо братіанці не можуть мені допомогти прямо зараз, то вони майже марні. Мені доведеться зробити це самому.

Я знаю, хто це зробив. Або, принаймні, я сильно підозрюю. Цей великий жрець просто не втримався. Я серйозно не думав, що він спробує взяти когось з нас, поки ми були в місті, але його жадібність, схоже , оволоділа ним.

У нього не буде другого шансу... Якщо я не отримаю назад свого родича , тоді мені доведеться почати пекло !

Ні, я не можу так думати. Я її поверну, і все ще почну пекло !

Я втягую в себе більше мани, перетворюючи її на гравітаційну та готую кілька заклинань, поки що тримаю чи їх під контролем. Хто знає, що мені може знадобитис ь , щоб потрапити туди і спасти мураху ?

З міста до мене починають тягнутис ь інші розумові конструкції, але я їх відштовхую. Золоте М істо росте в моєму зорі , поки я наближаю сь . Це наче видіння небес, але в цей момент мені все одно. Через Вестибюль я отримую постійний потік прохань , за який я хапа юсь і на який націлююсь .

Я вже йду, дідько !

Світло спалахує неймовірно яскраво, на мить засліплюючи мене, але я не припиняю рухатис ь . Що ж, я не припиняю рухатис ь , доки не наштовх уюсь на суцільну стіну повітря, що з’являється .

Більше розумових мостів намагаються зачепитис ь за мене, але я від к и д аю їх і вгризаюсь в стіну своїми щелепами та розумом. Через мить вона розсипається, і я знову піднімаюс ь , перш ніж за секунди утворюється інший.

Коли моє бачення прояснюється, я розумію, що відбувається. Спалахом світла була група магів, які використовували якесь заклинання телепортації, як Блискуча . Вони з’явили сь за кілька сотень метрів і використовують свою магію, щоб прив’язати мене до місц я . Що в біса?! Я навіть нічого поганого не зробив!

Я неохоче дозволяю одному з них зв’язатис ь зі мною, того, якого впізнаю.

[Ратвін, що ти тут робиш?]

Я бачу, як він піднімає брову, з того місця, де він стоїть , в коробці повітря. Не те щоб він виглядав спокійним. Він на справді виглядає досить стурбованим.

[Я вважаю, що більш доцільним буде запитання: що ти тут робиш? Тепер, коли торгова місія закінчилас ь і ваш флот відбув, у тебе більше немає законних підстав для входу в місто. Якщо ти хоче ш повернутис ь всередину, тобі потрібно буде подати заявку в порту, як і всім іншим.]

[Одного з моїх родичів викрали,] коротко кажу я йому. [Тепер відпуст и мене, щоб я міг їх забрати. У тебе є п’ять секунд.]

Я ще дуже терплячий з ними, враховуючи ситуацію.

Між магами точиться шалена дискусія, але минуло п’ять секунд, а Ратвін мені не відповів. Тож я розриваю їхню клітку і знову починаю підніматис ь . Коли вони намагаються це змінити, я готовий і по дрібнюю їхню ману, перш ніж вона затвердіє навколо мене.

[Ентоні… Ентоні! Почекай! Ви не може ш цього робити! Є відповідні канали, якими ви повинні пройти!]

[Один з моїх родичів помирає , Ратвін! Ти д умаєш, що я буду чекати бюрократичн у тяганин у ?]

Чоловік явно з глузду з'їхав. Йому потрібен сон, чашка чаю, відпустка. Інакше навіщо йому говорити цю нікчемну нісенітницю?

[У нас немає жодних доказів того, що твоє твердження правдиве!] — відчайдушно кричить він, поки маги продовжують намагатис ь зв’язати мене. [Я навіть не знаю, як ти міг знати те, про що кажеш! Дай нам трохи часу, щоб перевірити твою заяву та–]

[Ні.]

Якби я не міг відчувати нескінченний потік страждань, що ллються через Вестибюль, я міг би прислухатис ь до того, що мав сказати Ратвін, я міг би бути терплячим і діяти через необхідні канали, але це не той світ, у якому я живу. Мій родич відчуває біль. Великий біль. Я поняття не маю, що з ними робиться чи чому, але це, безперечно, неприємний досвід.

Навіть ще одна секунда затримки мені нестерпна.

Маги продовжують намагатис ь придушити мене, поки Ратвін благає про терпіння, але я перериваю його розумовий міст і використовую свої численні ментальні конструкції, щоб впоратис ь з їхніми спробами уповільнити або зупинити мене. Не кажучи вже про затримку, мені потрібно рухатись ще швидше!