Розділ 1347 — Ентоні в турі - На вагу золота

Зазвичай с енешаль був стриманою особою . Проте у цей конкретний момент він виявив, що йому складно зберегти спокійне обличчя, такий гнів кипів у ньому. Поки він стояв у передпокої Великого С обору, спостерігачі помітили, що чоловік стукав по правій нозі одним пальцем, хоча, здавалос ь , він цього не усвідомлював.

Тап . Тап. Тап. Тап. Тап. Тап. Тап.

Нормальний ритм для звичайної людини. Сенешаль представляв порядок, представляв стабільність. Його гнівний погляд означав, що ти поруши в священний баланс миру в Золотому Місті.

Ніколи не можна було порушувати спокій у Золотому Місті.

Коли нарешті двері відчинилис ь і Великий Жрець вийшов, випромінюючи задоволення, с енешаль нарешті огризнувся. Двома великими кроками він подолав відстань між ними і без попередження глибоко встромив кулак священикові в живіт.

Хоча він не був низьк ого рівн я , далеко не так, Алір Вінтінг негайно зігнувся, а його обличчя скривилос ь від болю, поки він задихався і сопів, зрештою впавши на коліна. Священні Лицарі, які супроводжували його всередині будівлі, схопили зброю та рушили вперед, але зупинилис ь на місці, коли с енешаль звернув на них свій гнівний погляд.

Бажання плюнути на священика або вдарити його ногою, поки той лежить, було непереборним, але великим зусиллям волі с енешаль здолав себе та повернувся спиною. Щоб зайняти свої руки так само, як і будь-що інше, він розгладив свою золоту мантію та поправив рукава, переконавшись, що слин а не забруднил а незайманий одяг.

Після хвилини стогонів і плекання, священику вдалос ь втягнути достатньо повітря, щоб випустити болісн ий сміх.

« Я так розумію, Дитина-Імператор був незадоволений моїм одностороннім втручанням? »

Ще один спалах гніву пронизав с енешаля, але він дозволив йому вигоріти, перш ніж відповісти.

«Ти не уявляє ш , що сталося зовні, так ? » запитав він.

Алір Вінтінг, Великий Жрець Шляху, похитав головою. «Я зосередився на ритуалі вилучення, який лише щойно завершився», — сказав він.

Без слів с енешаль пройшов через кімнату та сів, показуючи священику, що той має сісти навпроти нього. Алір на мить завагався, роздратований цим посадовцем корони, який наказував йому пройти в священний собор його ордену, але він не міг протестувати проти поведінки імператорського сенешаля, навіть як би той вдарив його прямо в обличчя. Про живіт навіть не варто було згадувати. Не кажучи жодного слова, він підійшов до крісла та сів, спершись руками на столик між ними.

« Тоді я радий застати тебе , перш ніж ти мав можливість доповісти кардиналам. Гадаю, вони дозволили тобі виконати цю дію?» — запитав сенешаль.

Алір звів брови.

« Звичайно, мій пане сенешаль. Навіть я не наважився б на такий вчинок без благословення мого керівництва» .

« Я так сподіваюсь , — м’яко відповів сенешаль, — ти пам’ятаєш, що в цьому місті серед твого керівництва — королівський двір і, перш за все, Дитина-Імператор».

Великий жрець Алір низько вклонився на своєму місці.

«Звичайно, я не мав на увазі ніякої образи, — м’яко сказав він, незважаючи на біль, що випромінював його жив і т, — я лише мав намір сказати, що не буду діяти в церковних справах без схвалення мого керівництва в ордені».

Він прихильно посміхнувся.

«Якщо можна, чи можу я запитати, що сталос ь надворі, що… так занепокоїло Імператора?»

«Не зрозумій неправильно, — сказав сенешаль, — Дитя-Імператор не занепокоєний … Дитя-Імператор розлючений ».

Попри все, що передувало цій миті, лише тепер Великий Жрець відчув натяк на справжню небезпеку. Церква Шляху була бажаним і шанованим другом Атреум у , але також існувала в тій чи іншій формі по всій Пангері. Вони не були без влади, далеко не так. Діяти проти волі Золотого Міста в дрібницях не було великою проблемою, але як викрадення єдиного монстра-мурахи могло так розлютити Дитину-Імператора?

«Мурахи помітили, що ти зробив», — сказав йому сенешаль. «Також досить швидко. Вони дізналис ь ще до Двору . Ми не впевнені, як саме».

Алір придушив бажання знизати плеч а м и . Яке значення мало, якщо вони дізнаються? Вони нічого не могли вдіяти.

«Сьомий ранг особливо образився на твої дії та вирішив напасти на собор».

Алір намагався не розсміятис ь . У нього був вираз людини, якій сказали, що вівця намагалас ь вкусити лева. Він був спантеличений.

«Я припускаю, що створіння-порушник було миттєво вбито », — сказав він, нахилившись в перед на своєму сидінні. — Чи можу я запитати, що сталос ь з останками? »

Якби він міг отримати тіло, можна було б витяг ну ти величезну кількість знань. Шкода, що досвід уже був отриманий . Скільки еліксиру вони могли видобути з такої істоти?

« Він справді бу в знищен ий , — сказав сенешаль, — але лише після того, як змуси в Рамона перевтілитис ь ».

Завершальні слова були виголошені з остаточністю сокири ката . Лише тепер священик зрозумів, у якій небезпеці він опинився. Він о дразу ж низько схилив голову, торкаючись столу.

«Я щиро прошу вибачення, якщо мої дії чи дії церкви призвели до такого болісного результату. Я дуже співчуваю Дитині-Імператору».

Сенешаль відверто зиркнув на нього. Не було загальновідомо, як звір-охоронець був прив’язаний до золотого міста, але було відомо, що він черпав свою силу з з олота с ерця, з якого було створене саме місто. Щоб змінити себе, звірові потрібно було глибоко втягнути енергію, що міститься в металі, послаблюючи його. По суті, це було те саме, що плюнути в обличчя Дитині-Імператору.

Як би він не хотів спробувати перекласти провину на самих мурах, Алір знав, що це марно. Церкву Шляху звинуватили б у цьому інциденті, що б він не сказав . Навіть з могили цей огидний монстр простягав руку, щоб задушити їх!

Сенешаль простягнув руку, і Алір порожньо подивився на неї.

« Еліксир » , — коротко сказав сенешаль. « Віддай його мені » .

Кілька емоцій промайнули на обличчі великого священика, але він нарешті зупинився на прийнятті. Він підвівся, пішов до сусідньої кімнати, а потім повернувся знову з сяючим кубком, який благоговійно тримав у руках.

Незважаючи на свій гнів, сенешаль був помітно вражений.

« Ти стільки отримав від однієї мурахи? » він видихнув.

Алір переможно посміхнувся.

«Вони багаті досвідом і енергією, ці мурахи. Тільки уявіть, скільки можна зібрати з усієї К олонії. Це місто потоне в Еліксирі».

Священикові було складно стримати в голосі неперевершене бажання. Ця К олонія представляла безпрецедентн ий дар від Підземелля для народів Пангери. Не зібрати його повністю було б святотатством! Він уже знав, що з цього приводу скажуть кардинали. Хрестовий похід мусив відбутис ь , питання було лише коли.

Сенешаль взяв чашу і розбив надії священика.

«Атреум не має бажання брати участь у конфлікті будь-якого роду, поки нам загрожує піднесення х виль», — повідомив він Аліру. «Я зустрінус ь з кардиналами наступного разу і скажу їм те саме. Будь-яка дія, будь-яка дія, яка може призвести до конфлікту будь-якого роду на нашому порозі, буде розцінена як акт зради проти Дитини-Імператора. Зрозуміло ?»

Священик прикусив язика. Він міг дочекатис ь свого моменту.

« Звичайно, лорде сенешаль, — сказав він, низько вклонившись.

Слуга імператора повернувся і пішов, міцно тримаючи в руках чашу з золотим еліксиром.