Розділ 1364 — Токсичний світ

Кинувшись вперед одним великим стрибком, я занурюю все тіло в атмосферу п’ятого шару . Незважаючи на захоплення від дослідження, від участі в черговій пригоді в Підземеллі, я не можу сказати, що це приємний досвід. Якщо порівнювати його з чимось, це все одно, що сунути голову прямо в унітаз.

Унітаз, наповнений кислотою.

Усе моє тіло горить. Мій панцир горить, мої вусики обсмажуються, а суглоби на ногах одразу болять. Гірше за все мої м оч ам . Вони негайно атакуються, поглинуті токсинами, які ніколи не вщухають у своїй атаці.

Ще більш триво жно , ніж фізичний дискомфорт, це відчуття, яке я отримую від мани. Вон а постійно вторгається в моє тіло, а її пальці отрути простягаються всередин у мене , намагаючись зіпсувати мене зсередини. Це… жахливо.

Так… це абсолютно жахливо. Не дарма люди вважають це місце непридатною для життя пусткою смерті. Це дійсно непридатна для життя пустка смерті.

Я запускаю свою цілющу залозу, вітаючи відчуття крижаної холодної цілющої рідини, що протікає по моєму тілу, відштовхуючи шкоду, спричинену середовищем п’ятого шару . У той же час я запускаю свій мозок, захоплюючи ману, що вторгається, і очищаю її, перш ніж вона завдасть значної шкоди або почне поширюватис ь . Навіть з такими заходами бути тут це все одно абсолютно неприємно, і я, напевно, не міг би підтримувати це й процес нескінченно довго. Відкидаючи вбік, наскільки це абсурдно боляче, без достатньої волі з В естибюля, я б зрештою втратив цілющу рідину , щоб постійно відновлювати себе.

Вперед, вперед, вперед! Я тисну далі, прагнучи прорватис ь до кінця цього входу та поглянути на справжній п’ятий шар. Це справді випробовує мою хватку , стіни тут набагато більш слизькі , ніж у четвертому шарі , але я міцно тримаюсь і мені вдається не впасти.

На щастя, враховуючи стан, у якому я перебуваю, я не бачу жодних монстрів у самому тунелі, що я сприйму як перемогу. Після обережного спуску по стіні на майже сто метрів, вона нарешті закінчується і відкривається у ширшу печеру внизу.

Я вперше бачу п’ятий шар і можу сказати лише одне : він огидн ий .

Цікаво, що простір схожий не на кімнату , а на величезний тунель. Сотні метрів у діаметрі , можливо, навіть кілометр, і стільки ж у глибин у , він величезний, нарівні з деякими з найбільших, які я бачив у першому та другому шарах . На повнення цього простору — це найогидніший вид «життя», з яким я коли-небудь стикався. Побачивши його у всій красі, я отримую чіткіше уявлення про те, чого намагалис ь досягти слимаки-тераформери, коли вони вторглис ь в четвертий шар .

Там тече річка зеленого слизу. Просто… ціла … річка. Я навіть не можу сказати, що вона тече… це більше схоже на те, наче вона просочується . У цьому густому мулі я бачу вугроподібних істот, які ковзають одне по одному, вкриті присосками та пащами, що час від часу піднімаються вгору, щоб пробитис ь на поверхню.

По всьому просторі я бачу товсті нитки слизу, деякі з яких з’єднують стелю з підлогою, і кожна з них випромінює видиму ауру розпаду. Смуги плісняви в яскравих, хворобливих кольорах покривають поверхні, і брижать , коли щось всередині рухається крізь них. А може, це сама цвіль рухається? Монструозна цвіль була б найменш шокуючою річчю, яку я очікував би тут побачити.

Мені знадобиться трохи часу, щоб знайти решту монстрів. Повітря наповнене густим жовто-зеленим серпанком… пари? Туман у ? Самі монстри досить добре вписуються в навколишнє середовище, але коли вони рухаються, я починаю їх помічати .

Істоти рухаються серед мулу, змішуючись, дивлячись одне на одного, виживаючи в токсичній атмосфері. Тут і там ковзають дивні равликоподібні істоти з очима, що пронизують їхні власні мушлі. Монстр-жаба з абсурдно великою пащею ходить навколо, а у неї з-під ікол капає яскраво-блакитна отрута. На диво тут і там пурхають істоти, схожі на метеликів, кожна завбільшки з маленького коня, а їхні крила майстерно зливаються з токсичним повітрям. Їх майже простіше побачити завдяки туману, який вони турбують, коли літають, а не шукати їхні тіла.

Є ще багато монстрів, але те, що впадає в очі, так це вентиляційні отвори, які я бачу в місцях навколо тунелю. Кожен виглядає по-різному, але всі, здається, роблять те саме: викидають щільну хмару токсичної мани прямо в тунель. Придивившись до них уважніше, я бачу, що моє перше припущення було не зовсім правильним . Вони всмоктують ману, а потім викидають її, перш ніж повторити процес. Дивлячись на потік енергії в усьому тунелі, здається, наче все дихає, це величезний поштовх та тяга мани, яка рухається ... кудись ?

У цей момент я не можу більше перебувати тут, тому повертаюс ь . Підіймаючись угору, я вдруге запускаю свою цілющу залозу, і вона пристойно справляється, борючись з кислотністю, що спалює моє тіло. Опір ман і забирає набагато більше моєї розумової енергії, ніж я очікував, оскільки майже половина моїх розумових конструкцій присвячена цій роботі. Оскільки я не можу дозволити жодній частинці матерії потрапити в всередину мене , моїм розумам доводиться надзвичайно старанно вичищати кожну крихітну частинку енергії. Якби я був більш чутливим до мани, це, мабуть, було б не настільки складно , але мені не вистачає ні достатньо високого рівня відчуття мани, ні будь-якого з безлічі органів, які допомагають у її виявленні.

Коли я врешті-решт прориваюс ь через бар’єр назад у четвертий шар, я ледь не задихаюс ь від полегшення.

[ Божечки . Там в низу жахливо.]

[Майст ре ! Ви поранен і !]

[Звичайно, що я поранений , просто перебувати там достатньо, щоб отримати шкоду . Тобі доведеться бути дуже обережн ою . Я не впевнений, наскільки вразливим буде твоє тіньове тіло , але якщо кислота роз ’їсть його , як вона роз ’їла мій панцир, тобі буде неприємно.]

« Як це було, Найстарший? » Кулант запитує мене, коли я знову виходжу з тунелю.

« Погано » , — прямо відповідаю я . «Очистити це місце буде дуже складно . Багато хто скаже, що це неможливо».

«А щ о с каже те ви ? »

Я клацаю щелепами.

«Я с кажу, ми зможемо зробити це за рік».