Розділ 1381 — Битва в п'ятому шарі

Перш ніж Крініс встиг ає стрімголов пірнути у ворога та отримати невиліковн е отруєння токсичною маною, я мчу назад у безпечну зону, попереджаючи мурах.

« Н ас атак ують ! Дивні… штуки… вилазять з річки!»

Підійшовши достатньо близько, я намагаюс ь зішкребти Крініс зі свого панцира та кинути її в очищену ману, але вона чіпляється за мене, відмовляючись йти. Точніше, вона дозволяє своєму тілу стати тінню, і мої вусики просто ковзають крізь неї. Це ще той трюк.

[Крініс, й ди в безпечну зону, це наказ.]

[Я хочу допомогти боротис ь !]

[Звичайно, лише роб и це зсередини. Й ди! Шу!]

Нездатна протистояти прямому наказу, у неї немає іншого вибору, окрім як виконати мою вимогу та сховатис ь назад у блакитну ману. Інвідія вже там, літає над плямою темряви, і лікує та очищає її від накопиченої нею інфекції.

Серйозно, їсти тварин, які тут живуть, це небезпечна справа. Якби ми змогли розробити спосіб очищення біомаси, щоб ми могли безпечно її споживати , це значно допомогло б нам пробитис ь крізь цей шар.

Враховуючи те , що прямо зараз до мене рухається буквально маса неїстівних монстрів, трохи прикро, що ми ще не знайшли цього рішення. Пху , у мене зараз немає часу про це хвилюватис ь , у мене є дивні… слизові істоти , яких потрібно знищити!

Я біжу вперед, щоб стати між монстрами та Колонією. Єдина проблема цієї стратегії полягає в тому, що річка протікає по всій довжині цього тунелю, а це означає, що значна її частина знаходиться в межах безпечної зони, і, звичайно, там також з’являються вороги.

Цікаво спостерігати, як вони реагують на очищену ману. Ми знаємо, що вони її ненавидять і намагаються знищити, але насправді бути всередині неї ? Скажімо так, їм це не подобається . Коли монстри з’являються, вони корчаться від болю, оскільки безпечна для нас мана виявляється смертельно токсичною для них.

В очищеній зоні їх обмежена кількість. Можливо, вони всі збиралис ь виринути одночасно , але один з них атакував надто рано , коли я підійшов надто близько до річки. У поточному стані мені не потрібно було б допомагати в цій частині бою, враховуючи те , хто ще всередині.

[Крихітка! Розберись з монстр ами там! Я розберус ь з тими, хто зовні !]

Мені не потрібно його бачити, щоб відчути посмішку, що розтягнулас ь на його кажанячому обличчі. Велетенська мавпа кидається в бій з первинним ревом, його кулаки потріскують блискавкою, а очі палають червоним.

[І уважно стеж за ними навіть після того, як ви їх до б’є ш ! Вони, здається, можуть наново себе зібрати, чи щось подібне . Продовжуй бити, доки не отримає ш сповіщення від Гендальфа!]

Н овина про те, що ці суперники можуть витримати багато школи , здається, лише ще більше запалює його. Очікувано .

Що ж мені робити? Я не хочу наближатис ь до цих істот ; В мені вже небезпечний рівень впливу токсинів, і боротьба проти півдюжини цих істот ніяк не допоможе ситуації. З огляду на те, що основна частина моїх розумових конструкцій присвячена самоочищенню, я вважаю , що мені доведеться розібратись з ними старомодним шляхом.

Монстри мчать до мене, повз у чи по скелястій підлозі тунелю в огидному клубку похмурих кінцівок. Річковий бруд стікає з них, поки вони рухаються, залишаючи за собою слід, який пізніше доведеться знову о чищати. Ох , ці істоти жахливі. Це може стати трохи безладним, але я можу придумати лише один спосіб правильного вирішення цієї проблеми .

Ці монстри вражаюче швидкі для своїх розмірів, хлюпаючи та сопучи, використовуючи численні кінцівки, щоб просуватис ь вперед. Час від часу я бачу їхні скрегочучі пащі прямо в середині їхніх тіл.

Вони справді схожі на жахливу версію Крініс з п’ятого шару , яка пішла не по плану. Якби вона була такою, коли я вперше її побачив, шанси того, що я коли-небудь подумав би виростити її своїм другом , були б надзвичайно низькими .

Що ж , подивимось, як вони з цим справляться!

Коли вони наближаються достатньо близько, монстри починають стріляти в мене кінцівками, намагаючись зачепитис ь та отруїти мене ще більше . Використовуючи свої рефлекси та передчуття майбутнього , я ефективно ухиляюс ь зі шляху, дозволяючи їм наблизитис ь . Трохи ближче…

УКУС ПУСТОТИ !

Мої щелепи починають закриватис ь , і я посилю ю свою навичку за допомогою Вівтаря. Потік енергії пронизує моє тіло, коли я закриваю щелепи. Щелепи темного світла проявляються, простягаючись від моїх власних на десятки метрів, і сама порожнеча починає проявлятис ь прямо перед моїм обличчям.

Разом з порожнечею приходить тяга. Монстри безпорадні їй протистояти; якою б міцною не була їхня дивна плоть, з деякими речами неможливо боротис ь . Мій зір темніє, повітря виє, а щелепи продовжують змикатис ь .

Нарешті вони хапаються за мене, намагаючись вивести мене з рівноваги та впорснути в мене свою отруту, але вже надто пізно.

Коли мої щелепи нарешті закриваються, переді мною лунає потужна детонація. Камінь розбивається, летить слиз, і починає падати дощ з плоті.

О, це огидно.

Посилений Укус Пустоти знову створив переді мною чудову сцену, а рельєф тунелю був досить суттєво змінений. Проблема в тому, що монстри, які атакували мене, фактично вибухнули від сили мого укусу. І тепер с крізь їх шматочки.

І я досі не чув жодних сповіщень….

По всьому тунелю, навіть у очищеній зоні, маленькі кульки монстрів починають знову збиратис ь ...