Розділ 1442 — Під тиском

Формувачі ядер дуже раді отримати свої жадібні маленькі щелепи на ядро, яке я приношу. Дослідження природи та здібностей монстрів п’ятого шару є надзвичайно важливим, особливо тих, хто є більш розвиненими. Белла поводилася так, ніби я передав їй найбільший скарб у світі, коли я передав ядро в її щелепу.

«Гей , ця Черепаха була не настільки вражаючою. Для сьомого рангу ? Ледве прохідний бал ».

«Не всі дикі монстри настільки розумні, як ви , Найс тарший», — відповідає вона, навіть не дивлячись на мене. «Більшість з них мають менш ніж вражаюч і еволюції , не кажучи вже про сили , якими ви володієте».

Що ж ... я маю на увазі... я вражаюч ий . І блискучий, по-моєму унікально фіолетовий.

Вона йде геть, готова вивчити цю штуку, і мене негайно ловить Мендант, зовсім не вражен а на вигляд .

«Ви д умає те , що ви весь такий ? вона пихкає, якось читаючи самовдоволений нахил моїх вусиків . « Ви ніщо без нас, щоб зберегти вас жив им ».

Це дуже правильно .

«Ніхто з нас не є нічим без Колонії за нами», — погоджуюсь я. «Без сім’ї я не настільки сильний».

Що і метафорично, і буквально правильно . Вестибюль передає в олю,… я не знаю… енергію Колонії, прямо в мене, але також, без інших, без моєї родини, як би я міг зайти настільки далеко? Немає жодного шансу, абсолютно жодного, що це сталося б, і я не маю жодних сумнівів щодо цього.

«Добре, що ви це цінує те », — киває Мендант, уже перелазячи через мій панцир і тицяючи в мене своїми чутливими вусиками.

Нічим не займаючись, я плюхаюся на місце і терпляче чекаю, поки цілитець виконує свою роботу. Звичайно, ніколи не з’являється лише один цілитель, який проводить мої «обстеження», і незабаром на мені вже повзають п’ять мурах, скрізь мене тикаючи .

Минає година, перш ніж вони перекон у ються, що в мені не залишилося отруйних речовин, і до того часу прибули Інвідія, Крихітка та Крініс разом з самим генералом.

[Привіт, Інвідія . Я знаю, що цілителі чудові, але чи може ш ти теж поглянути, просто для мого спокою?]

Його о ко вражаюче блищ ить , і навіть без його рота я все ще відчуваю посмішку.

[Звичайно] він практично муркоче. [Ви можете розраховувати на мене.]

Цьому н е варто дивуватися. З тих пір, як він еволюціонував, він надто щасливий, коли його просять допомогти, і я не знаю, чому. Але як би там не було, я щасливий, що він щасливий.

« Як пройшов ваш бій зі звіром? » — питає Солант, як завжди, не гаючи часу. Я навіть починаю відчувати, що у неї справжня алергія на гаяння часу . Якщо десь поблизу неї є неефективність, вона починає смикатися, я це сам бачив. Нічого надто помітного , здебільшого її вусики, ніжка то тут, то там, але це завжди стається .

Просто щоб перевірити свою теорію, я трохи затримав свою відповідь, і, звичайно, сталося посмикування. Воно починається в її вусиках , але поки я чекаю, воно поширюється на її передні кінцівки. Воно настільки незначн е , що я не впевнений, що хтось інший його помітив. Проте я не хочу надто випробовувати свою в дачу, зрештою, витрачати час цієї конкретн ої мурах и насправді дуже погана ідея. Вона все ж керує повним вторгненням у найнебезпечніше місце в Підземеллі (про яке ми знаємо), з мільйонами життів у її щелепах .

« Все було добре», — швидко кажу я, відчуваючи провину. «Монстр був надзвичайно міцним, але з цілями, розташованими далі від К олонії та будівельних майданчиків можна боротися за допомогою… більш ефективних методів».

«Вихід далі також наражає вас на більшу кількість зараження , що зменшує кількість часу, який ви можете боротися, і збільшує ризик значного зараження. Колонія готова наражати вас лише на обмежену кількість небезпек и ».

Гах . Останнім часом це швидко стає проблемою .

«Раніше це ніколи не було проблемою. Я знову і знову ставив себе на карту заради сім'ї. Із задоволенням!»

«У міру того, як сім’я стає більш спроможною, ми можемо досягти більше речей без вас, а це означає, що ми можемо дозволити собі залишати вас для тих завдань, які можете виконати лише ви».

« Пха . Немає потреби бути настільки тендітними . Я тут, щоб взяти на себе найнебезпечніші завдання, з якими стикається сім'я. Ось чого я хочу. Використовуйте мене».

Солант на мить розглядає мене, і мені стає не по собі.

Колонія була більш ніж готова кинути мене на передову цього вторгнення, тому що у них насправді не було вибору, але я все більше і більше відчуваю, що вони починають дивитися на мене, як на Королеву. Мушу підкреслити, що я цього не хочу. Зовсім ні. Це зводило б мене з розуму ще більше, ніж К оролеву, і я був би повністю обізнаний про всі їхні плани, щоб уберегти мене від небезпеки через Вестибюль, зробивши всі їхні зусилля марною тратою часу.

«Ви поставили мене на посаду, яку я займаю, тому що я не працюю, як інші», - заяви ла Солент. «Тому що вам потрібен був хтось, готовий робити все по-іншому».

Вона чекає відповіді, але я не знаю, чого вона прагне, тому я просто киваю.

«Я хочу, щоб ви довіряли мені. Поки ви співпрацюватимете, я обіцяю, що правильно використовуватиму вашу силу».

Що ж , я точно не хочу думати про загальний план. Якби я спробував запхати собі в голову все, над чим працюва ла Солант, вона б вибухнула. Мене, звичайно, влаштовує дозволяти їй приймати рішення . Проте м ені потрібно спершу підтвердити одну річ.

«Ти ж не ображаєшся за наш матч тунельного м’яча ?»

Її вусики насмішкувато тріпочуть.

«Звичайно, що ображена . І завжди буду».

Що ж, дідько .