Розділ 1505 — Мені майже не хочеться дивитися

Гаразд, Джерна та Аліс, очевидно, перетворили на машини для вбивства. Це добре, напевно ? Вони швидко підвищать рів ні і отримають досвід, що є перевагою, і мені не потрібно турбуватися про те, що вони постраждають. Це добре. Все позитивно.

Але як щодо дітей?

Ем і лія, Трі а н і Еллісон спостерігають за зростаючим хаосом із нейтральними виразами обличчя . Їх, здається , не зворушує те, що вони бачать. У мене через це з’являється погане передчуття. Що б езіменні зробили з цими дітьми? Вони ж не повинні бути настільки ж ... вбиваючими ... як двоє інших? П равильно?

[ Ей , ви троє. Чи відчуваєте ви, що можете піти туди і зробити внесок, не піддаючи себе занадто великому ризику?] Я запитую їх.

Вони троє озираються, уважно оцінюючи навколишнє середовище , а потім обмінюються довгим мовчазним поглядом.

[З нами все буде добре], коротко каже Ем і лія.

До-о-обре . Гадаю, я просто… мушу довіритись , що вони знають, що роблять. Б езіменні ж не випустили б їх, якби це було небезпечно … правильно ?

Давайте дізнаємось .

Троє молодих людей рухаються разом у моторошній тиші, поки не підходять до задніх рядів батальйонів. Потім вони просто... зникають.

Що за...

Протягом наступних десяти хвилин на мене чекає жахлив е видвище , як е вражає мене до кінчиків кігтів . Вони втрьох скрізь і ніде. Вони вчасно вискакують із тіні, завдаючи швидких і смертоносних ударів, перш ніж знову зникнути.

Неможливо встежити за ними очима. Якби у мене не було В естибюля та Н ефу, я б навіть не підозрював, що вони там є. Монстри, яких вони перемагають, не мають уявлення про те, що сталося, уражені з сліпих точок , під ними, позаду, збоку. Дідько , я бачив, як один із трьох вискочив з-за ноги мурахи. Ноги! Навіть якби це був солдат, їх ноги не настільки товсті… я к ти за нею ховаєшся?!

Коли вони троє повертаються до мене, я опиняюся в похмурому настрої, розмірковуючи про трагедію втраченої юності та сумно дивлячись у далечінь.

Чи добре ми впоралися, Найс тарший? — питає мене Ем і л ія .

[Ви впоралися дуже добре. Занадто добре. Я не відчуваю нічого, крім захоплення та глибокого, глибокого смутку. Відпочивайте.]

Вони виглядають розгубленими, але роблять, як я прошу , і йдуть до Джерна та Аліс, які дають їм п’ять та починають з ними балакати.

Божечки . Безіменн і дійсно навчили дітей, як робити подібне ? Що ж, я не можу повністю звинуватити лише їх . Мені доведеться поговорити з Крініс, коли ми зустрінемося наступного разу. Я цілком усвідомлюю, що вона брала участь у тому, щоб підштовхнути їх до такого стану .

Якусь мить я борюся зі своїми емоціями. Я маю на увазі, чи це погано, що вони можуть захистити себе? Звичайно , що ні! Але мати такі молоді машини смерті залишає відчуття свербіння в щелепах. Хоча з нову ж таки, я був не набагато старшим за них, коли вперше прибув у Підземелля.

Але я був набагато мудрішим. Однозначно.

Пха ! Я потурбуюся про це пізніше. Викинутих дітей вже не повернути назад у ванну. Що пояснює людські стандарти гігієни.

[Добре, Берт. Ти наступний . Покажи мені, що ти вмієш; лише не помри у процесі.]

Цього разу мене не обдур ити . Берт може виглядати як нешкідливий старий, який лагодить горщики та чистить речі, щоб заробити на життя, але він пройшов те саме смертоносне навчання, що й інші. Немає жодного шансу , щоб його не перетворили на ніндзя-вбивцю. Цього разу я готов ий !

На мій шок, він киває на моє прохання і урочисто дістає зброю.

[Берт.]

[Так, Найс тарший?]

[Це сковорода?]

[ Так ], відповідає він, підкидаючи її один раз і спритно ловлячи ручку.

[Ти... збираєшся щось приготувати?]

Він чухає потилицю і зніяковіло сміється.

[А х , ні. Мені було не дуже зручно користуватися зброєю, тож зрештою я просто натренувався боротися зі сковородою .]

[Зі сковородою.]

[Так.]

Ні, я все одно не поведуся на це . Я не збираюся стояти тут і казати: «Він не може бути смертельним за допомогою каструлі», я відмовляюся дозволити, щоб мене так розвели .

[ Тоді давай , Берт.]

І він пішов . Принаймні він виглядає трохи нервовим, коли йде до бою, що мене трохи заспокоює. Ц ей хлопець сам називає себе «майстром» , як-ні-як ; він ніколи не бачив смертоносних монстрів за все своє життя! Було б неприємно, якби він не був принаймні трохи збентеженим .

Він піднімається до рядів мурах і ополчення , ввічливо вибачаючись , пробиваючись, приносячи уклін і вибачення людям, мурахам і всім іншим, хто був змушений поступитися йому місцем.

Згодом він наближається до передньої частини рядів і зупиняється. Він зосереджується, простягає руку у власну тінь і витягує жменю якоїсь... білої речовини. Він кидає її в каструлю, перш ніж міцно схопити ся двома руками за ручку, поставити ноги та шмагати нею навколо свого тіла.

Наче пострілом з гармати, біла штука… сіль, мені здається , вилітає ракетою та врізається в зібраних монстрів. Ті, що мають м’яке , схоже на слимака тіло, одразу падають, шиплячи та вигукуючи , а їхні тіла починають пінитися та пузиритися. Навіть деякі з і створінь з мушлями страждають , оскільки сіль вклинилася в щілини в їхній броні, або іноді навіть проникала в неї.

Я дивлюся все це з широко розплющеними очима .

Очевидно , ніхто з тамплієрів не є звичайним . Тепер офіційно.

Берт посміхається, задоволено киває, а потім простягає руку в свою тінь, щоб схопити ще солі.