Розділ 1506 — Невже я можу… просто відпочити?

Я сиджу і спостерігаю за розвитком битви протягом наступних кількох годин. Тамплієри продовжують чергуватися, десять хвилин битви , двадцять хвилин перерви, і щоразу вони виявляються ефективними та смертоносними , хоча в они і не мають можливості вплинути на бій у великому масштабі, принаймні поки що. Якби я був там, я міг би скидати гравітаційні бомби чи колодязі , використовувати Подих Дракона, щоб спалити величезні ділянки поля, або застосувати Руйнувач Зірок , щоб знищувати групи монстрів за раз.

Жоден з них не має навичок достатньо високого рангу, щоб зробити щось подібне. У них ще п росто не було часу. Однак те, що вони вже мають, — це справді бездоганне тренування .

Це змушує мене знову цінувати лекції, які мені завжди читає Гранін. Розмови про те, що ранги навичок і вміння – це не обов’язково одне й те саме. Звісно, отримання нового рангу в... сокирі... або будь- якій іншій зброї , дасть вам блискучі нові здібності, змусить вас розмахувати сильніше та швидше, але щоб по-справжньому оволодіти зброєю, вам потрібен час, граціозність, досвід і тренування . П отрібна невпинна практика, щоб зробити рухи другою натурою, укоріненою у вашій м’язовій пам’яті. Ви повинні пізнати межі свого тіла і вийти за них. Тільки тоді можна буде справді називатися майстром.

Н арод , тим часом, заходить ще далі . Мати здатність посилати хвилю світла меча — це добре, і все таке , але якщо ви не можете контролювати її , підпорядкувати її своїй волі та перетворити на свого роду атаку десятихвостого дракона, тоді вони подумають, що ти слабак .

Тому що ти ним є.

Отже, хоча вони і не в змозі виграти битву самі, вони надзвичайно ефективні в тому, що вони роблять. Джерн рухається так, ніби сокира є частиною його самого, йому навіть не потрібно дивитися на свою ціль, не потрібно бачити удар, щоб заблокувати його . Його робота ніг бездоганна і вся вага його тіла відповідає за кожен помах, а сокира просто не зупиняється. Зліва направо, вгору, а потім униз, він малює блискучі дуги в повітрі, ідеально володі ючи ним и .

В они всі такі. Вони ніколи не беруться за виклик, з яким не можуть впоратися, ніколи не забувають залишити собі спосіб відступу і не завдають удару , якщо не можуть зробити свій внесок. Кожного разу, коли вони вступають у бій, це відбувається у вирішальній манері, завершуючи бій або сильно переважаючи його на користь захисників, а потім вони зникають.

Можливо, вони і не виграють битви самі по собі, але я майже впевнений, що рівні будуть приходити швидко. Вони накопичують багато останніх ударів , і це добре. Звичайно, вони також потрібні мурахам і ополченцям, але цим тамплієрам потрібно підвищити рів ні , щоб ми могли краще зрозуміти, на що вони здатні !

Тим не менш, захисники тримаються добре, і з тамплієрами, які допомагають, мені, здається, нема чого робити. Що приємно! І ось я очікував, що опинюся в токсичній мані , щоб боротися, поки мій панцир не почне танути.

Саме тоді, доки я зайнятий погладжуванням себе по спині та вже влаштувався для інтенсивного, важкого відпочинку, глибокий гуркіт лунає далі з тунелю. Він слабк ий , все ще на достатній відстані, але я знаю, що краще не сподіватися, що ця істота прямує кудись ще.

Втомлено зітхаючи, я піднімаюся і починаю блукати вперед, ближче до краю синьої мани. Зараз монстри насуваються густо та швидко, але Колонія та її союзники тримаються міцно. Вирішивши всі недоліки системи захисту , вони є експертами у боротьбі на межі між безпекою та токсичним жахом .

Незважаючи на їхню спокійну компетентність, я бачу , що вони були принаймні трохи збентежені ревом, який почули. Цей рев випустив не звичайний монстр. Він великий і піднімається знизу.

Що є поган им знаком . Якщо потужні монстри вже витісняються зі своїх схованок глибше в Підземеллі, коли хвиля ще навіть не почалася, то ді нас може чекати щось дуже неприємне .

Поки я переступаю через ряди, обережно розставляючи ноги, щоб переконатися, що не наступаю на те, на що не варто, кілька людей і Г олгарі, змішаних серед рядів, простягають руки, намагаючись торкнутися мене, доки я проходжу повз. Що ж … звичайно… чому б і ні, я припускаю. Це з дається трохи грубим, але вони тут воюють разом з К олонією, тож я не можу надто дратуватися .

Коли я досягаю фронту, я влаштовуюся і готуюся побачити, що наближається , час від часу посилаючи вибух Подиху Дракона.

Знову лунає гуркіт, цього разу, звичайно, ближче.

Слиз уздовж стін бриж ить та коливається, і я відчуваю тиск, що виє на чутливі волокна моїх вусиків . Що б це не було, це великий хлопчик. На щастя, я маю щось, щоб розібратися з таким монстром.

Минуло кілька днів відтоді, як я покращив свої навички, і весь цей час мої підмозки працюва ли , розшифровуючи та відпрацьовуючи нову форму заклина ння , яку я отримав від моєї Спорідненості Мани Гравітації . Моя майстерність все ще трохи груб а , м’яко кажучи, але я вважаю , що зможу все ж зібрати заклинання . Яким би великим не був цей монстр, я вважаю , що він саме правильна ціль , на якій можна перевірити моє нове заклинання.

« Краще да йте мені трохи простору », — попереджаю я мурах навколо себе. «У мене є новий трюк, і я відчуваю, що він буде доволі … руйнівним».

Десять секунд потому, і найближчі мурахи вже за понад сто метрів, що дає мені мою широку частину платформи для захисту.

Що ж , це добре. Я можу с тримати її , поки намагаюся створити заклинання.