Розділ 1508 — Бум

У мене тепер є величезна кількість гравітаційної мани, але коли сфери починають заповнюватися, я починаю хвилю ватися , що мені може не вистачити. Спроба зібрати гравітаційну конструкцію мани на цьому етапі була б марною вправою; весь мій розум спрямований на те, щоб утримати цю мерзенну штуку на місці, поки я біжу до фінішу.

Не дивно, що равлик прямує прямо до мене, обидва ока витягнуті вперед на своїх стеблах, з ненавистю дивлячись на мою сяючу діамантову досконалість. Гадаю, це добре, полегшує прицілювання. Проте я трохи хвилююся від того , наскільки швидко він наближається. Чи можу я швидше наповнити вже цю кляту річ?!

Ц я штука займає вічність , щоб наповнитись !

Однак я мало що можу зробити, щоб прискорити процес . Я переміщую стільки мани, на скільки безпечно здатен , і якомога швидше її конденсую . Б агато моїх розумів спрямовані лише на те, щоб утримувати решту заклинання на місці, не даючи мані змінитися ні на краплю , поки я готуюся завершити його .

Я нервово спостерігаю, як сфери праворуч і ліворуч від мене продовжують розбухати. Я кілька разів наближався до гравітаційних бомб, але не настільки близько! Я не можу не хвилюватися через дві кулі, які просто витають … зловісно.

Я все очікую почути характерний вереск вітру, відчути, як повітря шмагає моїми вусиками, але цього не відбувається. Дві бомби просто висять , інертні, і просто… ростуть.

Нарешті, коли до равлика залишилося всього кілька сотень метрів, заклинання готове. Я вживаю останню можливу краплю сили, яку тримаю в собі, розчавлюю заклинання в останній раз, а потім дозволяю йому розірвати ся .

У мене немає часу остаточно перевірити, тож я сподіваюся, що все спрацює!

Я чекаю, що щось негайно трапиться, і нахиляюся, прикриваючи голову ногами, але… нічого? Почекай! Щось відбувається! Спочатку повільно, але дві бомби рухаються. Коли минає кілька секунд , вони рухаються вже швидше, і це займає трохи часу, але я розумію, що відбувається. Вони обертаються одна навколо одної .

Дві сфери абсолютної темряви обертаються, малюючи переді мною коло , одна здіймається вгорі, інша занурюється вниз. Вони крутяться все швидше й швидше, збільшуючи швидкість далеко за меж і того, що я вважав можливим . Тоді я розумію ще щось: орбіта розпадається! Дві бомби наближаються!

Господи… у мене справді погане передчуття з цього приводу!

Равлик тепер вже досить близько, щоб відчути присутність заклинання . Він повертається назад, майже повністю втягуючи голову в свій панцир, перш ніж кинутися вперед, вивільняючи потік яскраво-помаранчевого мулу, який наповнює повітря шкідливими випарами, щойно він з’являється.

Давай, заклинання!

Дві бомби наближаються все ближче й ближче, і коли я на мить розширюю свої відчуття, я відчуваю справді абсурдну силу, що генерується між двома сферами.

Як би мені хотілося , щоб у мене зараз була оболонка, в яку я міг би сховати ся , ця напруга мене вбиває!

Нарешті дві сфери торкаються, і від контакту вибухає фіолетова блискавка. Тріск фіолетового світла прорізає повітря та робить глибокі канавки в скелі, навіть врізаючи лінії в діамантовій платформ і !

Ой!

Все ще обертаючись, дві бомби продовжують падати одна в одну, поєднуючись, зливаючись і утворюючи… щось інше.

У центрі злиття формується порожнеча, пульсуючи жахливою силою. Більше блискавок починають тріскати навколо кулі, утворюючи ореол руйнування, з якого вискакують струмені , щоб розірвати все, до чого вони торкаються, включаючи мій власний панцир! Ой!

Нарешті дві бомби повністю зливаються, і на їх місці залишається лише порожнеча. Я здригаюся від страху від власного творіння. Їх так багато! Сила! Мені ця куля більше схожа на вісника смерті, ніж на ангела порятунку!

Стільки енергії, абсурдна кількість, утримувана формою заклинання, яку я створив. Але навіть ця форма, така складна та багатошарова, не може надовго втримати цього звіра!

Ні, щось мусить не витримати , і, нарешті, це стається .

З’являється крихітна дірка, нескінченно малий отвір, і порожнеча, не в змозі більше триматися разом, вивільняє свою енергію через цю щілину.

Світ навколо мене стає чорним. Час сповільнюється.

Спис чистої темряви виривається вперед, і світ, здається, кричить від болю.

Ах, здається, я зрозумів, як називається це заклинання.

Сингулярність.

Я не хочу дивитися, але не можу закрити очі. Все, до чого торкається промінь, знищується. Все біля променю знищено. Наче палець смерті , все, на що він вказує, просто припиняє існувати, розбиваючись на атомному рівні.

Шкідливі пари зникли.

Помаранчевий осад зник.

Равлик? Ви вгадали. ЗНИК .

Точніше, значна його частина зникла. Сам промінь, ймовірно, десь метр в ширину , і він просвердлює отвір прямо через черевоногого молюска.

Порожнеча згортається сама в себе, стискаючись з кожною секундою, оскільки вся її енергія передається променю. Коли куля нарешті зникає, промінь зникає разом з нею.

Світло повертається. Час повертається.

Зібрані мурахи і ополчення дивляться в приголомшеній тиші. Навіть монстри п’ятого шару на мить здаються наляканими, нездатними зрозуміти, що вони щойно побачили.

Навіть я цього не розумію, дідько ! І це ще було без підсилення !

На що я перетворююсь ?