Розділ 1511 — Виснажені монстри

Я прямую вглиб фортеці, використовуючи головні тунелі, в яких, звичайно, кипить активність. Не так багато груп бігає, доставляючи будівельні матеріали, оскільки фортеця вже майже завершена, але це не означає, що немає чим зайнятися. Внутрішн я частина фортеці все ще будується , привозять меблі, килими та різні інші декоративні предмети, і я бачу стільки мурах , що несуть столи та стільці, що мені цікаво, чи не перетворюється це місце на меблевий склад.

Окрім цього, всі майстерні працюють і у фортецю все ще надходять поставки металів та інших дорогоцінних матеріалів. Усе, що було необхідно для будівництва цього місця, було використано, але тепер вони хочуть запастися замін ами , щоб виправ ляти неминучі пошкодження, які виникнуть під час хвилі.

Тож у фортеці все ще кипить активність, але коли мова заходить про К олонію, то так завжди, куди б ви не пішли. Якщо вони не почуваються зайнятими, мої родичі не задоволені.

Я прямую вглиб фортеці, ближче до середини, перш ніж знайти кімнату без зайвої активності та опуститися , втомлений до глибини душі.

Тепер я розумію, чому так важко потрапити кудись у п’ят ому шарі . Підтримка будь-якої присутності потребує настільки абсурдної кількості ресурсів і зусиль, що для когось, крім Колонії, це просто того не варте. Якби Колонія оплачувала всі використані тут матеріали та працю, це збанкрутувало б Конгломерат О стровів Братіан десять разів підряд . Буквально мільйони осіб присвятили кожну краплю своїх зусиль протягом кількох місяців, щоб дійти до поточної ситуації , не кажучи вже про дорогоцінні ресурси, які були зібрані на чотирьох шарах Підземелля з території Колонії.

З усіма цими зусиллями та всіма цими витратами ми побудували єдиний форпост у п’ятому шарі . Звичайно, це могутня фортеця, але вона лише одна. Ми пройшли менше ста кілометрів у п’ятий шар і тримаємося найтонши м кра єм наших щелеп.

Це складніше , ніж я думав, ось що я маю на увазі .

Я сиджу, розмірковуючи про свій досвід у п’ятому шарі досі , поки не чую важкі кроки, що наближаються. Крихітка тупцює в кімнату, виглядаючи настільки ж втомленим, як і я. Велика горила має опущені плечі, а його шерсть обпалена і розплавлена на плями, і він ледь збирає сили, щоб підняти мені великий палець, після чого підходить і падає на землю поруч зі мною.

Я махаю вусиком на знак вітання і отримую у відповідь кулак-привид.

Навіть зараз?!

[Гей, друже , тобі там було тяжко ?]

[Погані бійки,] він пирхає , і я миттєво бачу кипляче розчарування, яке кипить під поверхнею.

Він не зміг битися так, як йому подобається, та бити по обличчю, тому я можу зрозуміти, чому він роздратований.

[Ми отримаємо свій шанс], я обіцяю йому. [ Ми я кимось чином знайдемо спосіб дозволити тобі дати їх прямо між очей, добре?]

Він киває і голосно зітхає, а його масивні плечі та груди піднімаються і опускаються разом з цим подихом. Мені справді цікаво, скільки важить ця мавпа. У нього стільки щільних м’язів, не кажучи вже про його абсурдно щільні кістки.

Незабаром Крихітка заснув, притулившись до стіни кімнати, а я сиджу, чекаючи, поки прийде наступний член групи. Інвідія пурхає, виглядаючи майже так само, як і завжди, з оком з закритими повіками та довгими тонкими руками, що звисають з обох боків його неіснуючого тіла. Його маленькі крильця виглядають комічно маленькими, але їм якимось чином вдається втримати його, доки він долітає до Крихітки і сідає на його хутро.

[Привіт. Як справи?]

[Я наполегливо працював.]

[ Як і ми всі , але я ціную це. Дяку ю за допомогу.]

Його очі сяють якимось диявольським блиском .

[Ласкаво про шу ], — шипить він із задоволенням.

Невдовзі його око починає опускатися, і він міцно засинає , абсурдно малий на величезному тілі Крихітки. Це означає, що мені потрібно лише дочекатися Крініс. Але через деякий час вона так і не з’явилася. Я думав, що вона прибіжить першою , бо ми давно не бачилися.

Потаємна підозра закрадається в мої думки, і я дивлюся на свою тінь. Витягнувши одну ногу, я починаю торкатися її, намагаючись відчути, чи є там щось. Я не думаю, що є… але вона вже повинна бути тут. Куди в біса…

Ах, дідько .

[Крініс… вилізь з мене .]

На мить панує тиша.

[Крініс. Я зроблю це наказом , якщо потрібно.]

[Добре,] бурчить вона.

Темрява починає просочуватися з мого панцира та басейну на підлозі, і калюжа чистого чорного кольору повільно набуває форми маленької кульки з невинними ворушливими щупальцями. Спостерігати за цим процесом однозначно неприємно.

[Не роби цього], кажу я їй, здригаючись. [Внутрішня частина мого панцира для мене, зрозуміло ? Мені потрібен цей простір.]

[Але ви виглядаєте настільки чарівним звідти, майстре ,] благально каже вона.

[Ніколи, ніколи не пояснюй, що ти має ш цим на увазі. Іди спати. Боже !]

Коли невдовзі приходить Сара, вона бачить нас чотирьох, прикутих до стіни, міцно сплячих.