Розділ 1523 — Підйом

« Я йду , сестри! — заявила Лірой, кидаючись вперед, набираючи обертів і готуючись до свого великого стрибка долі.

Безсмертні обернулися, щоб спостерігати, з клубками в горлі та метафоричними сльозами на очах, коли вони побачили, що перша та найвідданіша Безсмертна починає свій останній бій. Яке чудове видовище. Яка благородна жертва. Так завжди мало бути, тут, у глибинах Підземелля, коли Колонія під загрозою затоплення, ось ТАК повинен був жити Безсмертний, ось ТАК він мав померти !

Як одна, броньовані сестри низько вклонилися, торкнувшись щелепою діамантової платформи.

«Не шукай більше, сестро», — закликали вони з радістю в серцях.

Решта війська спостерігали за виставою, збентежені але зовсім не стривожені, оскільки платформі фактично не загрожувала реальна загроза бути заваленою, але їм точно знадобилася б допомога Безсмертних, якби вони були готові встати та боротися .

Натомість вони спостерігали, як Лірой зібралася з силами та кинулася в бій, пливучи по повітрю, щоб врізатися прямо в груди монстра. Її в ідразу ж захлиснула настільки густа хвиля токсин ів , що вона не могла побачити крізь неї, але в той момент, коли вона вступила в контакт, її облило густим кислим слизом.

Незважаючи на це, завдяки силі її прориву , удар був нищівним, змусивши монстра похитнутися, коли вона вчепилася своїми щелепами, глибоко вгризаючись у його тіло.

Чудовисько скрикнуло і підняло руки, намагаючись вдарити Лірой, звільнити ся від неї та відкинути в бездонну прірву навколо платформи. Марні зусилля. Лірой з радістю терпіла удари, спостерігаючи, як її здоров’я падає , доки газ і кислота дедалі сильніше поглина ли її захист.

Вона вчепилася в монстра своїми ногами, люто кусаючи, коли слизняк почав нахилятися вперед, збитий її величезною вагою.

«Дідько ! » Лірой вигукнула , коли її ноги знову торкнулися землі. « Да вай ще! »

Її здоров’я пада ло недостатньо швидко. З такою швидкістю інші могли б в бити монстра, перш ніж вона зможе славно пожертвувати собою! Вона відсмикнула голову, відірвавши величезний шматок м’яса слимака, змусивши істоту заревіти від люті.

Побачивши шанс, вона стрибнула ще раз, кинувшись у його пащу.

«В куси мене, дідько ! » — лютувала вона, використовуючи щелепи, щоб вбивати звіра зсередини.

Ч ас наче сповільнився для Ліро й , коли вона відчула, як небезпека наближається до неї, а тінь смерті дивиться їй прямо через плече.

Вона ніколи не була щасливішою.

Щелепи хруснули, і гострі зуби прони кну ли глибоко в її тіло. Броня зім'ялася, панцир тріснув , а органи були пробиті . Лірой зраді ла .

Її здоров’я одразу різко впало, і вона відсвяткувала це тим, що занурилася ще глибше в монстра, розриваючи його зсередини, використовуючи останні сили.

Зрештою весь монстр впав, падаючи обличчям на платформу, доки пошкодження зростали. Лірой відчула, як той припинив боротися, і сповіщення від Системи пролунало десь у закутках її розуму. Очищена мана продовжувала діяти на звіра, але Лірой блаженно про це не підозрюва ла . Єдине, що вона відчувала, — це її згасаюча сила, усе, що вона знала, — це глибока й тривала радість.

Її мета була виконана. Нарешті, купаючись у кислоті, з її тіло м , наповнен им токсинами та отрутою, вона нарешті заспокоїлася.

«... Заради … Колонії», — видихнула вона, і світ померк.

~~~

Безсмертні, нервові та напружені, дивилися, як Лірой боролася до кінця. Коли чудовисько врешті впало, видихнувши, вони втрималися від бажання підбадьоритися. Було надто рано говорити, що їхній лідер досяг славетного кінця; їх, зрештою, обманювали вже стільки разів раніше.

Військо юрмил о ся над територією, а цілителі лаялися та бурмотіли між собою, стурбовані тим, що вони втратили один зі стовпів Колонії. У хаосі нескінченної битви було зроблено все можливе, щоб повернути полеглого Безсмертного.

Решта броньованих мурах допомагали, де могли, але їхня увага все ще була прикута до нерухомої фігури, що все ще виринала з-під істоти-слимака .

Лірой не руха ла ся. Її ноги не здригалися, її панцир не зрушувався, і коли її голова нарешті була відкрита, її вусики нерухомо лежали на землі.

Вони наважилися, лише на мить, повірити.

І все ж щось було дивним , коли масивне тіло солдата сьомого рангу було піднято .

З вм’ятин на її панцирі щось починало вимальовуватися. Тонкі вусики піднімалися прямо вгору, піднімаючись все вище і вище, аж поки вони не досягли кількох метрів заввишки.

Цілителі вимагали відступити, побоюючись, що всередині солдата вкорени вс я якийсь паразит п’ятого шару.

Але Лірой не поворухну ла ся.

На кінчиках довгих стеблинок розпустилася плодова брунька — куля грибка, що поча ла світитися.

У цю мить повітря навколо платформи наповнилося м’яким світлом, показуючи, що весь простір був заповнений спорами, і щомиті монстри, яких перем огла Лірой, розквітали все більше. Плями світла рухалися до неї, збираючись на кінчиках стебел і наповнюючи їх світлом, яке почало спускатися вниз по стеблах і наповнювати тіло загиблого Безсмертного.

У неї почали підкошуватися ноги. Її вусики почали підніматися. Безсмертні почали втрачати надію.

Не відчуваючи жодних почуттів, наче уві сні, Лірой піднялася з землі, а її зламане тіло повільно зшивалося, і вона пішла, щоб змусити себе повернутися до бою.

Вона не відчувала. Вона не думала. Вона відчула, ніби все її буття відокремил о ся від тіла і тепер заповнил о всю платформу.

Вона померла , але їй все одно потрібно було боротися.

В она була , воістину, проклята.