Розділ 1581 — Колонія завдає удару у відповідь

Кількість військ на платформі продовжує зростати. Навіть передові лінії, які зазвичай мають досить багато простору, стають трохи тісними. Кількість магів і допоміжних військ на місці абсурдна. Я не знаю, скільки тут батальйонів, але, мабуть, вдвічі більше, ніж було раніше. Більше мурах, більше людей та різних інших видів, включаючи більше священників, у нас також є мурашина кавалерія, навіть деякі Безсмертні тут!

Солант справді ставить всі фігури на дошку, га? Боже мій.

Я знав, що справи стають складними, але це лише підкреслює, наскільки стало складно. З тиском Кратів нам тепер доводиться боротися не лише з хвилею, а й з набагато більшим.

Що ж, я особисто вітаю допомогу, навіть якщо не можу встежити за всіма на своїй платформі одночасно. Наприклад, я навіть не помічаю маленьку істоту поруч зі мною, поки вона не кладе руку мені на ногу.

Я дивлюся вниз і мало не вистрибую зі свого панцира. Я знаю цей згорблений, опуклий лоб!

[Формо!] Я радісно вигукую, коли маленький Софос махає мені кігтем.

[Я КАЖУ! Ти став великим, ХЛОПЧИКУ! ДІЙСНО ДУЖЕ ВЕЛИКИМ!]

[Я справді чудовий екземпляр,] скромно кажу я.

[І яке ж у тебе блискуче ядро! Міфічний сьомий ранг. Я вражений, хлопче. Ти молодець!]

[Так, але що тебе сюди привело? На платформу? Тут небезпечно!]

[ПХА! Звичайно, що тут небезпечно. Це п'ятий шар! І все ж я тут не без мети. Ми влаштовуємо невелику пастку для Кратів.]

[Пастку? Ти? Що відбувається?] Мить натхнення пронизує мене в голову. [Зачекай… тобі вдалося створити домашніх тварин п’ятого шару?]

Чи можливо, щоб у незрячої істоти з’явився блиск в очах? Ні. Ні, це не можливо, але на обличчі Софоса з’являється легка посмішка, коли він підносить один кіготь до губ.

[Тримай тишу, КАЖУ! Якщо ти почнеш намагатися їх відчути, слимаків можна насторожити. Просто чекай і спостерігай.]

Ну що ж… звісно. Я вистрілюю гравітаційну магію, лаву, вогонь і час від часу кусаю, як завжди. Я намагаюся триматися якомога довше, не наражаючи на небезпеку решту платформи. Я засвоїв свій урок. Мені не складно виглядати зайнятим, бо я і є зайнятий.

[Як довго ти тут?] — питаю я Формо.

Дивно його бачити. Минулого разу, коли я відвідав Софос, я вже був більшим за них, але не настільки. У цей момент я височію над ним до абсурдної міри, але все ще відчуваю глибоку повагу. Коли я вперше побачив його, він нависав наді мною на наймогутнішому монстрі, якого я коли-небудь бачив до того моменту: своєму черв'ячому вихованцю.

Я очікував, що мене розчавлять, але він був досить корисним, і з того часу залишається таким.

Зараз він лише… стоїть без діла. Я знаю, що він, мабуть, керує вихованцями своїми думками, але він, по суті, міг би настільки ж вдало просто спати на ногах.

[Чи є тут зараз якісь Крати?] — запитує він мене.

[Складно сказати. Вони стали обережнішими, бо знають, що я можу їх помітити, якщо вони скоротять відстань.]

[Я думаю, що є, — каже він. [Вони відчувають щось підозріше.]

[Хто?]

Відповіді немає. Потім, через кілька хвилин, я помічаю щось на стіні. Це камінь, або принаймні схоже на камінь, але минулого разу, коли я перевіряв, каміння не рухалося. На моїх очах поверхня каменю починає зміщуватися та зсуватися, намагаючись залишатися прихованою під слизом.

[Бачу його, мені атакувати?] — питаю я Формо.

[Що? В цьому немає сенсу! З цим гидким хлопцем вже покінчено.]

Справді? Як?!

Слимак відчайдушно намагається зникнути, але я бачу, як він стає все повільнішим і повільнішим з кожною секундою. Невдовзі він завмирає, потім поступово відшаровується від стіни та починає тонути, захоплений нескінченним потоком слизу.

[Що ти зробив?!]

Формо сміється сам до себе.

[У цьому шарі так багато смертоносних маленьких істот. Нам не потрібно створювати великого та потужного вихованця, щоб зробити щось ефективне. Цей малюк модифікований з крихітного ядра, яке ми вихопили з паразита. Він лише другий ранг, але з досить смертельним укусом.]

Ще один рух. Цього разу мохова ділянка стіни починає коливатися та звиватися. Невдовзі одна секція починає відходити, коли Крат намагається повернутися до своїх побратимів, але знову ж таки, вже надто пізно. За хвилину ще один слимак повільно опускається в безодню.

[Святий Боже!]

Формо киває.

[Цей експеримент досить успішний. Гадаю, у нас є доказ концепції. Так, вони вже стають обережнішими. Гадаю, вони знають, що я задумав. Хитрі маленькі ПОКИДЬКИ. Зараз я поверну його назад, і ти зможеш його роздивитися.]

Роздивитися? Як?

Це займає трохи часу, але врешті-решт він змушує мене подивитися вниз на найближчий канал мани, що йде з найближчого впускного отвору. Якщо я уважно подивлюся в концентровану ману, я можу побачити маленьку червоподібну змійку, не довшу за кілька сантиметрів і не товщу за олівець. Вона виляє хвостом, перш ніж змінити колір, злившись з навколишнім середовищем і зникнувши прямо на моїх очах.

[Вони тепер будуть напоготові], — каже Формо, киваючи сам собі, [але це також працює і на нашу користь. Вони будуть обережнішими, знаючи, що там, на стіні, вони не в безпеці.]

[Дивовижно! Не можу повірити, що тобі вдалося так швидко створити щось настільки корисне.]

[Боюся, що це можливо лише тут], — каже він, хитаючи головою. [Мутації та органи, якими володіють ці маленькі істоти, неймовірно смертельні для чогось розміром з Крата. Моєму маленькому другу було б складно впоратися з твоїм панциром], — каже він, б'ючи мене по нозі, [але з чимось настільки м'яким і податливим? ХА!]

Він повертається до кінця платформи.

[Я б із задоволенням залишився і поспілкувався, СТАРИЙ ХЛОПЧЕ, але мушу повернутися до роботи. Удачі тобі тут. УДАЧІ, КАЖУ!]