Розділ 160 — Обставини королеви, частина 3

Королева Веріта з огидою оглянула поле бійні, що забруднило її тронний зал. Ось до чого все дійшло. Іноземні солдати були вбиті монстром з Підземелля перед троном, найбільш офіційним і історичним місцем її молодого к оролівства. Її предки з розпачем похитали б головами, якби дізналися про цей фарс.

Вона наказала своїм охоронцям прибрати кімнату , зробити щось з мертвими та вивести жителів міста з кімнати. Тоді вона наказала двом солдатам схопити посла та привести його до неї. Андрон все ще застиг від жаху на помості, тремтячи від страху, а його очі бездіяльно дивилися на мертві тіла чоловіків і жінок, яких він привів сюди для битви .

Коли Коррін потягнули через повітря до її смерті, він був настільки наляканий, що його ноги втратили всю свою силу і це змусило його впасти на коліна. Коли двоє гвардійців королеви підняли його за пахви, вони презирливо посміхнулися, помітивши вологу пляму на передній частині штанів посла.

Королева на мить подумала, перш ніж дати сигнал іншому гвардійцю підійти до неї.

Солдат підійшов і бойко віддав честь . «Візьміть голову Коррін та покажіть її на списі біля воріт замку. Це має відбити бажання у будь-яких найманців, що хочуть спробувати продовжити своє повстання».

Солда т знову віддав честь . « Звичайно, ваша величність».

Охоронець пробрався крізь останки до загиблого голови Гільдії Н айманців, щоб виконати своє жахливе завдання. Невдовзі він швидко вийшов з зали, несучи червону тканину, загорнуту навколо круглого предмета.

Коли найманці, що відчайдушно боролися , намагаючись пробитися крізь ворота та потрапити до замку, помітили високо підняту голову на вістрі списа, вони були сповнені рівною мірою люті та відчаю. Вони знали, що ніколи не отримають тих прибутків, які їм обіцяли, щоб забезпечити їхню підтримку під час повстання. Багато найманців одразу виріш и ли тікати з країни так швидко, як тільки їх могли нести ноги . Як що вони будуть достатньо швидкими, то можливо уникну ть арешту. Зрештою, вони могли займатися своєю справою будь-де, де було Підземелля, яке було всюди!

Новина про те, що королева повернула контроль над замком, поширилася містом наче лісова пожежа. Громадяни радісно вийшли на вулиці, щоб святкувати. Багато хто був радий, що їхня доброзичлива правителька знову в безпеці на своєму троні, але багато інших просто були раді, що війна закінчилася, і мир міг знову повернутися до їхнього життя. Після тижнів боїв, смерті та руйнувань вони хотіли почати відбудову та забути, що війна взагалі ставалася .

Усередині замку гвардійці потяг ну ли посла до королеви Веріти. Коли він не відповів, солдат вийшов вперед і вдарив чоловіка жорстоким ляпасом, поки той не зміг прийти до тями.

«Шкода, що нам довелося говорити за таких обставин, пане посол», — почала Веріта.

Посол сопів, намагаючись підвестися та трохи відновити свою гідність. Його зусилля виявилися марними, поки його тримали у вертикальному положенні двоє суворих солдатів, що стиснули на нього так міцно, що наступного дня він буде мати синці.

« Ти не можеш так до мене ставитися , Веріт а ! — плюнув він, — ти думаєш, що Регікс просто проігнорує це?

Його кмітливість змусила Веріту на мить втратити дар мови. «Знаєш, — відповіла вона, — мені зовсім байдуже, що Регікс проігнорує чи не проігнорує . Що стосується мене, то твоя на повнена віспою нація щурів може стрибнути в Підземелля, щоб жити серед собі подібних!»

Посол витріщився на неї. « Ти сміє ш ?!»

Веріта подивилася на одного зі своїх охоронців і ледь помітно кивнула йому. Солдат миттєво зробив крок вперед, щоб дати ще одного сильного ляпаса послу, через що у того пішла кров.

Давши йому трохи оговтатися, королева продовжила говорити. « Саме так . Ти зараз втечеш назад до свого гнізда, пацюку. Коли ти повернешся туди, я хочу, щоб ти сказав їм, що я йду. Я збираюся прийти і спалити все дотла за те, що ти тут зробив».

Тремтячий посол відступив перед гнівом Веріти. Нездатний відповісти , він лише похилив голову, поки гвардійці тягнули його з палацу . Вони дадуть йо му коня і відправ лять назад на свою землю.

На мить к оролева залишилася на самоті своїх думок. Нарешті вона дозволила собі відчути полегшення. Вона думала, що все пропало . Тієї ночі, коли вони втекли з замку, прослизнувши через приховану в темряві браму, вона плакала. Уся праця її предків, праця та піт громадян, щоб створити нову країну з зони смерті, заповненої монстрами, пішла нанівець . Все через неї.

Тепер все знову бу ло в її руках. Абсолютно в се. Зрадники були викорінені. Вона піднесе меча до купців, які підтримали цей переворот, і змиє сморід повстання кров’ю зрадників. Лірія знову переживе стрімкий підйом, більше не страждаючи від п’явок, що позбав ля ли її сили. Світло справедливості сьогодні осяяло її королівство!

Зачекай...

Для королівства, що гріється у світлі, чому тут було так темно?

Збентежена Веріта обвела кімнату очима та помітила , що ліхтарі на стінах погашені! З одного боку кімнати світилася єдина лампа, а над нею застигнуло чудовисько що трима ло ся нерухомо, наче дитина, яку спіймали з рукою в банці з печив ом .

Королева могла лише дивитися на цю дивну істоту, що зробила можливим її повернення . Використовуючи свій розум , вона знайшла розумовий міст, який підтримувала.

[Монстр. Що ти зробив з моїми лампами?]

.....

Раптом останнє світло згас ну ло.

[Просто беру невелику частину мого платежу наперед]

Веріта була приголомшена. Як монстр міг бути настільки безсоромним!?

Безжальний голос чудовиська знову пролунав у її пам’яті. [ Схоже , що ти отримала те, чого хочеш, к оролево], Веріта завжди вважала, що те, як монстр сказав « к оролева», чомусь звучало нещиро , [ я виконав свою частину нашої угоди].

Було зрозуміло, чого хоті ло чудовисько, і тепер, коли він зробив те, що обіцяв зробити, він хотів, щоб йому заплатили.

Веріта уважно розглядала нерухому істоту, причеплену до її стіни. Незважаючи на те, що вона не поверталася до неї обличчям, вона знала, що комаха спостерігає за нею так само, як вона за ним.

[Я так і не дізна ла ся твого імені, монстр], незважаючи на кілька тактовних спроб дізнатися , істота відмовилася поділитися ним, заявивши , що підійде просто «монстр».

[ Дійсно ] монстр погодився, явно знову їй відмовивши .

Веріта стиснула зуби і таємно дала знак своїм охоронцям у тронній залі.

Чудовисько все одно спостерігало за нею. Його голос про лунав у її голові .

[Чи знає ш ти фразу «Око за око?»]

[ Ні ] вона насупилася.

[Це означає, що якщо з кимось поводитимуться добре, вони повернуть цю доброзичливість, але якщо з кимось поводитимуться погано, це також буде повернуто]

Королева підвелася. Краєм ока вона по бачила, як її солдати повільно змінювали свої позиції. [Ти погрожуєш мені, чудовисько?]

[Так].

На мить між ними запала тиша. Чудовисько заговорило першим.

[Уважно подумай, що ти виріши ш зробити далі].

Від цього холодного голосу в неї пройшли мурашки. Здавалося, що чудовисько змогло вгадати її наміри. Ця істота вже була настільки могутньою, і в майбутньому вона стане тільки сильнішою, розумнішою та смертоноснішою. Як вона могла дозволити йому просто так піти ?

Не кажучи вже про те, що якби інформація про її союз з монстр ом з Підземелля просочилася назовні , її правління було б дестабілізованим. Більшість людей ненавиділи та зневажали монстрів, вважаючи їх ворогами цивілізації. Якби вони дізналися , що вона добровільно позичила силу монстра, довіра до її авторитету була б знищена . Гвардія не буде говорити, городян можна було переконати, а людям у місті не повірили б . У запалі бою люди бачили всяке. Ключ до замовчування проблеми полягав у тому, щоб не відпустити цього монстра!

У своєму серці королева не могла повірити, що чудовисько може щось зробити з нею тут, у центрі її влади. У її власній тронній залі було багато прихованих карт, які вона могла використати , не кажучи вже про потужну гвардію навколо неї. Це був кінець .

Королева посміхнулася, відкидаючи всі в давання.

[Ти можеш лише звинувачувати себе в тому, що занадто легко довіряєш іншим , створіння!]

Вона дала знак своїм охоронцям і ті негайно вихопили зброю . П онад двадцять клинків витягну лися в унісон!

БУМ!

У цю мить стіна прямо під монстром була знищена , наче її вдарили тараном! Цегла та будівельний розчин по летіли по кімнаті, і королева почала шукати притул ку за поспішно піднятим щитом найближчо го охоронця .

З важкими кроками нова істота увійшла до тронної зали, тепер прикритої кам’яним пилом, що висів у повітрі. Солдати напружилися від такого несподіваного розвитку подій, вихопивши зброю та щити, готуючись до будь-чого.

Коли пил повільно осі в , з’явилася велетенська форма потужної мускулистої мавпи. Його в еличезні руки стискали землю, коли він рухався, злісно дивлячись на людей, що стояли навколо . Після того, як він проштовхнув ся через нову діру, яку зробив у стіні, істота встала на весь свій зріст, високо піднявшись, а мураха почала злазити зі свого місця .

Королева приголомшено спостерігала, поки ситуація змінювалася швид ше , ніж вона могла зрозуміти . Її солдати більше не були впевнені, чи варто їм вступати в бій, і чекали її наказ у !

Перш ніж вона встигла дати їм знак, мавпа підняла одну руку та кинула щось у їх бік. Об’єкт полетів дугою в повітрі, перш ніж приземлитися з глухим стуком і покотитися. Лише коли фігура застогнала та трохи зрушилася, к оролева зрозуміла, що це таке.

« Капітан Пендлен! » — вигукнула вона.

Це був капітан гвардії, що був захоплений разом з нею! Коли велетенська мавпа підняла ще одну руку, королева та її гвардія відсахнулися, остерігаючись того, що вона збирал а ся кинути в них далі , але замість цього вона просто підняла з землі повний мішок і перекинула його через плече.

З іншого боку кімнати к оролева по бачила, що мішок був наповнений маленькими круглими предметами, контури яких виступали на тканині. Ядра!

Її скарбниця!

Вона з недовірою по дивилася на чудовисько, що йшло поруч зі своїм вихованцем-мавпою. Як це можливо?! Це якесь пограбування!?

[ Ти розчаровує ш мене, королево] голос монстр а знову пролунав у її розум і , [від початку до кінця , все це було ... надто передбачуван им ].

Гнів вибухнув у грудях королеви, і вона підняла руку, щоб вказати на двох монстрів, вигукуючи « В бийте їх!»

Її гвардійці негайно атакували , але хоч а вони були швидк ими , мавпа була швидшою. Високо піднявши вільну руку, вона з оглушливим гуркотом вдарила нею об кам’яну підлогу біля своїх ніг! Кімната знову була засипана камінням і пилом.

Коли все скінчилося , солдати були приголомшені, побачивши, що два монстри зник ну ли, наче їх ніколи там і не було. Вони обережно наблизилися, високо піднявши щити та постійно перевіряючи простір перед собою , лише для того, щоб виявити, що розбита підлога відкривається в тунель, що вів прямо вниз. Стіни тунелю були пронизані прожилками блакитного світла, і зсередини було чути крики та рев тисяч чудовиськ.