Розділ 1603 — Той жахливий звук

Крати були в шаленстві.

«Відступіть!» — заревів Тулзісс, і з його губ почала вилітати мокрота та слиз, коли він пильно подивився на інших. Він нависав над ними, випромінюючи силу та авторитет, проте не отримав очікуваної реакції.

Дехто був наляканий, особливо ті, хто походив з його власного племені, що прибули з самого серця до цього занедбаного місця, але інші все одно ревли у відповідь, пінячись біля рота.

«Хіба ти не чуєш?»

«Це очисна гидота! Я її розірву!»

«Я не можу цього витримати! Я не можу цього витримати!»

Останній Крат, пінячись від гніву, з очима, виряченими настільки, що здавалося, що вони ось-ось вибухнуть, шмагав сам себе, більше не в змозі стримувати свою лють. Майже сліпі від гніву, інші встромили ікла в Крата поруч, який верещав і атакував у відповідь.

За мить вся ситуація занурилася в хаос, у якому Крати розривали один одного в оргії насильства, яка вбила б десятки осіб. Крат'лат з Глуззгітів глибоко вдихнув і дозволив люті закипіти в його голосі.

«ПРИПИНІТЬ, АБО Я РОЗІРВУ ВАС НА ЧАСТИНИ!» — заревів він, і погроза почала резонувати в повітрі, разом з пошиненням густого, їдкого запаху його незбагненно концентрованої кислоти.

Він рухався крізь натовп, провокуючи їх кинути йому виклик, широко роззявивши пащу, оголюючи величезні ікла. Їм було складно, він бачив, що вони глибоко охоплені люттю, і він не звинувачував їх, він відчував те саме.

Коли нарешті останніх з натовпу було залякано, Тулзісс діяв рішуче; як лідер безперечно найбільшого племені в цьому районі, його присутність викликала повагу.

«Виведіть їх звідси», — наказав він різним Крат'латам з менших племен, що були присутні. «Рухайтеся до першого місця збору. Воно має бути достатньо далеко від фортеці».

«Чи був шлях зроблений безпечним?» — запитав Улліз.

«Якщо ти не підеш, то виявиш, що це місце ставатиме дедалі небезпечнішим», — прогарчав Тулзісс.

Улізз, Крат'лат з племені Булг, одразу зрозумів його. За допомогою інших їм вдалося стримати слимаків достатньо довго, щоб змусити їх відійти від фортеці. Тулзісс разом з іншими Кратами, які мали достатньо сили волі, щоб протистояти люті, чекали, щоб переконатися, що нічого не піде не так, поки інші племена відступають.

Весь цей час спів лунав у їхніх думках.

Чисті, незаплямовані звуки дзюрчали, немов бризки незаплямованої води, омиваючи їхні думки та намагаючись заспокоїти їхні душі. Нескінченно, без зусиль, пісня вторгалася, викликаючи, шукаючи, відчайдушно благаючи про прийняття та мир.

Вони це ненавиділи.

Немов голки, що встромлялися їм прямо в нутрощі, ця пісня була нестерпною для кожного Крата, який її чув. Її чистота ображала їх. Її привабливість викликала у них огиду. Її чистота викликала таку лють, що жоден Крат не зміг би її витримати.

Якби вони й надалі залишалися в її присутності, то розірвали б одне одного на шматки, перш ніж встигли б реорганізувати будь-який штурм фортеці. Чим би не була ця пісня, вона була ворожою до Кратів. Теораззн мав рацію, прагнучи її знищити.

«Якщо ми не можемо більше терпіти цю пісню, то як ми збираємося атакувати фортецю?» — запитала Чозт.

З усіх різноманітних Крат'латів цих незначних племен, Тулзісс найбільше схвалював саме Чозт. Вона була справжнім Кратом, рішучим та жорстоким, прагнучим виконувати роботу древніх та завдавати незліченні жахи своїм ворогам.

«Нам доведеться розробити контрзахід», – відповів він. «Ми можемо терпіти цю пісню деякий час, але кожен слимак має свої межі. Якщо ця пісня не зупиниться, нам доведеться знайти спосіб її заблокувати, поки ми не зможемо потрапити всередину фортеці та з’їсти те, що створює цей жахливий галас».

Величезний слимак навіть не міг висловити словами, наскільки сильно його ображала ця пісня. Вона була протилежною його почуттям, і кожна клітина його тіла волала про знищення відповідальних за неї істот. Кислота в його тілі ворушилася та палила з кожною нотою, обпікаючи плоть і палаючи в горлі.

Він відвернувся від фортеці, перш ніж втратив контроль, і кинувся до неї в нападі сліпої люті.

«Інші відступили?» — прошипів він.

«Ми лише чекаємо, поки слимаки, яких ми відправили вниз, заберуть тіло мурахи», — сказала йому Чозт. «Вони скоро будуть тут».

Їм було потрібно діяти швидко… інакше вони теж могли б піддатися ефекту пісні…

Тільки-но він подумав про це, великий Крат'лат відчув рух поблизу та обернувся, щоб побачити групу слимаків, які щось витягували знизу. Що б це не було, витягнути його по вертикальній поверхні, що занурювалася в глибину, було явно непростим завданням.

Очі Чозт заблищали, коли вона подивилася на них, особливо на міцного розвідника, який їх очолював.

«Злут. Добре, що ти нарешті до нас приєднався».

Слимак, Злут, люто посміхнувся.

«Було б простіше, якби ти залишилася і допомогла підняти цю прокляту істоту».

«У тебе не було проблем з піснею?» — запитав Тулзісс, перериваючи непотрібну балаканину.

Злут виплюнув жмут кислоти на землю.

«Нічого такого, з чим ми не могли б впоратися», — сказав він. «Чи можу я попросити тебе, могутній Крат'лат, допомогти нам потягнути цю істоту? Вона неймовірно важка».