Розділ 1610 — Прискорення

Хммммм.

Завдяки найгіршій з усіх навичок, Карті Тунелів, яка якимось чином працює, навіть коли я нічого не бачу, я знаю, що Кратам вдалося скоротити шлях. Швидкість, з якою вони відводять мене від фортеці, наразі прискорюється.

Мені це не подобається.

[Гей, чи є якісь ознаки того, що хвиля вже закінчується?] — питаю я Солант, перериваючи її думки.

[Хвилинку… Ще ні.]

Дідько! Я був певен, що вона вже мала почати спадати… це недобре. Щохвилини мене тягне все далі й далі від безпечного місця і все ближче й ближче до місця, куди я не хочу потрапляти! Якщо мені не вдасться вибратися з цієї ситуації, я буду дуже, дуже роздратований на себе.

[Майстре? Якісь проблеми?] — питає мене Крініс.

[Що? Ні-і-і-і. Чому б у мене мала бути проблема?]

[Тому що ви зіскочили з платформи.]

Ох. Як холодно.

[Так, гаразд, зараз справи не зовсім ідеальні, я знаю. Я звертався до Солант, щоб дізнатися, чи зменшується концентрація мани, і вона сказала мені, що ні.]

[Чому б вам просто не перевірити це самостійно?]

[Бо я не хочу, щоб Крати знали, що я тут не сплю, а насправді пильную! Якщо вони розірвуть цей кокон слизу, ми обидва згоримо. Я б волів уникнути цього сценарію, за можливості.]

[Але вони не можуть виявити, як ви використовуєте свій особливий орган для спілкування?]

[Здається, що ні.]

Тепер, коли Крініс згадала про це, я трохи здивований, що вони не можуть це зробити. Я радий цьому, але трохи здивований. Це надає більше ваги теорії про те, що вони не мали нічого спільного з духовними нападами, які були здійснені на мій Неф. Якби вони достатньо добре знали про Неф і Вестибюль, щоб напасти на нього, то вони б знали достатньо, щоб винюхати цей спосіб зв'язку, правильно?

Або це неможливо зробити, або вони нічого про це не знають, а це означало б, що існував інший винуватець. Я вже мав декого на думці, але це значно підвищує ймовірність того, що винен саме мій підозрюваний.

Гадаю, у мене немає іншого вибору, окрім як плисти за течією. Мої рани на цьому етапі вже добре загоюються завдяки багаторазовому використанню залози регенерації. Війна з зараженням триває, а мої розумові конструкції продовжують наполегливо працювати, борючись за те, щоб розщепити нав'язливу ману швидше, ніж вона може себе відтворити. З кожною хвилиною битва дедалі більше схиляється на мою користь, оскільки менше природної енергії п'ятого шару в моєму тілі означає, що швидкість, з якою вона відтворюється, зменшується.

Я з нетерпінням чекаю моменту, коли нарешті з нею впораюся. Якби зі мною був цілитель, який допоміг би впоратися з внутрішніми пошкодженнями, я б зміг одужати набагато швидше, але я нізащо не збирався тягнути когось з них сюди з собою.

Як тільки я повністю одужаю, це вже буде хоч щось. Навіть якщо мені доведеться вистрибнути зі своєї захисної маленької шкаралупи, я зможу протриматися хоча б трохи, достатньо довго, щоб завдати серйозного болю Кратам поблизу. Гве-хе-хе.

Роздуми про вторгнення у Вестибюль знову нагадали мені про тамплієрів. Цікаво, що вони задумали. Навіть більше того, я сподіваюся, що вони не планують нічого дурного.

З усіх них Бертрам і Джерн, мабуть, найспокійніші. Гадаю, троє дітей досить схвильовані, а Фліс може бути трохи… запальною. Я поговорю з моїми більш розсудливими духовними захисниками та переконаюся, що вони не роблять нічого дурного.

[Привіт, Бертраме! Це Ентоні. Як справи?]

[Га! Ентоні? Це ти?]

[Так? Хто ще зв'яжеться з тобою таким чином і представиться як Ентоні?]

[Що ж… мабуть, тільки ти. Ха. Ти просто заскочив мене зненацька.]

Чому він настільки нервовий? Настільки хитрий? Бертрам — найновіший з моїх тамплієрів, але він досить порядний хлопець, майстер, який більшу частину свого життя заробляв на життя лагодженням та виконанням випадкових робіт. Підозрілі справи — точно не його сильна сторона.

[Бертраме, ти робиш щось, чого тобі не слід робити?]

[Я? З-звичайно, що ні!] — каже він абсолютно непереконливо. [Звісно, я нічого не знаю про жодні плани порятунку. Я маю на увазі… навіщо мені? Хто взагалі потребує порятунку?]

[Е-е… я?]

[О-о! Справді? Я не чув! Емм… О ні!]

Цей хлопець… найгірший брехун в історії всесвіту. Не можу уявити, як це, враховуючи мої неймовірні здібності та ввічливу манеру мови, але Бертрам практично виливає почуття провини з кожною думкою, яку він мені посилає!

[Чому б тобі не розповісти мені про цей план порятунку?] — питаю я його.

[Е-е... що це за план порятунку, Ентоні? Н-наскільки мені відомо, жодного такого плану не існує! Ха-ха!]

Тоді я залишу тебе. Я поговорю з Джерном.

Як завжди, цей здоровань має дуже спокійний і розсудливий розум, Джерн ніколи ні через що надто не хвилюється.

[Джерне! Це Ентоні! Здається, Бертрам працює над якимось безглуздим планом порятунку. Чи можеш ти сказати йому зупинитися, поки він не постраждав? Буду вдячний.]

[Привіт, Ентоні], — вітає він мене, зовсім не здивований моїм раптовим зверненням. — Цей чоловік схожий на огірок, закопаний в арктичному льоді. Надто холодний.

[О, я не можу цього зробити, вибач], — каже він мені.

Емм… що?

[Чому?!] — вимагаю я.

Він що, намагається завдати шкоди своєму товаришу-тамплієру чи щось подібне? Думка про те, що Бертрам розпочне війну проти п'ятого шару з чавунною сковородою мене дуже непокоїть!

[Бо він працює над моїм планом порятунку], — спокійно каже мені Джерн. [Якби він працював сам, я б точно сказав йому припинити для тебе. Вибач.]

Чорт забирай!

[Це не краще! Тобі теж потрібно відмовитися від свого плану порятунку! Вийти сюди — це для тебе вірна смерть. Не будь дурнем!]

[Ми щось придумаємо], — каже він мені, все ще непохитно спокійний. [Немає потреби хвилюватися.]