Розділ 1612 — Вигравання часу

Тиск був нищівним. По всій фортеці системи, які Солант так ретельно побудувала, так ретельно випробувала і зміцнила, досягали межі стійкості.

Внутрішня система очищення з її переплетеною мережею каналів зазнала величезного навантаження відтоді, як вентиляційні отвори почали викидати неймовірно концентровану токсичну ману всередину фортеці. Робота будівельних бригад була не чим іншим, як героїчною, вони, незважаючи на надзвичайно небезпечні умови, проводили екстрені ремонтні роботи та підтримували потік енергії.

По правді кажучи, вони протрималися довше, ніж очікувала Солант. Це свідчить про їхню майстерність, хоробрість та витривалість. Однак навіть з настільки відданими мурахами, які повністю віддавали себе завданню, система почала давати тріщини.

Солант клацнула щелепами, читаючи звіт. Система каналів зазнала кількох масових збоїв за короткий проміжок часу. Деякі ділянки фортеці були затоплені токсичною маною, що зробило їх недоступними та ще більше навантажило канали, які залишилися функціональними. Екстрений ремонт виправив би ситуацію за лічені години, але якщо щось піде не так, система може повністю зруйнуватися, і вся фортеця буде втрачена.

Вона напружила систему настільки сильно, як тільки могла. Настав час відступити. Поруч чекали посланці, поки вона віддасть свій наказ. Повітря в штаб-квартирі завжди було напруженим, але тепер воно було настільки густим, що їй здалося, наче вона зможе прорізати його, вкусивши своїми щелепами.

«Передайте повідомлення командам на платформах. Перекрийте впускні отвори».

Вона ледве встигла вимовити слова зі своєї феромонної залози, як почалася хвиля руху. Посланці зникли, маги працювали над своїми заклинаннями. Звістка пошириться за лічені хвилини, масивні отвори, що впускали неймовірну кількість зараженої енергії, будуть перекриті.

Це не принесло б негайного полегшення перевантаженим різьбярам, які відчайдушно потребували допомоги, але це не буде тривати довго. Оскільки кількість енергії, що впускається, зменшиться більш ніж вдвічі, канали, що залишилися, не повинні були б зламатися, і небезпеки можна було б уникнути.

Солант повернулася до своїх радників.

«Я хочу отримати інформацію безпосередньо зі сховища про те, на якому рівні наші запаси. Передайте мені цю інформацію якомога швидше».

Ще один сплеск активності. Вона зробила все можливе, щоб підтримувати потік енергії. Все залежало від сховища, доля фортеці, життя Найстаршого, і перемога, якої прагнула Солант.

Уся фортеця була збудована з єдиною метою – перетворення мани. Солант ще на початку планування вирішила, що боротьба проти п'ятого шару та Кратів неможлива, якщо намагатися грати за їхніми правилами. Перевага домашнього поля була просто надто потужною. Але якщо цю перевагу можна було перевернути з ніг на голову, тоді починали відкриватися нові можливості.

«Відправте повідомлення на платформи», – сказала вона. «Я хочу, щоб вони були напоготові до відступу».

Батальйони, що боролися там, були ще однією точкою невдачі, яка була на межі зриву. У міру того, як хвиля наростала, рівень виснаження продовжував зростати. Лікарні були переповнені, і медики навіть не скаржилися, що свідчило про те, наскільки жахливою стала ситуація. Лише платформа, яку обслуговував Легіон, була хоч трохи стабільною, оскільки Крати старанно її уникали.

Скрізь точилася нескінченна, жорстока та смертельна боротьба за виживання. Втрати були високими, надто високими, але вони втримали оборону попри неймовірні труднощі та дали Колонії шанс на перемогу.

Солант звернула погляд на модель фортеці. Вона постійно оновлювалася, показуючи безліч гучних попереджень та проблем. Десятки високоякісних сповіщень, щосекунди надходили потоки звітів. Вона ніяк не могла вирішити всі ці питання за короткий термін часу. Якщо число зі сховища повернеться достатньо високим, то нічого іншого не матиме значення.

Їм було потрібно лише те, щоб хвиля відступила.

«На платформи надіслано повідомлення, вони готують ряди до відступу».

«Скажіть їм, щоб вони покинули оборонні знаряддя та обладнання», – наказала вона їм. «Не витрачайте час на спроби перенести їх всередину. Я хочу, щоб наші війська були всередині стін і в безпеці».

«Так, генерале».

Не було потреби більше ризикувати ними. Вони були героями, кожен з них, до останнього. Відпочинок — це найменше, чого вони заслуговували.

Їй потрібно було лише число. Якщо воно було достатньо високим… вона виграла. Якщо ні… тоді їй доведеться спробувати ще раз. Не було жодного запасного варіанту, якщо фортеця зазнає невдачі. Після всього, що вони зробили, щоб підтримувати потік енергії, цього мало бути достатньо. Напевно.

У штаб-квартирі було моторошно тихо.

Гінці прибули з терміновими звістками, але нічого з цього не мало б значення, якби було віддано наказ про відступ.

«Впускні отвори перекрито!» — оголосив хтось.

«Повідомте будівельні бригади», — спокійно сказала Солант. «Вони зможуть діяти з більшою впевненістю, знаючи, що потік значно зменшився».

Їм не довелося б боятися, що кожен другий канал лопне у них під ногами, що ще важливіше.

А потім… вони чекали.

Саме Леонідант забігла до кімнати, навіть не вагаючись перелізти через зібраних генералів, розвідників, магів та інших, які чекали, що буде далі. Вона підбігла прямо до генерала і прошепотіла щось лише для її вусиків.

Солант задумливо клацнула щелепами.

«Дайте наказ батальйонам відступити з платформ. Повний відступ. Усім встати за ворота та підготуватися до оборони. Повідомте магів, що нам потрібно буде регулювати потік очищеної мани, нам більше не потрібно захищати платформи».

Вона віддала низку наказів, і сотні мурах ожили. Раптом з'явилася тисяча речей, які потрібно було негайно зробити, і всі вони кинулися їх виконувати.

Невдовзі фортеця буде повністю запечатана, ворота зачиняться, і Крати розпочнуть свій останній штурм, намагаючись прорвати стіни. Це буде важка оборона, але Солант була впевнена, що Колонія витримає.

В самому оці бурі стояла Солант, ніби острівець спокою у шаленому вирії.

Леонідант ближче нахилилася до своєї сестри.

«Цього достатньо?» — запитала вона. «Ми перемогли?»

«Чи так це, чи ні, нам все одно доведеться закрити фортецю», – відповіла Солант. «Ми зробили все, що могли».

«Але чи достатньо цього?» — наполягала розвідник.

Солант опустила голову й задумливо почистила вусики.

«Леоніданте. Ти б вже мала знати, що я завжди перемагаю».

Доки Найстарший виживе, Колонія зробить те, чого ніколи раніше не вдавалося: здобуде повну та абсолютну перемогу над п'ятим шаром.

Не підведіть мене, Найстарший.