Розділ 1614 — У серці

Коли пов'язку зняли з його очей, Злут з полегшенням побачив, що він справді в серці, а не в якійсь таємній камері для вбивства, яку ось-ось пожере блубзвір. Не вдаючись у зайву скромність, він трохи повертів своїми стеблами то в один, то в інший бік, намагаючись роздивитися, хто ж не вибрався. Те, що він побачив, знову змусило його занепокоїтися.

Звичайно, вони були всередині Слизової Території Зісст, навколо нього пульвували величезні стіни серця. Витаючі споруди, прикріплені до даху високо вгорі, в яких жили Крати, були неподалік, але сам він був на платформі поруч з Чозт і Солуззом, а попереду нього були два великі, потужні слимаки-воїни.

«Не хвилюйся», — пробурмотів величезний слимак, — «Я не маю наміру тут тебе вбивати».

Він посміхнувся, показавши свої гострі, наче голки, ікла.

«Можливо десь в іншому місці».

Це був найкращий жарт, на який був здатний Крат, але жоден з них не засміявся. Чозт оголила власні ікла на знак лютої непокори.

«Чого ти хочеш, Солуззе? Ми прийшли сюди, щоб побачити виконання волі древнього. Навіть ти в це не втрутишся».

Величезний слимак підняв свої численні руки в заспокійливому жесті.

«Трохи терпіння. Справжній Крат знає, що він повинен бути хитрим і терплячим, щоб спіймати здобич. Слимак, який не може опанувати свої базові інстинкти, швидко помирає, чи не так?»

Цей урок Злут невпинно повторював собі все своє життя. І вдвічі частіше після зустрічі з Ґозі. Жорстокість була частиною буття Крата, але настільки ж важливим було і очікування слушного моменту.

«Ти не проти, якщо я запитаю, яку здобич ти маєш на увазі?» — хитро запитав він.

Він не думав, що Солузз говорив про мурах чи взагалі про вторгнення.

«Можливо, ти помітив, що інші Крат'лати плетуть між собою інтриги, я знаю, що ти помітив, Злуте зі Слі.»

«Мені байдуже», — сплюнула Чозт. «Якщо вони прийдуть за Туузами, ми розірвемо їх на шматки та з'їмо цілими».

«Можливо, ви й змогли б», — погодився Солузз, визнаючи грізну силу, яку виплюнула Чозт, — «але немає потреби так ризикувати. З моєю підтримкою такі два перспективних Крат'лати, як ви, могли б розширити свої території та дуже швидко зміцніти, чи не так?»

Ось це вже було цікаво, саме такої пропозиції очікував Злут. Все, що йому було потрібно, це шанс для Слі витіснити одне з більших племен, і за допомогою могутніх Зісст будь-що було можливо. За умови угоди з Чозт Слі цілком можуть зайняти місце настільки ж великого племені, як Булг чи Лірз!

Його пам'ятатимуть як легендарного Крат'лата серед Слі, який перетворив слабке та невідоме плем'я на могутнє ім’я в регіоні. Та й навіщо зупинятися на цьому? Вторгнення все ще тривало, у Злута ще було багато шансів здобути більшу славу. Слимаки боятимуться та шануватимуть його, служитимуть йому та поєднуватимуть свою долю з його власною.

Чозт виглядала непереконаною. Вона могла отримати набагато менше, ніж він, але Злут відчайдушно потребував її згоди. Вона була набагато ближче, ніж Зісст, і мала кращу можливість допомогти йому. Все, що йому було потрібно, це щось цінне для неї, щоб зацікавити її.

«З Булгів та Лірзів…» — почав він, — «…у кого з них краща Слизова Земля? Гадаю, Туузам не завадила б друга домівка, як нагорода за воїнів, яких вони пожертвували».

Очі Чозт спалахнули червоним. Вона точно знала, що він їй пропонує.

Приєднуйся до мене, і ми знищимо обидва твої ворогуючі племена, а ти зможеш обрати їхні території на свій розсуд.

Дійсно спокуслива пропозиція, що передбачає велику винагороду.

«Це щось, про що нам варто подумати надалі», — пробурмотів Солузз. «Наразі наше завдання ще не виконане. Але скоро воно буде завершене. На той момент найхитріші з Крат'латів вже розроблять свої плани».

Чозт і Злут перезирнулися. Великий Крат мав рацію: найкраще було б все організувати задовго до закінчення вторгнення. З перетворенням великої мурахи це може бути вже недалеко.

«Давай займемось монстром», — прошипіла Чозт, — «тоді я буду готова говорити».

Вона виплюнула останнє слово так, ніби воно щипало їй язик, наче кислота, що цілком можливо. Вона не була страшним Крат'сіззом завдяки своїй дипломатичності. Однак Злут сприйняв це як хороший знак. Якщо вона була готова говорити, тоді вона була готова піддатися переконанню.

Вознесіння Слі та Злута було вже близьким.

«Інші чекають на нас трохи далі по дорозі», — сказав Солузз. «Подорож вниз до мулу небезпечна».

«Хіба ми не можемо просто скинути монстра звідси?» — подумав Злут.

Вони зараз були на верхівці серця, а вир був прямо внизу. Вони ж не могли промахнутися, правильно?

«Ця калюжка трохи відрізняється від тих крихітних калюжок, які є у вас», — зневажливо пробурмотів Солузз. «Це справжня річ, залишена самим древнім. І ми ставимося до неї відповідно».

Злут не міг не зацікавитися. Чи справді була настільки велика різниця? Якщо так, то він хотів побачити її на власні очі.

«Ходімо братися до справи», — сплюнула Чозт. «Я пройшла весь цей шлях не для того, щоб затримуватися. Я хочу побачити, як ця мураха перетвориться під впливом древнього. Я хочу на власні очі побачити жах, який вийде з басейну».

Солузз посміхнувся, задоволений її мстивою дикістю.

«Ми покажемо дорогу».

Товсті мотузки та павутиння слизу з'єднували структури, що складали процвітаючу та, відверто кажучи, величезну спільноту племені Зісст, зі стінами та стелею самого серця. Як їм вдавалося залишатися нерухомими, незважаючи на постійне пульсування велетенського серця, було поза межами розуміння Злута. Можливо, якесь диво магії Кратів?

Перебуваючи в оточенні гнилих і вкритих слизом стін велетенського органу, Злут відчував дивне відчуття приналежності. Мана тут текла настільки густо і щільно, що його очі щипали, а рот щоразу обпікав болем, коли він його відкривав. Крат, який витримував ці умови з моменту вилуплення і вижив, був потужним, з сильною внутрішньою кислотою та витривалістю. Не дивно, що серце було настільки цінним місцем для Слизової Території.

Дістатися до нижніх частин серця було нелегко, як і казав Солузз. Інших вони знайшли на нижчій платформі, а поруч із ними все ще була прив'язана мураха. Мульзоз та Улліз недовірливо спостерігали за ними, але Злут не звертав на них уваги. Очевидно, що всі плели інтриги один проти одного, вони ж Крати. Чого ж іншого можна було очікувати?

Звідти їм було потрібно переміщати величезного монстра з платформи на платформу, опускаючи його за допомогою мотузок, спускаючись все глибше й глибше. Невдовзі нижня камера з'явилася в полі їх зору.