Розділ 1620 — Цілителі за викликом

Цілителі були навколо мене ще до того, як я зрозумів, що вони наближаються. Після того, як моїх двадцять захисників затягнули до коріння дерева і, гадаю, були повернені назад до фортеці, вони повернулися за мною, весь час скаржачись.

«Добре подрімали, Найстарший?»

«Ви ж знаєте, що це зона бойових дій, правильно?»

«Так вам і треба, за те, що стрибнули з платформи».

Послухайте, я багато чого потерплю від цілителів, я знаю, як сильно вони перевтомлюються, і марність спроб вберегти мурах від травм, але це вже надто.

«Перепрошую? «Стрибнув з платформи»? Що це за переписування історії?! Я героїчно та благородно з неї впав».

«Ви справді збираєтеся відповідати на це, коли мали б використовувати всю свою розумову енергію, щоб залишатися живим?»

«Ви просто очікуєте, що ми зробимо все за вас, га? Як завжди».

«Гей, я дуже наполегливо працюю, щоб залишатися живим!»

«Тоді чому це не працює?»

«О, я не знаю, можливо тому, що небезпечний токсин справжнього древнього роз'їдає мої нутрощі?»

«Звучить так, ніби ви байдикуєте».

Чесно кажучи, я б хотів відповісти на це, але мені насправді доводиться витрачати майже всю свою енергію на стримування повільно наростаючої катастрофи всередині мене. Протектант та інші справді допомогли мені, витягнувши частину з мене, але навіть однієї краплі достатньо, щоб бути небезпечною, а всередині мене все ще набагато більше, ніж одна крапля.

Чесно кажучи, це жахливо. Я відчуваю, як мутую всередині. Мана не просто руйнує, вона змінює мене на ходу, скручуючи та деформуючи все, до чого торкається на своєму шляху. Я вже намагався використати залозу регенерації в своєму тілі, але вона не атакує трансформовану тканину, як мала б, ніби розпізнає її як частину мого тіла.

«Я… мені потрібно трохи допомоги», — кажу я цілителям. У мене просто немає сил сперечатися з ними.

«Навіщо, по-вашому, ми сюди прийшли?» — пихкає одна з них, вже тикаючи та штовхаючи мій панцир своїми вусиками. «Що ж, ми прийшли сюди з кількох причин, але ви одна з них».

Якщо серце продовжуватиме наповнюватися такими темпами, я скоро опинюся під водою, і конденсована рідка мана опустить під поверхню все, крім моїх вусиків. Скільки взагалі її ми створили?!

Над моєю головою розпочалася битва. Я лише частково це усвідомлюю, оскільки справді не можу витрачати сили, щоб подивитися, як вона йде. Крихітка, Крініс та Інвідія там, я впевнений. Вони про все подбають.

Я маю в це вірити.

«О, а для чого ще ви сюди прийшли?» — питаю я цілителів. «Скаржитися мені безпосередньо? Ви могли б просто надіслати мені листа».

«Ви думаєте, що нам немає чим зайнятися, окрім як скаржитися вам?»

Це новий аромат. Краєм ока я бачу, як з'являється цілитель, більший за інших.

«Мендант? Що ти тут робиш?»

Цілителі навколо мене викачують свою енергію, намагаючись зупинити поширення зараження. Це допомагає, але ця речовина до біса міцна. Спроба розбити її — це як тридцятиетапний процес, і якщо ти зазнаєш невдачі навіть в одному з них, все розплутується, а мана переформовується, ніби я ніколи до неї не торкався.

Це виснажливо. На щастя, біля мене достатньо мурах, щоб відновити мою розумову енергію, тому я можу продовжувати, але це не стосується цілителів.

«Зцілення», — зітхає Мендант. «Ти думаєш, що це серце переживе таку шокову терапію?»

Га?

Я звертаю увагу на стінки серця. О, схоже, я розумію, про що вона говорить. П'ятий шар, можливо, не завжди був таким токсичним безладом, як зараз, але серце було просякнуте цією заразою вже… хто знає скільки часу. Де б не торкалася блакитна рідина, плоть серця… горіла.

При ближчому розгляді це виглядало так, ніби бруд очищається, але після настільки тривалого часу він не залишав багато чого іншого після себе. Якщо нічого не робити, серце зцілиться, очиститься, лише щоб незабаром після цього зруйнуватися.

«Більше роботи», — бурчить Мендант. «Нам недостатньо зцілювати поранених, тепер ми маємо зцілювати ще й Підземелля? Якщо це стане постійним явищем, я вимагатиму, щоб ми подвоїли кількість цілителів у наступних десяти поколіннях».

«Я думав, що ми дозволяємо виводку обирати, що вони хочуть робити?»

«О… так. Звичайно. У будь-якому разі, я зайнята».

Вона йде, а з кореня дерева виринає все більше й більше цілителів. Їх там сотні, можливо, тисячі, і вони кидаються в дію. Невдовзі дно серця перетворюється на килим цілителів, які виливають свою енергію на відновлення плоті, навіть поки та розпадається, тримаючи пульсуючий насос п'ятого шару цілим.

«Ого. Це справді вражає. Я не хочу надто перебільшувати, але в тому корені дерева справжні… знаєте… солдати, правильно? Зовсім не для того, щоб применшувати те, що ви робите, але знаєте, хіба над нами не відбувається битва?»

«Ніби ми не можемо подбати про себе самі», — різко каже один із цілителів, що залазить на мій панцир, ляскаючи по мені вусиком. «Хіба ви не пацієнт? Мовчіть і дайте нам робити свою роботу».

«Я все ще виконую більшу частину роботи особисто», — зазначаю я, але отримую ще одного ляпаса.

«Не хвилюйтеся. Я майже впевнена, що Блискуча зібрала всіх, кого могла», — запевняє мене інша цілителька. «А тепер тихіше».

«Тихіше? Мене заспокоював один з моїх родичів? Це низько. Я б засмутився ще більше, якби не всепоглинаюча отрута в моєму тілі. Що ж, безіменні тут, справи не можуть піти погано з ними поруч.

«МИ ШУКАЄМО!»

О ні…