Розділ 1623 — Катастрофа

Вже незабаром після початку битви більшість платформ, побудованих Зісст, були повністю знищені. Броньовані мурахи у своєму шаленому запалі розтрощили все, що могли, що потрапило під їхню опіку, чіпляючись за навчених монстрів Кратів, засовуючи себе їм у пащі або просто падаючи вниз, тягнучи своїх жертв за собою.

Злут вже бачив, як прокляті істоти повільно піднімаються стінами серця, прагнучи спробувати ще раз.

Битва перемістилася на стіни та стелю нижньої кімнати, Крати та їхні звірі чіплялися за рухому поверхню та боролися з люттю та хитрістю, якими був відомий їхній вид.

Але навіть тут на слимаків чекали жахи. Самі тіні повернулися проти них. Жоден клаптик темряви не залишався звичайним і безпечним надовго, вони поглиблювалися, і через мить вилітали сітки або мерехтіли щелепи. Він бачив, як не одного Крата затягували в калюжу тіней, після чого вони точно ніколи не повернуться.

Небезпека була всюди, і Злут відчував, як кислота вирує в його плоті, відчайдушно намагаючись залишитися живим. Притулившись до стіни, він викликав силу, яку культивував у собі, і виплюнув її – струмінь кислоти, що пронизав стіну та слиз, що покривав серце.

Він був надто повільним, тінь, на яку він націлився, вже зникла. Або, можливо… ворухнулася. Очі Злута скосилися на стеблах, намагаючись побачити в усіх напрямках одночасно.

Істота з тіні та зубів була вже недалеко. З кожною хвилиною ці хапальні, шмагаючі, стискаючі кінцівки наближалися все ближче й ближче. Незабаром йому потрібно було піднятися вище, але якщо нічого не зміниться, то незабаром місця не залишиться, і Крат буде змушений повернутися до верхньої кімнати.

Він знову зібрав свою кислоту і приготувався виплюнути конденсовану кулю сили, відправлену прямо в серце лісу щупалець, але щось привернуло його увагу в останню секунду. Злут відскочив убік саме тоді, коли сокира врізалася в серце поруч із ним.

Злут відреагував миттєво, повернувся та випустив кулю кислоти, але ні в що не влучив, оскільки його постріл пролетів надто високо. Неймовірно, але там була людина, з товстими плечима, м'язами та важкою сокирою в руках. Чоловік був по пояс заритий у тіні. Поки Злут спостерігав, він знову поринув у тінь, а його карі очі запалали небезпечним наміром.

Тремтіння пробігло по тілу Злута. Ця людина полювала на нього. Полювала на нього. Вищиривши ікла від гніву, Крат'лат зі Слі відчув, як лють спалахує в ньому. Як ця істота сміє полювати на нього, на Крата, в самому серці п'ятого шару! Люди тут не належали. Люди не могли тут вижити. Оглушливий, пронизливий крик розірвав повітря. Він виходив від величезного звіра, доки електрика тріщала навколо його грудей та рук, що звисали зі слизових мотузок. Щось у цьому вереску встромилося в мозок Крата, приголомшивши та заморозивши його на місці.

Лише на мить, а потім контроль повернувся, якраз вчасно, щоб він знову скривив своє тіло.

Сокира промайнула повз його обличчя, настільки близько, що він відчув на язиці її смак. Розлючений, він крутнувся і клацнув щелепою, прагнучи відкусити шматочок від цієї абсурдної людини. Якимось чином зброя опинилася між м’якою плоттю нападника та Крата. Коли він вкусив, то відчув лише смак металу. Через секунду людина зникла, відступивши назад у тінь і забравши з собою сокиру.

Злут був настільки розлючений, що його плоть кипіла та лопала, поки кислота всередині нього булькала та пінилась, він втратив ритм битви, дивлячись лише на тіні навколо себе, чекаючи, коли знову з’явиться майбутній мисливець.

Злуту знадобився лише третій вибух, щоб прийти до тями. Детонації були оглушливими, а струсна сила прокочувалася крізь його тіло з кожним вибухом, і вони наближалися. Міцно вчепившись ногою в стінку серця, Злут стискав своє тіло та якнайкраще маскувався, тікаючи від вибухової магії.

Поле бою було настільки неспокійним, настільки хаотичним, що Кратам було неможливо встановити організований захист. Вони запекло боролися, але з кореня продовжувало виходити все більше й більше мурах. З таким темпом, їх незабаром просто чисельно переважать. Як тільки це станеться, можливо, у них більше не буде способу повернути хід битви.

Очі Злута палали червоним, поки він пильно дивився на клятий корінь. Це прокляте дерево буде зрубане та використане для годування цвілевих ферм, коли битва закінчиться, племена не погодяться ні на що на менше. Зараз йому просто потрібно було знищити цей корінь, тоді у них буде шанс.

Розправивши своє тіло, Злут обернувся і виплюнув густий жмут слизу з глибини свого тіла. Купа темряви, що згущалася, була розвіяна, коли шипляча рідина розбризкалася по ній.

Слимак завагався. Він міг поклянутися…

Пекучий біль вибухнув з його боку, і Злут люто зашипів, ухиляючись. Блискуче лезо сокири зашипіло яскраво-зеленою кислотою, поки воно відривалося. Людина знову занурилася в тінь, а його погляд палав пильністю, поки Злут проклинав і плювався.

На його боці була глибока рана, але вона не була смертельною. Кислота в його плоті вже охопила рану.

Як людині вдалося його обдурити? Слимак знову спрямував свій погляд на масивний корінь знизу.

У нього не було на це часу….