Розділ 1627 — Занурення

Гаразд, це стає дурним. Скільки цієї рідкої мани Солант створила всередині фортеці?! Потік, що виривається з вентиляційних отворів, анітрохи не ослаб, а струмені мають товщину кілька метрів! Це рідка мана! Я навіть не знав, що таке існує!

Забудьте про конденсовану ману, це конденсована, конденсована мана. Я майже не можу повірити, наскільки вона щільна. Сила, що міститься всередині, абсолютно божевільна. Єдиний раз, коли я будь-коли бачив щось з більш щільною силою, це були потужно розширені ядра, як моє власне. Навіть у моєму нинішньому, досить розсіяному стані, я все ще вражений тим, чого досягнула Солант.

Ця рідка мана не залишатиметься такою вічно, вона вже почала... випаровуватися? Мені здається? З часом простір зверху наповнюється більшою кількістю очищеної мани, відштовхуючи вхідну токсичну енергію. Якщо так продовжуватиметься, вона захопить серце менш ніж за годину.

Подумавши про величезні потоки енергії, що хлинули через платформи та в канали, гадаю, це має сенс. Якщо переважна більшість цієї енергії висмоктувалася, конденсувалася та накопичувалася, то я не можу сказати, скільки її там залишилося.

«Найстарший! Як ви себе почуваєте?»

«Добре! Абсолютно добре».

«Якось я сумніваюся, що…»

«Що ж… зі мною було гірше».

«Вам останнім часом було гірше?»

«Я маю на увазі… одразу після того, як я впав у басейн, я був у досить поганому стані. Набагато гірше, ніж зараз».

Кілька цілителів одночасно б'ють мене ногами. Я не намагаюся бути складним! Я роблю все можливе!

«Нам скоро доведеться вас перемістити», — каже мені одна з цілителів. Потім вона знову б'є мене ногою.

«Це справді необхідно?» — скаржуся я.

«Так», — відповідають вони всі.

Дідько.

«Чому вам потрібно так терміново мене переміщувати? Є якась проблема?»

«Ви ось-ось будете під водою! Ви звертаєте увагу на те, що тут відбувається?»

«Чесно кажучи, у мене є інші справи, про які мені потрібно турбуватися».

Я б сказав, що приблизно дев'яносто вісім відсотків мого мозку зараз присвячено стримуванню токсину. Мій мозок працює на повній швидкості, конструкції обертаються так швидко, як тільки можуть, спрямовуючи свою силу всередину, намагаючись розплутати підступну енергію в моєму тілі.

Паршиві древні та їхні несправедливі, паршиві сили. Спочатку поклик, ланцюг, що закрився навколо моєї шиї, потім Арконідем, який був жахливим болем у моїй грудній клітці, а тепер це!

У мене майже виникає спокуса спуститися до середини Підземелля та висловити їм свою думку.

«Як ви мене пересунете? Гадаю, я трохи надто важкий для вас», – зазначаю я.

Хоч би як мені хотілося побачити, як цілителі намагаються мене підняти, я не хочу бачити, щоб вони завдали собі шкоди. Не можу навіть уявити, як сильно вони скаржаться на додаткову роботу.

«Ми знайшли інший спосіб вас пересунути. Ви зараз можете відповідати на запитання? Який ваш стан?»

Чесно кажучи, мені зараз не дуже хочеться відповідати. Я навіть не знаю, яку відповідь вони хочуть почути!

«Мені… погано», – ризикую я.

Шквал ударів ногами обрушується на мій панцир.

«Ми це знаємо!»

«Відповідайте на запитання!»

«Я намагаюся, чорт забирай!»

Я майже шкодую, що вони навчилися уникати ударів по мені своїми вусиками, бо мій панцир для них занадто твердий.

«Вітаю, Найстарший! Як справи?»

О, чудово, Блискуча тут. Я навіть не помітив, як вона з'явилася на моїй спині.

«Я якраз намагався відповісти на це питання».

«Вам слід було просто запитати мене! Зрештою, я БЛИСКУЧА!»

«Так, так, дякую за це».

Якщо Блискуча тут… це означає… Ах, дідько.

«Ти знову спробуєш зробити свій дивний телепорт? Ненавиджу їх».

«Не зовсім», — сміється Блискуча. «Якби я спробувала зробити це тут, ми вдвох токсифікувалися б, перш ніж пройшли б більше кілометра! Токсифікувалися? Це таке слово? Мабуть, так, якщо я його використала! Все-таки я…»

«Навіть НЕ починай. Ми розуміємо. Тож якщо нас не телепортують з одного місця в інше, то як ти збираєшся мене перемістити?»

«Трохи складнішим процесом. Ми трохи попрацювали, використовуючи тіньову ману, а Материнське Дерево допомагає нам створювати осередки темряви. Я можу перекинути вас з одного на інше, але це займе трохи часу, переміщення вас та цілителів одночасно займе багато часу, тому нам знадобляться перерви».

«Нам знадобляться перерви? Хіба не ти одна будеш працювати?»

«Це неможливо. Я БЛИСКУЧА!»

«Звичайно».

Я не можу не дивитися вгору. Битва все ще триває там, нагорі, Колонія воює, а я тут лежу на спині. Я не хотів, щоб так сталося! Крініс, Крихітка та Інвідія там, роблять усе можливе, щоб захистити мене та інших. У такі моменти я справді відчуваю тягар своїх помилок та невдалих рішень.

Блискуча помічає, наскільки я розсіяний, і сміється, перш ніж збити мене з ніг з характерною прямотою.

«Ви зараз просто заважаєте, Найстарший. Що ви можете робити у такому стані? Усім буде краще, якщо ми вас звідси витягнемо».

Що ж, це трохи пригнічує. Ще гірше те, що вона не помиляється. Я знаю, що вони всі мене помічають. Через Вестибюль я відчуваю їхню стурбованість і занепокоєння. Час від часу вони дивляться вниз і бачать мене, нерухомого на землі, і вони розсіяні, стурбовані, неспокійні.

Буде найкраще для всіх, якщо мене тут більше не буде, включаючи для мене самого.

У мене проблеми. Великі проблеми. Що б я не сказав цілителям, я можу хоча б зізнатися в цьому собі. Ця інфекція нікуди не зникне.

Вона наростає.

«Тоді добре», — зітхаю я. «Давай рухатися».