Розділ 1632 — Як вирішити таку проблему, як Теораззн?

«Наскільки все погано?» — запитав Корун.

Гранін зняв руку з темно-фіолетового панцира та пробурмотів.

«Я не буду ходити колами навколо відповіді. Все погано».

Корун виглядав шокованим, але Торрін лише кивнула, а її вираз обличчя був похмурим.

«Які є варіанти? Має бути щось, що ми можемо зробити, інакше ти б не погодився прийти сюди», — запитала вона його.

Гранін знову пробурмотів і схрестив руки, задумавшись.

«Це залежить не від нас, це залежить від Ентоні, і це залежить від Колонії. Є речі, які ми можемо зробити, але тільки якщо вони нам дозволять, і всі вони матимуть наслідки. Це делікатний момент для Ентоні; ми повинні поважати його бажання».

Зараз по величезній мурахі повзали десятки цілителів, тикаючи та штовхаючи, їхні думки звернені всередину нього, намагаючись розщепити ману в його тілі, що було надзвичайно складним завданням.

«Є способи, якими він міг би вигнати ману», — сказала Торрін, підходячи до Граніна, пильно дивлячись йому в очі. «Ти ж знаєш настільки ж добре, як і я, що він може позбутися її».

«Думаєш, я цього не знаю?» — прогарчав Гранін. «Ти збираєшся змусити його це зробити? Ти ж знаєш, що він цього не зробить».

«Він прото-древній», — наполягала Торрін. «Тобі доручив сам Яррум…»

«Припини. Негайно».

Гранін насупився, його глибокий, гуркітливий голос не терпів заперечень. Лише коли його учениця замовчала, попри очевидне розчарування, він продовжив.

«Я все це знаю. Ніхто більше за мене не хоче, щоб він пережив це, але нам неможливо змусити його обрати легкий шлях. Навіть якби ми переконали Колонію допомогти нам, він все одно не співпрацюватиме. Якщо ми всі спробуємо змусити його, то він чинитиме опір, і це стане дуже небезпечно, дуже швидко. Якщо його подолає зараження тут, усередині фортеці, то очищена мана вб'є його за лічені хвилини, і всьому буде кінець».

[Про що ви шепочете?]

Голос Ентоні задзвенів у голові Голгарі формувача, звучачи більш напружено, ніж Гранін міг коли-небудь пригадати. Завжди було дивно чути настільки молодий голос від настільки великого монстра. Іноді було складно згадати, наскільки нещодавно він вилупився.

[Говоримо про варіанти позбутися мани всередині тебе.]

[Готовий приймати пропозиції.]

[Не сумніваюся,] Гранін засміявся, а потім став серйозним. [Ентоні, є способи… якими ти міг би вивести цю ману зі своєї системи. Це буде нелегко, але у тебе є мутація, яка допоможе.]

«Ти з ним розмовляєш?» — запитав Корун.

«Так, я з ним розмовляю», — різко відповів Гранін.

«Ти збираєшся йому сказати?»

«Так! Я просто тактовний!»

Торрін та Корун дивилися на нього очима, повними сумніву. Гранін вилаявся собі під ніс та проігнорував їх. Він міг бути тактовним, коли цього вимагала ситуація!

[Твої щелепи. Ти можеш вводити ману в те, що кусаєш,] — різко сказав Гранін, надто роздратований, щоб далі танцювати навколо цієї теми.

Велика мураха на мить завагалася, і Гранін відчув, як його думки повільно рухаються. Майже вся його розумова енергія була присвячена внутрішній війні.

[Так не працює], — повільно сказав Ентоні. [Я не можу вводити ману, яку не контролюю.]

[Це буде складно], — сказав Гранін. [Але ми могли б переміщувати ману через твоє тіло, не розбиваючи її, а стримуючи, і потім виштовхувати її через твої щелепи.]

[Хіба мені не довелося б щось вкусити?] — запитав Ентоні, все ще скептично. [Хіба мені не довелося б щось кусати щось... довго?]

Його думки продовжували крутитися, поки він не дійшов висновку. Як і боявся Гранін, відповідь була негайною.

[Ні.]

Формувач відчув глибоке, відчайдушне розчарування. Прямо перед ним був монстр його мрій, надія тисячоліть культистів по всьому Підземеллю. Ентоні міг це зробити, міг стати древнім, він міг це відчути, але тепер цей монстр помирав. Він не міг цього допустити. Він просто... не міг!

Проте він також відмовився змушувати свого друга робити те, чого той не бажав робити.

[Багато хто охоче візьме на себе цей тягар за тебе. Я б це зробив. Із задоволенням.]

[Гранін, я не збираюся вбивати тебе токсичною маною. Не говори дурниць.]

Введення мани таким чином вимагатиме від «жертви» бути дуже нерухомою протягом дуже тривалого часу та приймати отруту, яка рухається їй назустріч, оскільки Ентоні не мав над нею прямого контролю. Вони не могли використовувати монстра як жертву, це мав бути доброволець. Ентоні зрозумів це і категорично відмовився.

[Що ж, ось і зникла моя ідея.]

[Дякую за спробу.]

«Він сказав «ні», правильно?» — запитала Торрін, побачивши сварливий вираз обличчя Ґраніна.

«Звичайно, що сказав. Ми всі знали, що він це зробить».

Обличчя всіх трьох спохмурніли, поки вони обмірковували свої наступні кроки. Мовчки, вони думали, поки мурахи навколо них продовжували лазити та метушитися навколо свого Найстаршого. Незважаючи на їхню мовчанку, було легко побачити, наскільки вони схвильовані. Комахи тремтіли, вагалися, рухалися туди-сюди, ніби вони насправді не знали, куди їм йти.

Гранін підняв голову, дивлячись на величезну мураху, що лежала на землі поруч з ними. Міст між ними все ще був з'єднаний, і він віддалено відчував переміщення розуму монстра. Він був зосереджений у собі, як і було природно, і в його голові проносилися лише дуже поверхневі думки.

Раптом, нізвідки, стався вибух емоцій. Спочатку хвиля збентеження, а потім страх. Вони прийшли так швидко, один за одним, різкі та глибокі. Гранін різко обернувся, розмірковуючи, що сталося, що викликало такі сильні емоції у великої мурахи.

Потім, спалюючи страх, прийшла гаряча хвиля гніву, пекуча та обпікаюча. Перш ніж Гранін встиг зреагувати, він відчув, як світ навколо нього змінився, і буря мани прокотилася кімнатою. Вгору стало низом, низ став вгорі, і він упав до стелі, розмахуючи в повітрі разом з усіма мурахами, Коруном і Торрін. Притиснутий до стелі, Гранін насилу підвівся на ноги, дивлячись вниз на велетенську мураху, яка стояла внизу, сповнена люті.

Ентоні різко клацнув щелепами, і Гранін міг лише обернутися, щоб подивитися на членів Колонії, які боролися поруч з ним.

«Що вони зробили?» — подумав він.