Розділ 1650 — Зустріч розумів

Поки маленькі равлики закінчили співати, минув цілий день. На превеликий жах доглядачів, маленькі створіння знепритомніли, щойно їхня пісня закінчилася. Мурахи налетіли на равликів, обережно підхоплюючи їх, коли вони ховалися у свої мушлі, а потім помчали геть, повертаючи їх туди, звідки вони прийшли.

Гранін спостерігав за всією цією процесією, абсолютно приголомшений усім, що сталося. Йому не потрібно було перевіряти Ентоні, велетенська мураха все ще міцно спала, поки його еволюція тривала, і Гранін був у майже постійному контакті з ним цілий день. Зараження просто… зникло. Пісня равликів якимось чином очистила його від нього — і не просто очистила, а змінила, перетворивши зі смертельної інфекції на… щось зовсім інше. Що саме, було ще занадто рано говорити.

Яким би шляхом, на думку Граніна, не йшов Ентоні, тепер він докорінно змінився. Органи, що формувалися в ньому, були зовсім не такими, якими мали б бути, і це був ще ранній етап. Насправді, враховуючи зміни, що відбулися, ця еволюція, ймовірно, триватиме набагато довше, ніж за інших обставин.

Він повернувся до інших членів своєї тріади.

«Нам слід повернутися і трохи відпочити», — сказав він їм. «Нічого не зміниться найближчим часом, а він вже пережив найгірше».

«Ти впевнений, що комусь з нас не варто залишитися, про всяк випадок?» — запитала його Торрін.

Гранін похитав головою.

«Тут за ним спостерігає буквально ціла армія цілителів. Ми не можемо зробити нічого такого, чого вони не могли б зробити краще. Крім того, ти виснажена, і я виснажений. Ми зможемо краще осмислити побачене після того, як трохи відпочинемо та поміркуємо».

І поміркувати було багато про що. Стільки всього сталося, що в Граніна паморочилося в голові. Після сотень років життя він ніколи не уявляв, що побачить щось подібне до того, що побачив у цій кімнаті. Міфічна еволюція восьмого рангу, токсичне зараження древнього, воскресіння чалів, справжня природа Кратів. Цього було достатньо, щоб змусити його поставити під сумнів… майже все, у що він коли-небудь вірив у своєму житті.

У цей момент пролунав крик майже неймовірного болю, від якого Гранін різко повернув голову, а його серце закалатало в грудях, коли ця нова загроза матеріалізувалася.

Тільки от він не бачив загрози, а побачив невелику групу людей-вчених, одягнених у шати Вежі, які стояли на колінах з простягнутими руками, поки доглядачі зникали вдалині з равликами в обіймах.

Коли останній равлик зник з поля зору, деякі вчені почали відкрито плакати, доки жирні сльози котилися по їхніх щоках, а соплі стікали з носів у бороди. Гранін знову був приголомшений. Скільки ще жахливих видовищ міг принести один день?

«З… з ними все гаразд?» — запитав Корун, скоса дивлячись на людей.

«Вони виглядають в нормі?» — пробурмотів Гранін.

Він ніколи в житті не зрозуміє волосся на обличчі. Неохайні нарости на обличчі, які люди могли б видалити, якби захотіли, але вирішили не робити цього. Разом з їхньою загальною м'якістю, це було тим, з чим він завжди боровся під час взаємодії з ними. Перш ніж тріада встигла безперешкодно вийти, один із більш спокійних людей побачив трьох Голгарі та підійшов, дружньо помахуючи рукою.

«Вітаю!» — привітав він їх, а потім зніяковіло хихикнув. «Мені шкода моїх колег. Вони щойно почули, що тут співають чали, і дуже хотіли побачити це на власні очі. Запізнення на кілька секунд, здається, було досить… болісним для деяких із них».

Гранін скосив погляд на вчених, які все ще гидко плакали, тепер чіпляючись одне за одного, щоб підтримати один одного.

«Розумію», — пробурмотів він. «Що ж, ми з моїми учнями втомилися після… насиченого дня. А тепер підемо спати».

Перш ніж він встиг відвернутися, набагато менший чоловік, який навіть не сягав йому до плеча, простягнув руку і поклав її йому на передпліччя.

«Будь ласка. Ах, я не хочу вас образити», — сказав він, прибираючи руку. «Я просто благаю вас приділити кілька хвилин вашого часу. Ми з друзями тут, у чомусь на кшталт навчальної відпустки, і прагнемо навчитися всього, що можемо».

«Перш ніж я продовжу, скажу, що я був невимовно грубий. Мене звати Ратвін Верілос, магічний вчений Вежі. Приємно з вами познайомитися».

Чоловік вишукано вклонився та простягнув руку, цього разу на знак вітання, і Гранін помітив, що його власна рука подолала половину відстані між ними, ще до того, як він зрозумів, що почав рухатися. Опанувавши себе, він в останню мить відсмикнув руку, підозріло дивлячись на новачка.

«Ти дипломат чи купець?» — запитав він.

Ратвін криво посміхнувся.

«Дипломат», — чесно сказав він.

«Це гірший з двох варіантів».

«Я знаю».

Гранін міг лише зітхнути.

«Дай мені хвилинку, щоб відпустити моїх учнів, тоді я зможу приділити тобі трохи часу. Цього достатньо?»

«Звісно, ви більш ніж щедрі. Дозвольте мені відступити, я б ніколи не подумав втрутитися в діалог між тріадою».

Гранін пробурмотів, потім зачекав, поки маг відступить назад, перш ніж звернутися до своїх учнів.

«Цей чоловік міг би вмовити вас двох продати вашу власну другу шкіру і змусити вас подякувати йому за те, що він не бере плату за те, що зняв її з вас. Будьте дуже обережні з ним та будь-якими іншими вченими. Срібне Місто — це окремий світ, повний небезпеки. Намагайтеся не вплутуватися. Ідіть відпочивати».

«Хіба використання таких здібностей не є вкрай незаконним?» — прошипів Корун.

«Ні, якщо ти дипломат».

«З тобою все буде гаразд?» — запитала Торрін, коли Корун почав відходити від мага до виходу.

«Зі мною все буде гаразд», — відповів Гранін. «Іди спати».

Кинувши останній стурбований погляд, Торрін повернулася та приєдналася до Коруна у його поспішній втечі.

«Я справді намагаюся придушити свої здібності якомога більше», — запевнив його Ратвін.

Це часто казали люди такого типу, але, як не дивно, Гранін справді в це вірив. Ця людина справді добре справлялася зі своєю роботою.

«Добре, я Гранін», — сказав він, схрестивши руки на своїх масивних грудях. «Що ти хочеш знати?»

Ратвін трохи нахилив голову набік.

«Ти майже не піддається маніпуляціям, чи не так?» — запитав він із цікавістю.

Гранін постукав себе по своєму голому, кам'яному обличчю.

«Граніт», – сказав він, пояснюючи.

Ратвін тепло посміхнувся.

«Я вважаю, що ми можемо бути хорошими друзями, ти і я».

Гранін не відповів взаємністю на його слова.

«А я ні», — сказав він.