Розділ 1651 — Вивчення чалів

Переповідь історії того, що сталося, не зайняла багато часу, і Ратвін відреагував з тим самим недовірою та шоком, які досі відчував сам Гранін.

«Це… це надзвичайно», — пробурмотів маг. «Хто б міг подумати, що чали здатні на такий подвиг?»

Гранін насупився.

«Вони не здатні», — категорично сказав він.

Ратвін підняв брови.

«Можливо, я… не до кінця зрозумів твої слова, формувач Гранін. Чи правильно я кажу, що равлики змогли вилікувати токсин древнього?»

«Так».

«Тоді, перепрошую, яким чином вони не здатні здійснити подвиг, який ти їм щойно приписав?»

Гранін зітхнув та стиснув чоло, і камінь заскрипів об камінь. Хоч це й було дивовижно, його це не особливо цікавило, окрім того, як це стосувалося його друга Ентоні. Він був експертом з монстрів, а не з древніх, давно вимерлих співочих равликів.

«Чали вимерли, — сказав Гранін, — усі це знають. Їх немає вже понад тисячу років».

«Так, але Колонія якимось чином повернула їх назад».

«Ні», — виправив Гранін. «Колонія повернула очищених Кратів».

Ратвін кліпнув очима.

«Знову ж таки, мушу вибачитися, бо не розумію, що ти маєш на увазі. Хіба це не одне й те саме?»

Інші все ще плакали здалеку, але демонстрували деякі ознаки того, що їм вдається взяти себе в руки. Настав час. Мурахи, хоча й були ввічливими, все ще явно відчували дискомфорт від стількох шумів і безладів навколо їхнього Найстаршого. Вони вже починали готуватися до будівництва, яке мало невдовзі розпочатися, щоб перетворити цю звичайну кімнату на непроникний бункер у фортеці. Жодних заходів не буде пропущено, щоб забезпечити безпеку та виживання найстаршої мурахи в родині.

«Ні», — заявив Гранін, ніби це було очевидно. Для нього це було очевидно. «Очевидно, що чали були заражені та перетворилися на Кратів, але після тисяч років одного лише очищення їх від зараження недостатньо для повернення їх до ідеального чалу, такого ж, як колись. Ці равлики — не чали, вони — очищені Крати. Існує різниця».

«Розумію», — пробурмотів Ратвін, насупивши брови від задуми, і також схрестив руки та порозмірковував. «У твоїх словах є певна логіка. Очищені Крати, а не чали. Близькі до того, чим вони були, але не те саме».

«Якщо хочеш остаточного доказу, зазирни мені через плече», — сказав Гранін, кивнувши великим пальцем у бік сплячої мурахи. «Якщо маленькі чали були здатні очищати від зараження Теоразна своїм співом, то як вони взагалі були заражені та стали Кратами?»

Очі Ратвіна розширилися, коли його вразила ця ідея. Сказане Граніном було цілком логічним. Ці равлики були ще зовсім немовлятами, проте їхня здатність до очищення була на абсурдному рівні. Імперія досвідчених чалів виступила проти п'ятого шару і була повністю розгромлена, назавжди зникнувши з Пангери. Ці два факти зовсім не збігалися. Єдиним поясненням було те, що чали ніколи не мали таких сил; отже, маленькі равлики справді дуже відрізнялися від того, якими були їхні предки.

«Ти відкрив мені очі», — сказав Ратвін із щирою вдячністю, вишукано вклоняючись. Гранін закотив очі.

«Проте тебе, я формувач. Не кланяйся мені».

«Як бажаєш, — посміхнувся маг. — Однак твої наукові досягнення та проникливість заслуговують на відзначення, формувач Гранін. Я був би дуже вдячний, якби у нас було більше можливостей поспілкуватися найближчим часом. Я впевнений, що мої колеги також були б дуже вдячні».

«Вони?» Гранін вказав на групу, яка тільки зараз підхоплювала одне одного з підлоги, з опухлими та червоними від сліз очима.

«... Так. Вони віддані та… захоплені своїм навчанням. Можливість стати свідками того, як історія оживає у такому грандіозному видовищі, дуже їх схвилювала».

«Я із задоволенням поговорю, коли буду мати час», — визнав Гранін. Якби він трохи не поступився, то згодом могли б виникнути тертя. Зміцнення хороших стосунків завжди було гарною ідеєю, навіть з такими божевільними, як магічні вчені. «Хоча я повинен наперед зазначити кілька речей».

«Ох?» — сказав Ратвін, і в його очах засвітилася цікавість. Фіолетові очі, як не дивно. Можливо якась сімейна риса?

«По-перше, я формувач, але моя тріада та я спеціалізуємося на знаннях та галузях, що стосуються монстрів, ядер та домашніх тварин».

«Цінна галузь досліджень».

«По-друге, — продовжував Гранін, — ми — члени Культу Черв'яка, шанувальники Яррума, які вигнали себе з-поміж власного народу, щоб бути серед Колонії».

«Я… розумію», — сказав Ратвін, і його ентузіазм дещо згас, а на його обличчі з’явився стурбований вираз.

«Не думаю, що хтось у вашій вежі схвалить ваше перебування разом з нами».

«Ти кажеш дещо слушне», — погодився маг, — «проте тут, серед мурах, кому вирішувати, що нам робити чи з ким розмовляти?» Він підморгнув, але Гранін не відповів на цей жест.

«По-третє, ми тут заради Ентоні. Він наш головний пріоритет, і ми присвячуватимемо йому більшу частину нашого часу, поки він еволюціонує».

«Ох. Ох.»

Ратвін поглянув на мураху, яка не рухалася, повністю розуміючи, що намагався йому сказати Гранін.

«Ти дуже відвертий. Я можу лише припустити, що у тебе є на це причина», — допитливо запитав він.

Гранін дозволив собі легку посмішку.

«Ти та ваша група хочете вивчити цих… нових чалів. Ось лежить приголомшливий приклад того, на що вони здатні».

«Ти хочеш, щоб ми, — повільно сказав Ратвін, — допомогли вивчити зміни, аби допомогти монстру, Ентоні».

«Правильно».

Магіо-вчені Срібного Міста були одними з найкращих і найрозумніших людей у всьому Підземеллі. Гранін був би радий їхній допомозі у вивченні цієї загадки, оскільки сумнівався, що зможе самостійно знайти відповідь.

«І ти думаєш, що він потенційний древній, здатний знищити світ?» — допитливо запитав Ратвін.

«Це не так працює», — насупився Гранін. «Звільнитися з в'язниці та знищити її — це не одне й те саме. Називати всі культи божевільними, і що вони намагаються знищити Пангеру, — цілковита неправда».

«Ох, я навіть не знаю», — пожартував Ратвін. «Божевільних Культу Думок цілком справедливо можна назвати божевільними».

Гранін насупився, скоса глянувши на мага.

«Ти не…»

Ратвін посміхнувся.

«Я дипломат, — сказав він, — я зустрічаю всяких людей».

«Але ти не культист?» — прямо запитав Гранін.

Вчений розвів руки, дозволяючи довгим рукавам своєї мантії впасти по боках.

«Що ж, хто може сказати напевно?»