Розділ 1661 — Вона поширилася, наче вірус, частина 8

Про Гона, Незрячого Виродка, нічого не відомо, навіть як ми дізналися ім'я древнього. Ніхто ніколи не бачив його, навіть у снах. Кілька культистів, яким снився Гон, повідомляють про світ, оповитий темрявою. Місце без зору, звуку, дотику, смаку чи запаху.

Ми навіть не знаємо, чому культисти мають ці видіння. Вони не отримали жодного послання від дренього, не здобули мудрості чи розуміння. Все, що в них є, це сліпі очі, язики без смаку, глухі вуха, нікчемні носи та байдужі руки.

Виродка не буде побачено. Будь-яким чином. Ніким.

- Уривок з книги «Колективна мудрість культів» Граніна Лазуса

Голгарі любили, коли все відбувалося трійками. Злиття розумів було традицією, навіть давнішою за використання ними другої шкіри. З цієї єдності з’явилося формування тріад, майстра та учнів, створення кіл та структури суспільства Голгарі по всьому світу.

Можливо, саме тому, розмірковувала Еран Туріс, вони вирішили грати з дев'ятьма гравцями на команду, а не з десятьма.

Вона сиділа поруч із Марзбаном та Ірісодом, Придворним Магом, спостерігаючи, як молоді Голгарі , які лише кілька місяців тому одягли свою кам'яну плоть, перекладають м'яч туди-сюди, а також бігають та сміються під час гри.

«Цікаво», — розмірковував Марзбан, поклавши руку на долоню й спостерігаючи. «Подивіться, як вони його рухають. Я не бачив, щоб наші гравці так робили».

Еран задумливо кивнула.

Між Братіанами та Голгарі було багато відмінностей. Фізично Голгарі були вражаючими фігурами, зазвичай вище двох метрів, з силою кінцівок, на яку була не здатна більшість рас. Незважаючи на молодий вік, юнаки могли без труднощів піднімати та носити м'яч. Вони кидали його, били ногами, не боячись, що твердий камінь м'яча зламає їм кістки або навіть подряпає плоть.

«Люди каменю завжди були тупими. Більше м’язів, ніж розуму», — шморгнула носом Ірисод. «Наш народ повинен використовувати більш гідні методи».

«Гадаю, вони б віддали перевагу терміну «скелеголові», — сухо зауважив Марзбан. — І дивись, там внизу вже є формувачі».

Дійсно, робота з магією вважалася серед Голгарі менш важливою професією, вони натомість шанували своїх воїнів. Але навіть попри це…

«Формувачі Голгарі — буквально найкращі маніпулятори каменю у світі», — сказав Марзбан, — «Гадаю, тунельний м’яч може бути грою саме для них».

І справді, під спостереженням Еран, двоє хлопців, які явно навчалися формувати фігури, змогли з неймовірною точністю надавати каменю форму, створюючи петлі та вигини, щоб повертати та кидати м'яч, не торкаючись його. Невдовзі вони загартували м'яч і почали кидати його, створюючи кам'яні стовпи, щоб кидати його навколо.

«Звідки вони цього взагалі навчилися?» — подумала Еран уголос. — «Ми тут лише кілька годин. Це не могло бути від нас. Колонії тут не раді, тому це не могло бути від них. То хто ще поширює цю гру?»

Ця торгова місія щойно прибула у справах від сатрапа. Він вирішив інвестувати в деякі рідкісні підприємства з дорогоцінного каміння в Імперії Каменю, і Еран нещодавно зійшла зі свого корабля, лише щоб дізнатися, що тунельний м’яч поширився навіть тут, де ненависть до мурах була надзвичайно високою. Після того, як Ентоні перехитрив цілу гору, їм дуже не сподобалася Колонія. Однак вони все одно купували дивовижну кількість дешевих товарів, вироблених мурахами.

«Гадаю, у мене є для тебе відповідь», — сказав Марзбан, кивнувши головою праворуч.

Еран обернулася і побачила, як із пришвартованого корабля виходить якісь Народці, з мечами в руках і кам'яною кулею, яку несли двоє з них.

Вони гукнули, і Голгарі зааплодували, побачивши їх наближення. Невдовзі вони зіграли кілька невеликих ігор, блимаючи світлом лез, поки м'ячі підстрибували туди-сюди. Замість справжньої гри в тунельний м'яч, це було майже так, ніби вони грали в складну гру в утримання, оскільки ті, хто не мав м'яча, намагалися його захопити, а ті, хто володів ним, намагалися передати його та вберегти.

Без належного поля для гри, це була гра максимально наближена до тунельного м’яча, яку вони могли створити.

Хоча, можливо, пристань була не найкращим місцем для цього. Вони ухилялися та продиралися крізь щільний рух та вантажні ящики, зазнавши не одного небезпечного моменту. Продемонстрована майстерність була справді вражаючою, але це було лише питанням часу, перш ніж станеться серйозна аварія. Коли влада нарешті їх зупинила, гравці добродушно запротестували, але здалися перед обличчям розлючених охоронців.

У Еран було на думці одне запитання. Вона повернулася до Марзбана.

«Народ грає в тунельний м’яч?» — запитала вона.

Він знизав плечами.

«Схоже, що так. Як інакше вони могли б отримати м'яч?»

«Ти знаєш, що це означає?»

Він насупився.

«Так».

«Ми ніколи не можемо їм програти», – наполягала вона. «Гідність нашого народу має бути захищена!»

«Це буде нелегко», — пробурмотів Марзбан, погладжуючи підборіддя, розмірковуючи над жахливою проблемою, що постала перед ними. «Ми граємо під водою. Цей пухнастий Народ ніколи не погодиться дати нам таку перевагу домашнього поля».

«Ми можемо робити воду там, де граємо. Я наполягаю на тому, щоб поля для гри в тунельний м'яч перенесли на поверхню».

«Мурахи також це зазначали. Стандартні правила міжлігових та міжнародних матчів вимагають сухого поля».

Сама думка про те, що їй доведеться сидіти й спостерігати, як Братіанська команда зазнає поразки від Народу, змушувала її нервувати. Вони мали перевагу на дуельних аренах, і вони ніколи про це не замовкали. Щось потрібно було зробити. Конгломерат був повинен якомога ефективніше використати всі можливі переваги.

«Мені потрібно поговорити з сатрапом, щойно ми повернемося», – заявила вона. «Нам потрібно багато інвестувати в наших гравців утунельний м’яч. Нові тренувальні майданчики, тренерська робота, розвиток навичок та дослідження. Ми повинні використати кожну можливу перевагу. Найняти мурах, якщо це потрібно. Коли прийде час, ми розтрощимо будь-якого суперника».

Вона подумала про те, як добре, здавалося, Голгарі прийняли цю гру. Якщо вона пошириться і тут, наскільки сильними будуть їхні команди? Ця думка лише ще більше зміцнила її рішучість. Незалежно від того, скільки їм доведеться витратити, вони переможуть.

Марзбан кивнув, поділяючи її рішучість.

«Я вважаю, що мій брат повністю погодиться. Він любить гроші трохи менше, ніж ненавидить їх втрачати».