Розділ 1664 — Зміни у Святилищі, частина 1

Легенди розповідають, що Хоргран Різник підтримується різаниною, що поля смерті, залишені після нього, — це все, що йому потрібно для виживання. З Культом Сокири… складно працювати, навіть для групи, яка звикла спілкуватися з божевільними та безумними. Прославляючи акти м’ясництва, вони точно знають, як подати хороший стейк, одержимі м'ясом до абсолютно нездорового ступеня.

Древній, якого вони обожнюють, не має такої турботи зодо того, що він розрубує на шматки. Тих, хто мріє про Хорграна, захоплює вихор червоного металу та шматків плоті.

Залізні Піски тепер знаходяться на місці, де древній піднявся на поверхню. Навіть зараз кров все ще плямить там землю. Можливо, так буде завжди.

- Уривок з книги «Колективна мудрість культів» Граніна Лазуса

Безіменна дивилася на свою роботу, задоволена результатом. Ця різьбярка працювала в шахті три дні поспіль. Одержима видобутком та сортуванням руд, вона еволюціонувала та мутувала майже виключно для цієї мети. В результаті вона стала здатною відчувати запах рідкісних мінералів, а її щелепи перетворилися на неперевершені знаряддя земляних робіт, здатні розрізати камінь та вичерпувати дорогоцінні метали, що містяться в ньому. У неї навіть були залози, які модифікували її кислоту, щоб вона атакувала камінь і залишала інші мінерали.

Незважаючи на таку продуктивність у відведену їй зміну, вона стала залежною від видобутку металів, відмовляючись відпочивати, ігноруючи їжу, доводячи себе до виснаження. На щастя, безіменні встигнули схопити її, перш ніж стало надто пізно.

Тепер різьбяр відпочивала, загорнувшись у мурашине ліжко, накрита в'язаною ковдрою із зображенням Найстаршого, що дрімав, вишитим посередині. Її панцир блищав від воску та полірування. Її вусики виблискували після розчісування та обробки, тонких волосків, очищених та оброблених від бруду та шкідливих масел, а потім насичених лосьйоном, виготовленим безіменними. Під однією ногою різьбяр тримала маленьку іграшкову версію Соланта, а генерал виглядала, як завжди, спокійно та зібрано.

Після цього різьбяр двічі подумає, перш ніж кинути виклик волі Найстаршого. Сором буде палити її тижнями, повертаючи її до кімнат заціпеніння настільки ж регулярно, як годинник. Відпочивши та з ясним мисленням, її робота покращиться, і, можливо, вона врешті-решт зрозуміє, що шлях Найстаршого — це правильний шлях.

Тривожно думати, що вона не була здатна оцінити таку очевидну річ з моменту свого народження. Це було… майже єретично.

Тим не менш, безіменна виконала своє завдання, і незабаром настав її час відпочити. Спочатку вона мала доповісти про завершення своєї роботи.

Рухаючись крізь тунелі чистої темряви, вона бігла з легкістю, без жодного хибного кроку йдучи за поворотами та звивинами, прокладаючи собі шлях крізь Святилище.

Коли вона нарешті знайшла дорогу до передпокою, то підійшла до чергового аколіта.

Найстарший спочиває, — показала вона знаками.

Вісім годин на день, — відповідав аколіт.

Вони з належною шаною виконали восьмикратне колінопреклонення, перш ніж перейти до обговорення справи.

Безсонний шахтар більше не безсонний, повідомила безіменна, на що аколіт задоволено кивнув.

Це подобається Тіні. Вона демонструє великий потенціал та відданість, але мусить навчитися дотримуватися мудрості, яку їй дали. Ти добре попрацювала.

Безіменна кивнула, цілком задоволена виконанням свого завдання.

Чи є ще один обов'язок, який я маю виконати, перш ніж відпочити? — показала вона знаками.

О сьомій годині відбудеться зібрання безіменних, які досягли твого рангу. Раджу тобі бути присутньою.

Зустріч? Безіменні були безжально організованою групою та проводили суворі наради на початку кожної зміни, визначаючи цілі, викриваючи слабкі місця та плануючи своє майбутнє розширення. Зрештою, зі зростанням Колонії зростали й вимоги до Святилища. Однак щось подібне було вкрай незвичним, не в останню чергу тому, що серед них майже ніколи не обговорювалося питання рангу.

Я так розумію, це Тінь скликала ці збори? — запитала безіменна.

Дійсно, аколіт відповів.

Це б все пояснило. Тінь не часто скликала безіменних на зібрання, але коли вона це робила, це завжди було передвісником змін. Востаннє це сталося, коли на навчання запросили людей.

Я буду там, — жестом показала вона, перш ніж відвернутися та вибігти з передпокою, поступаючись місцем наступній безіменній, яка мала доповісти.

Вона повернулася до темних, як смола, проходів Святилища, обмінюючись короткими, мовчазними вітаннями зі своїми сестрами, проходячи повз них. Сьогодні в проходах їх було багато, але цього й слід було очікувати. Четвертий шар став надзвичайно зайнятим для безіменних, оскільки присутність Колонії продовжувала зростати в цьому шарі, вимагаючи від дедалі більшої кількості її сестер переміщатися сюди, щоб задовольнити попит.

Безіменній було сумно визнавати, що серед її родичів швидко зростала самовдоволеність. Якщо вони не будуть старанними, то безсоння пошириться по всьому гнізду, наче хвороба. Незважаючи на всі її спроби зосередитися на своєму обов'язку, Безіменна не могла не замислитися, що ж Тінь приготувала для них. Як засновниця ордену та найвідданіша послідовниця Найстаршого, її слово було законом для безіменних, тому що б вона не просила, вони виконали. Зрештою, вона ніколи не схиляла їх до невдачі.

На щастя, безіменній не довелося довго чекати. Менш ніж за годину до закінчення її зміни та її відходу до відпочинку розпочалася зустріч. В урочистій кімнаті, що прилягала до великої кімнати відпочинку, де безіменні засинали, відбулося зібрання найстарших членів ордену.

Посередині, в озері тіні та темряви, настільки повної, що її не бачили навіть ті, хто жив у тіні, проте настільки ж яскрава, наче сонце, чекала Тінь.