Розділ 1670 — Політика

«Ми хвилюємося за ваше майбутнє».

Дивний був день. Аліса Еррі не очікувала, що прокинеться того ранку навпроти монстра, але ось вона тут. Сама кімната була розкішною, що не мало б дивувати, враховуючи, чий це був корабель.

Нейтральна територія, сказали вони, оскільки не бажали зустрічатися в самій Зеленій Горі. Розумне рішення. У межах міста до них ставилися б як до нащадків Підземелля, якими вони й були.

Невже той килим справді витканий з волокна янтарного інію? І кому спало на думку покласти килим на корабель ?

Звичайно ж, волога… вона похитала головою, це її не стосується.

З усіх дратівливих речей, з якими їй доводилося мати справу, найбільше її дратувала… істота навпроти неї за столом.

Просто жахлива. Її панцир був рудувато-червоного кольору, за винятком задньої частини, яка була чорною як смола, дуже схожою на багатогранні очі звіра. З тонкими волосками, що стирчали з вусиків, монстр часто метушився, чистячи свої вусики або використовуючи свої середні чи задні лапи, щоб шкребти вздовж панцира, вчиняючи тривожне видовище.

Чим більше вона сиділа навпроти нього, тим менше Аліса хотіла залишатися в кімнаті.

Її перекладач, чоловік з лютими вусами на ім'я Інгер, дивився на неї, чекаючи відповіді, яку він зміг би передати через мозковий міст своєму опоненту по інший бік столу.

І це, мабуть, було найобразливішим з усього.

«Ти хвилюєшся за наше майбутнє?» — сказала вона, стримуючи себе від того, щоб повністю висловити свою недовіру. — «Я навряд чи розумію, як наше майбутнє стосується вас».

Чи це була загроза? Невже ця гидка істота загрожувала їй та її народові?! Сама думка про те, що цим монстрам дозволено вільно розгулювати, сидячи тут, за цим столом, під захистом Братіанського Конгломерату. Це було обурливо, і вона ніяк не могла зрозуміти, чому Легіон давно їх не винищив.

Дозволити колонії мурах жити так довго було безпрецедентно. Усі знали, наскільки руйнівним може бути нашестя мурашиних монстрів. Усі!

«Бачу, що виникла певна плутанина».

Перекладач поруч із нею вів діалог, промовляючи вголос, щойно слова потрапляли йому в голову.

«Ми не хочемо вам погрожувати, а хочемо, щоб потенційна шкода, якої може зазнати ваше місто, не була реалізована. Якщо ви й надалі дозволятимете командам дослідників, що залишають ваше королівство, вторгатися на нашу територію, ймовірність того, що щось піде не так, лише зростатиме».

Як це могло не бути погрозою?

«Ми не зобов’язані накладати обмеження на Союз Дослідників. Ми взагалі не визнаємо вашу територію. Я не розумію, чому ми тут взагалі розмовляємо».

Вона пробурмотіла останнє речення радше від розчарування, ніж через щось інше. Безсумнівно, перекладач передав його далі, але, на щастя, мураха нічого не сказала. Вони обидва знали, чому вона тут, бо Братіани погрожували задушити торгівлю Зеленої Гори.

Як ці монстри мали такий вплив, вона б дуже хотіла знати.

«Вам не потрібно визнавати нашу територію чи нас розумним видом…»

«Чому ми маємо вас визнавати? Ви ж народжені у Підземеллі».

Мураха на мить завагалася.

«... Якщо бути точним, ми народжені з Королев, а не з Підземелля».

Аліса знизала плечами.

«Для нас це те саме».

«...Звичайно. Що ж, як я вже казала. Ми не вимагаємо цього від вас, ми просто хочемо, щоб ви не давали дослідникам пройти далі позначки, які ми розмістимо в тунелях».

«Навіщо нам це робити?» — запитала Аліса, пильно дивлячись на мураху. «Тому що вони полюють на вас, як на монстрів? Це і є робота дослідників».

Мураха знову почистила свої вусики, протягнувши їх між ліктями у справді неприємному прояві. Вони були такими… огидними. Сповнена огиди, Аліса намагалася зберегти нейтральне обличчя. Вона була досвідченим дипломатом, і навіть тут, зіткнувшись із цією істотою, вона поводилася б відповідно.

«Я говоритиму чітко», — нарешті сказала мураха. «Зараз Найстаріший з нашої Колонії зазнають еволюції, і ми очікуємо, що вони невдовзі прокинуться. Якщо на той час вони дізнаються, що копачі з вашого королівства успішно полювали та вбивали їхніх родичів, вони дуже розлютяться».

Аліса склала руки на столі.

«Отже, це все ж погроза. Не те щоб я очікувала кращого від монстрів».

Мураха похитала головою на диво людським рухом.

«Повторюся, це не погроза, а попередження. Ми не контролюємо Найстаршого і зазнали б невдачі, якби спробували. Звичайно, ми не будемо заперечувати їхні дії, і якщо дійде до війни, тоді ми будемо боротися. Ми хотіли б створити умови, за яких такий хід подій не відбудеться».

«Умови, які вам зручно сприяють», — зазначила Аліса. «Зелена Гора ніколи не піддасться погрозам, і ми не змінимо нашу політику під тиском. Союзу Дослідників завжди дозволялося діяти в рамках свого статуту, і це не зміниться. Ми на цьому закінчили?»

«Ми вам заплатимо», — сказала мураха.

Здивована, Аліса Еррі кліпнула очима, а потім посміхнулася. Не в змозі стримати хвастощів та погроз, тепер ці істоти хочуть їх підкупити?

«Нас не куплять монстри», — твердо заявила вона, і її погляд став жорстким.

Чим довше тривала ця зустріч, тим більше презирства вона відчувала до цих істот.

Мураха попорпалася в маленькій сумці, перекинутій на бік, передньою лапою витягла документ, а потім обережно просунула його по столу.

«Це наша пропозиція».

Аліса стримала бажання закотити очі, підняла та відкрила його.

Безсумнівно, це було–...

Вона кашлянула.

«Сподіваємося, цього буде достатньо», — сказав перекладач, намагаючись ознайомитися зі змістом паперу.

Вона поспішно склала його та запхала до кишені.

«Я пораджуся зі своїм керівництвом», – сказала вона з усією гідністю, на яку була здатна.