Розділ 1671 — Труси своїм зароблячем грошей

Дитинчата пробиралися крізь мурашині академії, вважаючи, що Найстарший має план для всіх каст. Солдати мали боротися на передовій, маючи найтовстіші панцирі та найміцніші щелепи, служачи мечами та щитами Колонії. Генерали мали бути бойовою підтримкою, другою лінією оборони, забезпечуючи аури, тактичні знання та власну грізну бойову майстерність. Розвідники, природно, були створені для швидкого пересування, бачення всього та ведення бою «бий та тікай», використовуючи свою кислоту та швидкість. Маги для магії. Королеви для відкладання яєць. Доглядачі для вирощування молодняку. Формувачі ядер для дослідження та використання домашніх тварин. Цілителі, щоб усі залишалися живими.

Різьбярі? Що ж, різьбярі були створені для того, щоб щось створювати.

Однак… що робити з різьбярем, який ніколи нічого не робив?

«Ти… хочеш працювати з металом?» — запитав бідний доглядач у дитинчати.

Маленька істота довго думала, демонструючи той незвичайний рівень інтелекту та уважності, який спочатку привернув увагу доглядачів, а потім похитала головою.

Це був чемпіон, у цьому вони були майже впевнені, але поки що… у них не було з нею особливих проблем. Вона була відносно тихою, слухняною та старанною. Коли вони згадували той катастрофічний час, який вони пережили з Блискучою, навіть коли вона була личинкою, це дитинча здавалося неймовірно легким у вихованні чемпіоном.

Насправді, вони зіткнулися лише з однією складністю у її вихованні. Вона сказала, що хоче щось робити. Це було добре, це те, чим різьбярі займалися постійно. Єдина проблема полягала в тому, що вони, здається, ніяк не могли зрозуміти, що саме вона хоче зробити.

«Ти вмієш різьбити дерево? З дерева можна зробити багато речей», – корисно запропонувала інша з доглядачів. Вона почала перераховувати речі, які Колонія виготовляє з наповнених маною та навіть звичайних деревин, які вони збирають, а маленька мураха уважно слухала.

Деякі інші доглядачі вважали, що було б величезною ганьбою, якби чемпіон Колонії витрачав свій час на виготовлення меблів, але хто знав, як ці речі працюють? Здавалося, що кожен чемпіон був чимось одержимий. Ймовірно, йшлося лише про те, щоб представити мурасі варіанти, поки воно не з'ясує, чим саме хоче займатися.

«Ні», – відповіло дитинча. «Мене не дуже цікавить дерево».

І так далі. Доглядачі пропонували варіант за варіантом, ремесло за ремеслом, а дитинча слухало, спостерігало, а потім відмовлялося. Будучи переконаними, що вони недостатньо ретельні, вони вирішили взяти її на екскурсію численними майстернями Колонії.

З першого ж шару вони водили її в шахти, щоб вона подивилась, як видобувають руду. Вони водили її до великих очисних заводів, де руду спочатку обробляли та сортували, перш ніж плавити у величезних димарях печей. Вони стежили за злитками, які доставляли до великих кузень, де стукіт вишнево-червоного металу та дзвін промислових молотів змушували їхні вусики тремтіти.

Вилуплене дитинча не зацікавилося.

Вони відвели її на чайні поля, показали їй ніжний догляд, який приділяли дорогоцінним рослинам, показали їй складні методи збору, сушіння та обробки листя перед тим, як його зберігали та готували до транспортування. Молокопереробні підприємства, куди молоко доставлялося з колоніальних ферм великої рогатої худоби мільйонами галонів на місяць для переробки на масло, вершки та сир. Пекарні, де виготовляли печиво та тістечка десятками тонн на день, перш ніж їх відправляли в усі куточки Колонії.

Вилуплене дитинча було незворушним.

Зі зневірою доглядачі розшукали кожного майстра-ремісника в Колонії, сподіваючись знайти щось таке, що могло б зацікавити мураху.

Килимники створювали складні візерунки з кольорових ниток, майстерно переплітаючи їх, щоб створити зображення та форми, що тішили око своєю симетрією та красою. Мережевниці нескінченно плели чисто білі тканини, щоб зробити декоративні елементи для одягу та меблів. Вони навіть знайшли в Колонії самотню «модельєрку» – дуже своєрідну та незвичайну мураху, яка марно намагалася зацікавити своїх родичів одягом.

Здавалося, що ніщо мураху анітрохи не цікавило.

Вона спостерігала за всім, вбираючи інформацію, але не відчувала ні натхнення, ні іскри.

Дедалі більше розлючені, доглядачі зробили те, чого зазвичай ніколи б не дозволили, і вивели дитинча на поверхню, за межі безпечних тунелів. Там вони сподівалися показати їй людей у зростаючому місті Оновлення та побачити їхні дивні звички, цікавлячись, чи щось, хоч що-небудь, зацікавить її.

Люди Оновлення добре звикли до того, що серед них ходять мурахи, але не доглядачі, ніколи не доглядачі, тому поява їхньої невеликої групи привернула набагато більше уваги, ніж вони сподівалися. Більше того, вони були досить здивовані, що люди взагалі змогли помітити, що вони собою являють.

На щастя, люди трималися на шанобливій відстані, що дозволило їм взяти дитинча, щоб оглянути різні пам'ятки. Вони показали їй собор і… дивних, дивних людей всередині.

Вони показали їй кабінети, де мер та інші працювали, допомагаючи керувати містом, документуючи всілякі речі та приймаючи рішення на благо всіх інших.

Зрештою, вже майже готові здатися, вони показали їй кафе.

Дитинча спостерігало, як люди замовляють їжу. Вона спостерігала, як вони її їдять, п'ють чай та інші напої. Вона спостерігала, як вони розмовляють і сміються одне з одним.

Нічого з цього не було цікавим.

Потім вона спостерігала, як вони підійшли до прилавка, залізли в дивні маленькі мішечки, які вони зберігали, витягли щось блискуче та поклали в руки власника.

Що ж це таке, подумала вона?