Розділ 1676 — Труси своїм зароблячем грошей, частина 6

Дитинча витріщилося на порожнє дерев'яне дно своєї скрині для грошей. Як воно могло бути порожнім? Цього не повинно бути можливо… це було неможливо. Вона ідеально передбачила ринок!

Існував величезний дефіцит ремісничих різьблених фігурок мурах, у Оновленні буквально ніхто їх не робив! Ці люди любили мурах, тож, природно, хіба вони не купували б багато різьблених фігурок мурах?

Ні, її план був бездоганним, але вона не врахувала зміну витрат!

Ціна на ядра в Оновленні різко зросла, виключно завдяки попиту, який вона сама створила, керуючи своїм бізнесом та використовуючи його для оплати праці своїх робітників у Колонії!

Вона отримала чимало замовлень, не так багато, як сподівалася, але достатньо, щоб отримати пристойний прибуток, але їй не вдалося закріпити необхідні ядра за поточною ринковою ціною. Коли вона повернулася, щоб купити ще, ціна майже подвоїлася. Вона не лише не заробляла на фігурках, але й активно втрачала гроші з кожною проданою статуєю!

Повна і тотальна катастрофа.

Згорблене від поразки, дитинча лежало розпластане на землі, безсило витягнувши ноги вздовж боків. Доглядачі спостерігали за цим із занепокоєнням, хвилюючись, як ця невдача може вплинути на їхнього маленького чемпіона, і розчаровані власною нездатністю допомогти.

«Що ж нам робити?» — бурмотіли вони між собою. — «Вона втратила свій початковий капітал?»

«Значну частину», — відповіла Аттендант тихим шепотом феромонів. «Я думаю, що Колонії доведеться втрутитися та випустити монети, щоб забезпечити достатньо коштів у банку для покриття депозитів».

«Повний провал», — простогнало пташеня, чуючи кожне їхнє слово.

«Ні, не повний провал», — м’яко сказала їй Аттендант. «Ти засвоїла уроки та здобула мудрість, чи не так?»

«Я підвела своїх клієнтів», — жалюгідно заперечило дитинча. «Я забрала їхні гроші та втратила їх через власну некомпетентність. Можливо, мені взагалі не було потрібно намагатися розбагатіти…»

«Колонія покриє гроші», – спробувала заспокоїти дитинча Аттендант, але, здавалося, це лише погіршило ситуацію.

Витрати для родини були нічим. Вони могли б випустити мільйони цих монет, якби захотіли. У них були ресурси, плавильне обладнання, вмілі ковалі та технічні знання. Мабуть, це не мало значення. Дитинча, яке вилупилося, не заспокоїлося і натомість ще енергійніше, похмуре та зневірене, плюхалося на підлозі виводкової камери.

Це приголомшило доглядачів. Вони мало що знали про чемпіонів, але всі, хто народився в родині досі, були невтомними, рішучими, цілеспрямованими майже до межі вади. Звичайно, Найстарший брав участь у навчанні їх усіх у той чи інший момент, але навряд чи вони зможуть найближчим часом затягнути дитинча настільки глибоко в Підземелля.

Однак, чим більше вони обговорювали це між собою, тим більше вони погоджувалися, що для цього нового чемпіона потрібно знайти іншого вчителя. Насправді, їм не слід було так довго зволікати. Щойно об'єкт уваги чемпіона став очевидним, їм слід було б чемно визнати, що їм бракує необхідних навичок, і знайти когось, хто був краще підготовленим до навчання дитинча.

Аттендант та інші глибоко розмірковували над цією невдачею. Звістка буде поширена серед інших доглядачів, щоб такого більше не повторилося. До Мурашиного Освітнього Кодексу потрібно додати новий текст.

Спостерігаючи за нерухомим, згорбленим тілом дитинчати, вони обговорювали всі можливі варіанти, які тільки могли придумати, і зрештою зійшлися на тому, що насправді був лише один можливий вибір. Розвідника відправили бігти, щоб він поспішив доставити повідомлення на глибину, поки Аттендант наблизилася до чемпіона, штовхаючи її в бік однією ногою.

«Більше немає часу на цей жаль», – дорікнула вона дитинчаті. «Ти зробила помилки, і родина втрутиться, щоб нічого поганого не сталося з людьми, які тобі довірилися. Тепер, якщо ти хочеш віддячити родині, тоді час на деякий час припинити створювати новий бізнес і повчитися у когось, хто має досвід у цій галузі. Коли вони скажуть, що ти готова, ти зможеш знову почати намагатися заробляти гроші».

Вусики дитинчати сіпнулися.

«Є хтось, хто може мене навчити?» — запитала вона з цікавістю. «Хто б хотів навчити мураху заробляти гроші?»

~~~

«Коли ти сказала, що маєш для мене учня, це було не зовсім те, чого я очікувала», — засміялася Енід, ковтнувши чаю, а потім зітхнувши, відкинувшись назад.

Незважаючи на найкращий догляд та увагу, які Колонія могла собі дозволити, колишня мер Оновлення, якщо коротко, була старою. Щотижня у неї з’являвся новий біль. У неї боліла спина, коліна, шкіра була тонкою, як папір, і на ній з'являлися синці, якщо її тикати, волосся рідшало, а зір був уже не таким, як раніше.

Здавалося, що вся життєва сила, яку вона витрачала, збираючи Оновлення, нарешті взяла своє. Все, що вона робила цими днями, це пила чай з Королевою та консультувалася з питань логістики з Колонією. Це було комфортне життя, і мурахи неймовірно добре про неї піклувалися. Тут, у четвертому шарі, було також кілька людей, з якими вона могла поговорити, тому їй не було особливо нудно.

Але їй бракувало розумової стимуляції.

Коли Колонія прийшла поговорити з нею про те, щоб взяти учня, вона припустила, що якийсь заповзятливий хлопець чи дівчина з Оновлення привернув їхню увагу і, трохи подумавши, погодилася. Зрештою, їй не завадить передати свої знання.

Лише це був не юнак чи жінка, які прийшли в неї повчитися, а крихітна мураха, заввишки по коліно, яка тепер лежала розпластавшись, низько схиливши голову в килим.

[Будь ласка, навчіть мене!] — її тонкий голосок відлунював у свідомості Енід.

Стара жінка засміялася.

[Я зроблю все можливе], — сказала вона.