Розділ 1678 — Труси своїм зароблячем грошей, частина 9

«Енід Рутер, клянусь! Я здивована, що бачу тебе тут».

З золотим моноклем, широкими вусами та пишним пузом, Ріґґурт виглядав справжнім багатим торговим бароном, яким він і був. Важко спираючись на свою тростину, Енід посміхнулася та нахилилася для ніжних обіймів, поплескавши старого друга по спині. Вона оглянула його розкішний кабінет у Райлі, майже такий самий, як вона його пам'ятала. Плюшеві меблі, фіолетові килими, дорогі прикраси та твори мистецтва на стінах, камін з мармуру з вогняними прожилками та палаючими червоними лініями по всій скелі.

Вона прийняла запрошення купця сісти й зітхнула, опустившись у стілець. Було добре походити ногами. Очевидно, вона не йшла сюди пішки, але подорож все одно дала їй про себе знати.

«Я здивована, що Колонія не прихопила більше цього, коли прибула», – сказала вона, показуючи пальцем на очевидне багатство, що було на виду.

У той час Колонія вважала таку концентрацію багатства неефективною та егоїстичною, відбираючи величезні частини у заможних будинків після поглинання нового міста своєю територією.

Насправді, їхня думка не змінилася, вона була в цьому майже впевнена. Що хтось збирається з цим робити? Скаржитися? Вона була певна, що багато хто намагався вказати на те, що це рівнозначно крадіжці згідно із законом, але Колонія давно дізналася, що вони також мають права як завойовники в Підземеллі. Їм дозволялося брати частку переможця, і вони ніколи не брали більше, ніж їм дозволялося.

«Вони взяли», — скривився Ріґґурт. «Мені знадобився деякий час, щоб відновити свою колекцію, але я завжди дбав про те, щоб у мене було достатньо ліквідних активів, захованих у безпечних місцях, щоб допомогти мені відновитися. Мої менш розсудливі конкуренти постраждали набагато більше, ніж я».

Він блиснув усмішкою, погладив підборіддя і плеснув у долоні. За мить до кабінету зайшов черговий з гарячим чайником чаю та лимонним бісквітом.

«Мій улюблений!» — вигукнула Енід, її очі розширилися від здивування. — «Я вражена, що ти згадав».

«Прошу тебе. Твій покійний чоловік, Дерріон, благав мене знайти найкращого пекаря у вільних містах заради твого лимонного бісквіта. Роками й роками я ніколи не забуду пошуків цього бісквіта».

Ріґґурт тепло посміхнувся приємним спогадам, перш ніж вивести себе з роздумів.

«А тепер, будь ласка. У твоєму листі було написано, що ти взяла учня! Я маю з ним зустрітися. Яку особливу людину ти взяла? Він повинен бути вражаючим, щоб виправдати твоє навчання».

«Ха. Я ніколи не була настільки багатою», – сказала вона, повертаючись до дверей.

«Ти не хотіла бути», — серйозно заявив Ріґґурт.

За кілька хвилин двері відчинилися, але ніхто не зайшов. Ріґґурт на мить нахмурився, розмірковуючи, що робить його асистент, але за мить маленька мураха пройшлася навколо дивана. Трохи злякавшись, він стримав свою реакцію, але потім здивовано подивився, коли монстр підійшов трохи ближче.

Вона… носила окуляри?

Також… золоті каблучки? І одяг?!

Технічно, те, що носила мураха, не обов'язково можна вважати одягом, оскільки це було радше покривало. Елегантна ткана тканина, накинута на спину мурахи, зі стильною, але дорогою на вигляд вишивкою по краях.

«Дуже рада познайомитися з вами», — сказала мураха вголос, простягаючи ногу. «Я учениця пані Енід, Мерчант».

Зіниці Ріґґурта розширилися. Невже він… чув цю мураху?

Енід посміхнулася його збентеженню.

«Мурахи створили вишуканий пристрій, який перетворює їхню феромонну мову на звук. Існує лише кілька таких, але один вони подарували Мерчант, оскільки вона розмовляє з великою кількістю людей».

Це б пояснило, чому голос звучав… трохи відразливо. Холодно, можливо, або чужорідно. Чи то через технологію, чи через розум мурахи, він не міг сказати точно.

Трохи повагавшись, він простягнув руку і потиснув запропоновану ногу.

«Радий знайомству», — сказав він із теплою посмішкою.

Можливо, він був трохи збентежений, але бізнес був бізнес. Перше враження мало значення. Три міцні потиски, потім він відпустив ногу, і відкинувся на спинку стільця, доки його думки стрімко крутилися в голові.

Маленька мураха трохи відступила, а потім повернулася до Енід.

«Ви мали рацію, пані Енід».

«Звісно, що мала», — пробурчала стара жінка, але він бачив, що вона радше задоволена, ніж засмучена. «Старий лис, як Ріґґурт, не помилиться лише тому, що ти застала його зненацька. Перше враження має значення. Правда ж, Ріґґурт?»

Він посміхнувся.

«Абсолютно правильно», – підтвердив він. «Для продавця зв’язки – це все. Встановлення теплих стосунків, завоювання довіри та виконання зобов’язань. Це основи кожного належного ділового партнерства».

Він ще раз подивився на маленьку мураху, а потім засміявся.

«Розумію. Тепер це має сенс».

Окуляри, покривало, навіть перстні. Будь-який хороший торговець умів читати людей, дізнаватися якомога більше про людину з її одягу, рук, манери поведінки. Оцінюючи потенційного ділового партнера, угоди могли зірватися або вдатися, виходячи з вражень.

У такому вбранні маленька мураха справляла враження вишуканого багатства, тихої компетентності та прихованого розуму.

«Молодець, Енід», — сказав він, піднімаючи свою чашку чаю на знак вітання. «Бачу, ти трохи подумала, але чи навчила ти її чомусь цінному, чи лише як виглядати відповідно?»

«Що ж, це тобі доведеться мені розповісти», — сказала його стара подруга, роблячи довгий ковток зі своєї чашки.

Він підняв брови.

«Я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі?»

«Якщо дозволите мені пояснити», — плавно сказала маленька мураха, стрибаючи на свій стілець. «Я прийшла до вас з діловою пропозицією. Якщо ви готові вислухати, я буду рада поділитися деталями».

Кивнувши скоса на Енід, яка лише посміхнулася поверх краю своєї чашки, Ріґґурт звернув усю свою увагу на Мерчант, оцінюючи її своїми навичками та багаторічним досвідом.

Невже його старий друг справді збирається кинути це дитинча левам? Це було не схоже на неї, але, можливо, вона стала безжальною в старості. З поваги до Енід він не зробить нічого, крім того, що зарубає цю мураху до кістки, з фінансової точки зору.

«Будь ласка. Говори вільно», — сказав він запрошувальним жестом і обережно приємним виразом обличчя.

Годину по тому він відкинув волосся назад, акуратно приховуючи цим жестом потребу витерти піт з чола. Енід, звісно, це помітила, самовдоволено сидячи у кріслі. Він кинув на неї роздратований погляд.

Вона скинула це на нього без попередження! Звичайно ж, що вона б так зробила… вона ж у душі була купцем! Це він сам був винен, що не був готовий.

Маленька мураха виявилася набагато здібнішою, ніж він думав, а бізнес-можливість була… інтригуючою.

Спокійна, наче айсберг, Мерчант просунула ногу за пояс.

«Ви не проти, якщо я закурю?» — запитала вона, дістаючи згорнуту сигару. Насичений запах тютюну докотився до Ріґґурта, і його око сіпнулося.

Де вона її взяла?

Клацнувши кігтями, Мерчант запалила сигару, перш ніж покласти її до рота.

«А тепер, — сказала вона з лукавим блиском в очах, — обговоримо ціни?»