Розділ 1680 — Ескалація на кордоні

Мерчант побудувала багато фінансових установ, але, мабуть, найстійкішою є Банк Колонії. Незважаючи на очевидний недолік управління монстрами, банк процвітав неочікуваним чином.

Дивним чином, люди були лише ще більш охочі довіряти свої заощадження мурахам, ніж менше. Вони знали, що мурахи насправді не цікавляться грошима, а також знали, що все, що зберігається глибоко в серці гнізда, було настільки безпечним, наскільки це можливо.

Завдяки низьким комісіям, неймовірно надійному бухгалтерському обліку та відомим логістичним можливостям Колонії, банк поширився по багатьох містах і володіннях по всьому Підземеллю. Завдяки ощадним рахункам Мерчант накопичила величезний капітал, який вона використовувала для фінансування інших своїх проектів, приносячи багатство ресурсів у родину та надаючи можливості мільйонам своїх родичів.

- Уривок з особистих нотаток Історіанта.

Слоун була незадоволена.

«А як щодо цього тунелю?»

«Розвідники йшли по ньому шість кілометрів. Вони зафіксували вісім розгалужень у цих місцях».

Вісім?!

«А як щодо цього тунелю?»

«Він розгалужувався п'ять разів на чотирьох кілометрах…»

Чому тут було стільки клятих розгалужених тунелів?! Як завжди, різьбярі працювали над детальною тривимірною моделлю місцевості, але ця штука ставала більш заплутаною, ніж купа багатоніжок у шаленому бенкеті!

Це все була цінна територія Підземелля, на яку Колонія дуже хотіла б претендувати. Зрештою, під горами в четвертому шарі можна було знайти величезні поклади багатих на ману металів, і різьбярі божеволіли від шахт, які вже були встановлені. Проте це їм не допоможе, якщо вони не зможуть їх захистити!

Слоун дивилася на модель, наполегливо думала, а потім дивилася ще трохи. Невже не було кращого способу, ніж відступити до невеликої кількості тунелів, які вони могли захистити?

Якщо так, то вони б втратили контроль над величезними ділянками території. Без розвідників, які б заглядали у далекі тунелі, вони б також не мали уявлення, чи скупчується армія на їхніх кордонах.

Це була загроза, що ставала дедалі серйознішою з кожним днем.

На зовнішніх краях моделі були позначки, маленькі червоні стрічки, обв'язані навколо живого каменю, що вказували на місця, де були помічені команди дослідників. Два десятки контактів за останній тиждень. Навіть якщо вони знали, що за цим стоїть Церква Шляху, Слоун була шокована рівнем ресурсів, які вони вклали в цей «проект». Зелена Гора не лише відмовилася від їхніх пропозицій купити перемир'я, але й кількість дослідників, які наважилися проникнути на землі Колонії, налічувалася тисячами.

Це була практично невелика армія! Вони ніби провокували Колонію вступити в конфронтацію!

«Здається, у мене починає боліти голова», — пробурчала Слоун сама собі під ніс.

Розвідниця, що стояла поруч, тактично вирішила не звертати уваги на цей запах.

«Є ще чотири тунелі, про які мені потрібно доповісти, генерале», — невпевнено сказала вона.

«Скільки відгалужень?»

«...»

«Просто скажи мені».

«Чотирнадцять.»

«ДІДЬКО!» Коли Віктор наздогнала свою сестру, Слоун все ще дивилася на модель, стискаючи щелепи та люто чистячи вусики, протягуючи їх крізь ліктьові суглоби з набагато більшою силою, ніж було необхідно.

«Ти зірвеш волосинки, якщо продовжуватимеш це робити», – попередила вона сестру.

«Вікторе… тут надто багато тунелів».

«Ми вже це знали», – сказала генерал, підбігаючи до своєї сестри, щоб подивитися на модель. Коли вона сама побачила мережу тунелів, вона зблідла і мало не спіткнулася об свою четверту ногу. «Божечки!» – вигукнула вона.

«Чим більше ми досліджуємо, тим більше тунелів знаходимо», – похмуро сказала Слоун.

Вони займалися цим вже місяцями і досі не закінчили складати карту мережі. Мусили існувати тисячі різних маршрутів між землями, на які претендувала Колонія, та землями Зеленої Гори. Спостерігати за всіма ними було неможливо!

Що ж, правду кажучи, це було цілком можливо, якби у них була вся мурашина сила, яка спрямовувалася вниз, до п’ятого шару. Кампанія проти Кратів була нескінченним вакуумом, що поглинав усе, що виробляла Колонія, включаючи нововипущені покоління. Зараз там, внизу, було понад десять мільйонів мурах, і все, чого Солант хотіла, це ще, ще, ще.

З тим, що залишилося, Слоун і Віктор мали захистити свою територію в четвертому шарі, але це виявилося ще складнішим, ніж вони спочатку думали.

«Я хвилююся, Вікторе», — пробурмотіла Слоун. «Поки що нам щастило, але було надо багато небезпечних ситуацій. Зрештою, одну з наших сестер спіймають. А що тоді?»

Інший генерал серйозно кивнула. Було б набагато простіше, якби дослідники були некомпетентними невдахами і дурнями, але вони були зовсім не такими. Надзвичайно непомітні, надзвичайно швидкі та надзвичайно пильні, будь-яка мураха в межах кількох кілометрів від них була під загрозою. Одна помилка могла вивести мисливців на слід, і це траплялося вже кілька разів.

У таких випадках було достатньо часу, щоб зібрати підтримку та прогнати дослідників, але якби невелика група розвідників була знайдена, або, що ще гірше, якби дослідникам вдалося прорватися між ними та гніздом, захоплення було б неминучим. З такою кількістю невідображених тунелів, що петляли та звивались один навколо одного, для команди дослідників було більш ніж можливо проникнути далеко вглиб території Колонії непоміченою.

Віктор зітхнула, клацнувши щелепами на знак поразки.

«Ми повинні відступити. Залишити все за цими точками, щоб ми могли зосередити нашу оборону на головних артеріях тунелів та контролювати решту. Якщо вони захоплять одну з наших сестер, це може призвести до повномасштабної війни».

«Просто залишити всю цю територію? І цього буде достатньо? Ми впевнені, що вони здадуться після цього?»

«Сумніваюся, що вони здадуться», — ображено сказала Віктор. «Навпаки, це додасть їм сміливості. Коли Найстарший прокинеться, ми, можливо, зможемо щось із цим зробити. А доти… нам доведеться чекати».