Розділ 1682 — Пробудження

Вихід з еволюції – це завжди дивне відчуття. Тільки подумайте, якби людина заснула і прокинулася в абсолютно новому тілі, вона б почувалася досить дивно.

Для мене це ще дивніше. Я не лише змінюю розмір і форму, але й реорганізую свої нутрощі! Туди запихають нові речі, а також переміщують існуючі. Я думав, що не можу зрозуміти, що там відбувається, але коли щось змінюється, я це помічаю!

Дідько. Мої ноги ніби варені. Що тут, чорт забирай, відбувається? Повільно потягуючись, я нарешті можу відчути рух у своїх заціпенілих суглобах. Запускай суглоби, чорт забирай! Мені є де бути.

Я думаю. Я не дуже добре пам'ятаю. Безперечно, є відчуття, що когось потрібно добре відшмагати, але кого?

Мій зір, спочатку лише розмитий, починає фокусуватися, і складне уявлення про світ навколо мене стає чітким. Мої вусики сіпаються, і я дивуюся, що ж, чорт забирай, тут відбувається?

Посилена стеля та стіни з товстими прутами зачарованої сталі? Звісно, це чудово. Захисне коло, намальоване піді мною, вигравіруване на підлозі якимось рідким сріблом? Гаразд? Мабуть? Можливо, я трохи перестарався.

Але статуї та гравюри зовсім не відповідають дійсності!

Хто при здоровому глузді впустив сюди цього дурня з зубилом, Міхелангеланта? Я знаю, що це вона, це мусить бути вона. Ніхто інший у всій Колонії створював би ці смішні пози та абсурдні квітчасті фрески! Кожен вільний сантиметр цього місця вкритий творами мистецтва — скільки вільного часу в цього ледаря?!

«Найстарший, ви прокинулися!»

Що? Цього разу мені потрібен деякий час, щоб зорієнтуватися. Скільки я був без свідомості? Це відчуття зовсім не те, яким воно було минулого разу, коли я еволюціонував.

«Хто це? Кулант? Що ти тут робиш?»

Хіба це не марна трата часу, щоб впливовий член Ради доглядав за мною? У них же ж повинні бути кращі справи, правильно?

«Ми спостерігали, поки ви прокинетеся. Цього тижня моя черга».

Той початковий сплеск захоплення минув, і тепер повернулася та прохолодна, наче лід, Кулант. Я нарешті зосереджуюся на ній і бачу, що вона настільки ж блакитна та холодна, як і завжди. Повітря навколо неї настільки холодне, що на її панцирі є шматочки інію. Вона завжди доводить все до крайнощів.

«Зачекай секунду. Цього тижня? Як довго я вже еволюціонував?»

«Шість місяців».

«ЩО?!»

Шість місяців?! Це абсурд! Що… Що сталося? Мабуть, була хвиля. Більше ніж одна! У всіх все гаразд? Чи все гаразд у родині, поки я спав?

О ні!

Що, якби родина чудово себе почувала, поки я спав? Чи зрозуміли вони, що я їм не потрібен? Що я нікому не потрібен? Невже мене покинули тут, залишили гнити самотнім і сумним у цьому склепі?

Це знову трапляється? Як це може статися знову?

«Е-е, Найстарший? З вами все гаразд?» — стурбовано запитує мене Кулант.

«Звичайно! Звичайно, чому б зі мною не все було гаразд?» Я намагаюся встати, але мої ноги не хочуть працювати як слід. «Я, е-е, зараз допоможу, не хвилюйтеся».

Кулант витягує ногу і кладе її на мій панцир.

«Найстарший, не поспішайте. Ви спали місяцями, і ваше тіло зазнало багатьох змін. Вам немає куди поспішати. Рада прийде до вас, щойно зрозуміє, що ви прокинулись, але їм знадобиться трохи часу, щоб прибути. Вам може знадобитися кілька днів, щоб звикнути до свого нового «я».

«Кілька днів? Я впевнений, що вони надто зайняті, щоб прийти до мене. Мабуть, відбувається купа справ».

«Звичайно, вони зайняті, але всі чекали, поки ви прокинетеся. Вони будуть так раді дізнатися, що ви не спите».

«Справді? Що ж… звісно, що будуть. Чому б і ні? Чи все було гаразд, поки мене не було?»

Кулант зневажливо махнула вусиком.

«Одні лише проблеми. П’ятий шар — це безперервна боротьба. Кожен день — це нова катастрофа. На кордоні проблеми, дослідники пробираються на нашу територію. Церква Шляху шумить, намагається розпалити антиколоніальні настрої… список можна продовжувати».

«Справді!? Кхм… тобто… е-е… о ні. Це жахливо. Що ж, я не можу дочекатися, щоб вийти та допомогти. Я буду тут як тут приблизно за годину».

Приємно відчувати себе потрібним. Якусь мить я хвилювався про… що ж, неважливо.

«Гранін хотів, щоб ми нагадали вам, що вам слід мутувати свої сухожилля на Міцні Волокнисті Сухожилля +15, щойно ви прокинетеся. Пересування без цього може призвести до внутрішніх пошкоджень вашого тіла, якщо ви перенапружитеся. Я організую, щоб вам принезли трохи біомаси».

«О. Дякую, Куланте. Я ціную це».

«Це найменше, що ми можемо зробити».

Крижаний маг тікає геть, залишаючи мене самого в укріпленому бункері, який є моєю кімнатою еволюції. Я лише смутно пам'ятаю весь той безлад, що відбувався перед моєю еволюцією. Якийсь час там все було складно, і зрештою мені довелося прийняти липку, смердючу еволюцію, щоб не померти, що було справжньою мукою.

Роздратований, я відкриваю своє меню та готуюся до мутації. Я не дуже хочу травмуватися, просто ходячи, тому прислухаюся до поради Граніна.

Я знаходжу потрібні мутації та обираю їх, а потім неохоче переглядаю решту свого статусу. Мені не дуже хочеться бачити, що зі мною зробило це зараження, але краще з покінчити з цим раніше.

Хіба що… я не можу його знайти. Нові органи всюди, але немає жодного, що кричав би мені про «гидкий токсичний безлад». Де ж вони, чорт забирай?