Розділ 1687 — Остаточна оцінка

Граніну було складно стримати своє зростаюче хвилювання. Його віра в те, що Ентоні може бути тим єдиним, двадцятим древнім, стала сильнішою, ніж будь-коли. Ніби цьому судилося статися, отрута Теораззна, яка, здавалося, мала паралізувати його потенціал, дивовижним чином обернулася йому на користь.

З силою древнього, що вже пронизує його тіло, але без токсичних недоліків, Ентоні був би потужним монстром восьмого рангу, монстром, з яким мало хто міг би змагатися. Навіть шостого шару може бути недостатньо, щоб стримати його на цьому етапі.

[А як щодо твого кислотного комплексу? Ти його перевіряв?] — запитав він, намагаючись приховати свій ентузіазм.

Щось у погляді велетенської мурахи підказувало, що Ентоні, можливо, зрозумів, що насправді відчуває Гранін. Повернувши голову, він зрозумів, що Корун широко посміхається від вуха до вуха.

Цей ідіот! Чому він так бадьоро тупотів ногами?!

Гранін пильно дивився на свого учня, аж поки той нарешті не помітив цього, завмерши та звівши ноги разом, виглядаючи помітно винним. Торрін похитала головою й закотила очі. Вона, принаймні, була маскою холодного професіоналізму. Правильно? Звузивши очі, формувач уважно оглянув свою ученицю. Чи була там… можливо… ось воно! Торрін не могла стримати ледь помітного щасливого ворушіння, найменшого руху плечей і стегон, які видавали її внутрішній стан.

[Гранін], — сказав Ентоні.

[Кхм. Що?] — відповів він, повертаючись обличчям до монстра.

[Припини дивитися на своїх учнів. Це не їхня вина, краще подивися на себе. Якби у тебе був хвіст, він би виляв.]

Голосно кашляючи, щоб приховати своє збентеження, Гранін спробував взяти себе в руки.

[Чи можемо ми… будь ласка… поговорити про твій кислотний комплекс?]

[Добре,] — пирхнув Ентоні. [Хоча було б набагато краще, якби його можна було назвати районом. Чи існував такий варіант об'єднання?]

[Гадаю, що такий був], — розмірковував Гранін.

[Чорт забирай! Ну що ж. Гадаю, мій діловий район перетворили на промисловий комплекс. Я ще не перевіряв, оскільки не дуже хочу наповнювати камеру кислотою та їдким димом. Чому ви питаєте, чи є в цьому щось особливе?]

[Кислотне злиття поглинуло багато енергії Теораззна, тому я вважаю, що воно матиме потужний ефект. Не кажучи вже про те, що злиття стількох органів має призвести до чогось потужного.]

[Ще одна причина не стріляти кислотою всередині гнізда. Я впевнений, що скоро виберуся з тунелів. Я повідомлю, якщо ти хвилюєшся з цього приводу.]

[Я не хвилююся про це,] пробурмотів Гранін, [я просто…]

[Радієш, як маленьке цуценя, щоб побачити, як все вийде. Знаю, знаю.]

[Чорт забирай, Ентоні.]

[О-о-о, дивись, йому стає ніяково!]

[Якщо ти спробуєш ще раз ткнути мене своїм вусиком, я вдарю його струмом.]

[Ах… я б… я б ніколи! Як ти смієш таке натякати!]

Незважаючи на його протести, Гранін цілком чітко бачив велетенський стовп вусика, що крався в його напрямку. Ця мураха виросла до справді жахливих розмірів, перевершуючи все, з чим Гранін працював раніше.

Тепер було б багато тунелів, куди Ентоні просто більше не помістився б, і більшість гнізд Колонії тепер були б для нього недоступні. Гранін був звичайного розміру для Голгарі, трохи менше двох метрів заввишки, але Ентоні височів над ним, у чотири рази більший за нього. Враховуючи, що мураха набагато довша за них самих, його розміри лякали. Скільки він може важити тепер, Гранін не мав чіткого уявлення. Сто тон? Більше? Враховуючи масу його стиснуте діамантове покриття, це число могло бути набагато більшим.

[Як почуваються твої ноги?] — запитав Гранін. [Їх перекували з гравітонових осколків. Ми не до кінця їх розуміли, але в описі було сказано, що вони… стійкі до сил тяжіння… чи щось подібне.]

[Справді?]

Величезний комахоподібний монстр піднімав ноги по одній, постукуючи та штовхаючи ними землю.

[Вони справді відчуваються на диво пружними. Я відчуваю себе легкими, що ж, легшим, ніж мав би бути. У мене тепер в багажнику багато мотлоху.]

[Багато… чого?]

[Вага. Я важкий.]

[Ах… так. Я оцінював щонайменше в сто тон.]

[Сотня здається надто низьким числом. Я такий до біса тугий. Наскільки ти стиснув мої м’язи?]

[Дуже. Ми також перекували твої м'язи за допомогою нейтронного волокна. В описі було зазначено, що це матеріал, що має зв’язок до сили тяжіння, тому ми подумали, що він добре тобі підійде.]

[Скажи чесно, ви ж перевірили плоть, наповнену світом, так?]

[Ми так і зробили], — визнав Гранін.

[Що ж, я радий, що ви її не обрали], — сказав Ентоні, — [Я вже хвилююся про те, скільки я коштую грошей, не варто ще більше погіршувати ситуацію].

Гранін вирішив не казати Ентоні, що це навряд чи мало б значення. Осколок делетерію в його кислотному комплексі сам по собі був цінним призом.

[Я рекомендую тобі не напружуватися, поки ти не досягнеш рівня сухожиль +30. Обирай ту саму мутацію щоразу.]

[Справді?]

[Абсолютно. Твої сухожилля — це все ще звичайні м’ясисті волокна, тоді як решта твого тіла складається з міцнішого матеріалу. Якби ти спробував зробити повний ривок так, як ти це робив раніше, ти б зламав кожне сухожилля у своєму тілі. Посилення їхньої міцності аж до +30 повинно бути достатньо, щоб запобігти будь-яким серйозним пошкодженням. Однак я б зробив пріоритетом доведення їх до +40. Сили, які здатне використовувати твоє тіло, є, м’яко кажучи, небезпечними.]

[Добре. Дякую, що завітав, Гранін], — сказав велетень-мураха, помахуючи вусиками. [Я вдячний за все, що ти для мене зробив. Гадаю, ти міг врятувати мені життя.]

[Для цього й існують друзі,] відповів Гранін з посмішкою.

[І я повернуся і поговорю з тобою, як тільки матиму можливість трохи поборотися. Розповім тобі все повністю.]

Намагаючись не виглядати надто завзятим, Гранін кивнув.

[Буду вдячний.]

[Твій хвіст виляє.]

[Замовкни.]