Розділ 1693 — Час розплати

Я пам'ятаю вхід з четвертого до п’ятого шару. Зрештою, я бачив його багато разів. Насправді, я був першою мурахою, яка пройшла крізь нього.

Я не пам'ятаю, щоб він виглядав так!

По-перше, він удесятеро більший, ніж був, і замість жахливого тунелю в глибини пекла, це промисловий порт, який виглядав би недоречно поруч з аеропортом Хітроу! Що тут, чорт забирай, відбувається?

Зверху спускають такий обсяг… речей, що я ледве можу за всім цим встежити. Він ніколи не закінчується! Щойно порожню платформу піднімають лебідкою з поля зору, як на її місце спускаються ще три. Простір під входом — це справжній вулик діяльності. Логістичне диво в дії, мурахи повзають всюди, складаючи, сортуючи, переміщуючи, вантажачи та перевозячи. Щойно щось торкається землі, як на ньому з'являється ціла зграя мурах, відчіпляючи канати та переміщуючи вантаж у складну мережу рейок. За лічені секунди вони переносять все на потрібну лінію та все їде до іншого розподільчого пункту, як та шахта, через яку я намагався піднятися раніше.

Божечки. Коли Рада сказала, що все, що виробляє Колонія, йде до п'ятого шару, я подумав, що вони, можливо, перебільшують. Ймовірно, так і було, але не набагато!

Якщо раніше це не було зрозуміло, то тепер стало очевидно: війна в п'ятому шарі довела Колонію до її межі. Успішніша за будь-кого в історії, моя родина досягла неймовірних результатів, але це не означає, що боротьба там, внизу, раптом стала легкою. Ми поки що тримаємося, але це не означає, що ми можемо продовжувати робити це вічно.

Мені доведеться подумати про кілька речей. Але спочатку у мене є справи нагорі.

Існує крихітна зона, відведена для речей, що йдуть туди вгору по тунелю, і мої домашні тварини примудряються туди потрапити та почати лізти. Що ж, ми з Крихіткою починаємо лізти, Крініс їде на мені, а Інвідія сідає на плече Крихітки, як завжди.

Божечки, лазити вертикальними поверхнями, коли я важу так багато, складно. Насправді, мій рівень Навички Хватки піднімається приблизно на півдорозі, що добре. Гадаю, мені знадобляться всі можливі рівні в цьому відділі.

Біль від поклику невпинно зростає з кожним кроком, але саме коли я досягаю вершини та ступаю на четвертий шар, він по-справжньому посилюється. Я ніколи раніше цього не відчував, але це не означає, що мені це подобається. Швидше навпаки.

Я точно знаю, що якщо я залишуся тут занадто довго, він зрештою змусить мене повернутися до п’ятого шару. Паршиві древні. Частина мене з нетерпінням чекає можливості показати їм свою думку про них. І мої щелепи, якщо чесно.

«Найстарший, ласкаво просимо назад».

О, група привітання! Як чудово. Слоун і Віктор, разом з Брендантом і Берком, зустріли мене, коли я виліз з тунелю. Через кілька хвилин Крихітка підстрибує позаду, приземляючись у класичній позі героя з серйозним виразом обличчя. Після цього він тримає її трохи занадто довго.

[Ти чудово попрацював, Крихітка. Молодець], — кажу я йому.

Велика мавпа киває, а потім швидко показує мені великий палець вгору, задоволений тим, що його наполеглива праця визнана. Чи відчуває він потребу в чомусь, оскільки я так довго спав? Зазвичай він не вимагає стільки уваги.

«У будь-якому разі… приємно знову бачити вас так скоро. Гадаю, ви тут головні у цьому безладі?»

«Так», — каже Берк. «Не те щоб зараз було багато чого робити. Ми відступили та зміцнили свої позиції, поступившись величезними ділянками території. Але дослідники продовжують розвідувати, тому це їх анітрохи не зупинило».

«Ми хвилювалися, що цього не буде достатньо», — бурмоче Слоун. «Я вважаю, що вони почали облаштовувати передові пункти постачання та обгороджувати табори ближче до гнізда. Вони довше залишаються в полі та знаходяться ближче до нашої оборонної лінії, ніж раніше. Якщо вони врешті-решт відмовляться від цього курсу дій, я вважаю, що вони просто спробують деінде».

Якщо Колонія буде змушена відступати до своїх гнізд щоразу, коли з'являться Церква та її дослідники, наш розвиток повністю зупиниться. Не кажучи вже про те, що ми дамо їм шанс захопити нашу територію в пастку та таким чином нас спіймати. Ні в якому разі. Потрібно надіслати повідомлення.

«Я тут», — кажу я зібраним членам Ради. «Скажіть мені, де вони, а я подбаю про решту».

Слоун і Віктор обидві вагаються, і я бачу, що вони все ще хвилюються.

«Ви… впевнені, що знаєте, як підійти до цієї ситуації, Найстарший? Це… делікатне питання».

«Я можу бути делікатним», — запевняю я їх. «Я точно знаю, як бути делікатним. Повірте мені, мій дотик може бути таким легким, що ви навіть не помітите, що це сталося. Я як мрія пір'їнки про пір'їнку».

«Ви ж не маєте наміру бути делікатним, чи не так?»

«Ні, ні, не маю».