Розділ 1697 — Захоплені

Сталактит мчав їй назустріч, і Елсі зреагувала чисто інстинктивно, кружляючи в повітрі, немов танцівниця, ухиляючись від каменю і перевернувшись, приземлившись на ноги. Вона подивилася вгору… чи вниз… на підлогу тунелю під ними, розмірковуючи, як їй туди повернутися.

Шеймус також приземлився досить граціозно, стогнучи, коли його ноги вдарилися об камінь.

«Що це за магія?» — подумав він, низько пригнувшись, все ще дивлячись на бійку вдалині.

«Я не маю жодної гадки», – сказала Елсі, влаштовуючись поруч із ним.

«Тобі вдалося перерізати міст розуму?» — запитав він, і вона похитала головою. «Мені теж», — пробурмотів він. «Мабуть, у цієї істоти могутній розум, щоб подолати наші чари».

Ментальні ілюзії були поширеною тактикою для деяких з найсмертоносніших монстрів у Підземеллі. Усі дослідники захищали себе від подібного тим чи іншим способом.

Бій… йшов не дуже добре. Крики та вигуки тривоги та люті лунали, поки більшість дослідників падали на стелю. Професійним дослідникам не знадобилося багато часу, щоб адаптуватися, відновити рівновагу та подвоїти свої атаки, але потім все знову змінилося.

Елсі не могла не скрикнути від здивування, знову почавши падати, цього разу у звичайному напрямку. Шеймус був готовий і запросто приземлився, знову кинувшись на скелю, приховуючи свою присутність. Їй вдалося досить непогано приземлитися, після чого вона змогла впертися ногами та швидко пірнути в укриття.

Дослідникам, які боролися, не пощастило настільки ж. Під час атак чи ривків вони незграбно попадали, і кілька з них зіткнулися один з одним під час приземлення.

[Ха! Здається, ви навіть не знаєте, де верх, а де низ!]

Мураха продовжувала знущатися з них, і Елсі відчула, як по її спині пробігає неспокій. Невже цей монстр справді міг перевернути їх догори дриґом, коли забажає? Невже взагалі можливо боротися з чимось подібним?

Ще більше її непокоїло те, що вона оглянула звіра і побачила, що той майже неушкоджений. Нещодавно він постраждав від шквалу заклинань та ударів, але коли дослідники втратили рівновагу, вона чітко бачила істоту. Куди б вона не дивилася, вона не бачила нічого, крім винятково поверхневих пошкоджень панцира, і поки вона дивилася, навіть вони, здавалося, зникали з абсурдною швидкістю.

«Ти бачив цю регенерацію?» — прошипіла вона.

«Так, — похмуро підтвердив Шеймус. — Усередині цієї штуки потужна цілюща залоза».

Рідину монстри могли запросто виробляти рідину для регенерації, а люди — ні.

[Я вже дав вам достатньо шансів,] поблажливо сказав мураха.

Елсі напружилася, розмірковуючи, що буде далі. Чи почнеться різанина? Прийшов час тікати? Чи зможуть дослідники змінити хід подій?

У панцирі мурахи спалахнув фіолетовий проблиск світла. Він пульсував раз, два, а потім вибухнув назовні, після чого купол розширився з великою швидкістю. Мураха промчала по скелі, забарвлюючи все, до чого торкалася, у темно-фіолетовий колір. Коли перший дсолідник опинився всередині, вони впали на землю, ніби від удару зверху.

«Біжи!» — заревів Шеймус.

Коли Елсі обернулася, він уже мчав, на півдорозі, а його вибухова швидкість вже штовхала його вперед. Вона сперлася на ноги та нахилилася вперед, а її серце калатало в грудях, готуючись зробити те саме.

Недостатньо швидко.

Світло наздогнало її і – ТРІСК!

Її череп вдарився об камінь з такою силою, що вона на мить знепритомніла. За кілька секунд вона сонно прокинулася, але нічого не побачила. Її обличчя було розчавлене об підлогу тунелю, а ніс був повністю розбитий, і їй здалося, що вона відчула смак крові в роті.

Що сталося?

Вона спробувала підвестися, спробувала повернути голову. Це було неможливо. Ніби гора тиснула їй на спину, вона не могла поворухнутися ні на сантиметр, а спроби повернути шию лише створювали відчуття, ніби вона ще глибше втискала обличчя в камінь. Вага була непереборною та непохитною. Зі зростанням паніки вона усвідомила, що не може дихати, не може зібрати достатньо сили, щоб втягнути повітря в легені.

Це не мало сенсу, щось подібне було неможливим!

Вона намагалася боротися за допомогою розуму, використати свої здібності, щоб зруйнувати ману, яка тримала її. Елсі знала, що вона потрапила в якусь зону; зруйнувати щось подібне було нелегко, але й не неможливо.

Однак… енергія була настільки абсурдно щільною, що їй здавалося, ніби вона намагається зруйнувати цегляну стіну голими руками. Як би вона не намагалася, вона не могла її схопити.

Паніка зросла. Невже вона справді так помре?

Ніби відповідаючи на її запитання, вона відчула вібрацію крізь скелю, коли щось величезне почало наближатися. Кожен крок велетенського монстра тряс землю, і з шістьма ногами, цих кроків було багато . Все голосніше й голосніше, у міру того як звір наближався, і зупинився прямо біля неї. Їй не потрібно було дивитися, вона відчувала ядро монстра, що палало, наче зірка, прямо над нею.

[Що ж, а тепер вставай.]

Раптом тягар зник. Елсі, відчайдушно потребуючи повітря, перевернулася і задихалася, вдихаючи весь кисень, який тільки могла. Дивлячись на неї зверху вниз, ніби вона була… комахою… велетенський монстр байдуже дивився крізь свої блискучі діамантові очі.

[Дозволь мені також покликати твого друга.]

Неподалік почувся ах, коли з Шеймусом сталося те саме, що й з нею. Її настрій погіршився. Отже, він теж не втік.

[Я очікував від вас більшого], — розмірковувала мураха. [Ви хотіли полювати на мою родину, і це найкраще, на що ви здатні? Ви безнадійні.]

Елсі обережно промовчала. Щоб полювати на настільки могутнього монстра, тридцять-сорок дослідників зазвичай збиралися, вивчали, тренувалися та готувалися тижнями, перш ніж здійснити вбивство. Десяток дослідників, захоплених зненацька, не мали жодного шансу.

Не було жодної причини говорити про це монстру.

[Я в твоїй голові. Тобі не потрібно мені казати], — сказав монстр.

Зіниці Елсі розширилися, і вона ретельно заспокоїла свої думки.

[Вставай. Ходімо, вставай. У мене немає цілого дня чекати, поки ви переведете подих.]

Підштовхувана істотою, Елсі похитнулася, підвівшись на ноги, і побачила, як Шеймус зробив те саме. Чудовисько повело їх разом, а потім нависнуло над двома дослідниками, поки вони готувалися до своєї неминучої долі.

[Ви… маєте уявлення… скільки я вартую?] — запитала їх мураха.

Елса кліпнула очима.

[М-мабуть, багато?] — ризикнула вона, не знаючи, чого істота від них очікує.

[Мабуть? Прошу тебе. Ти явно не уявляєш, на що дивишся. Ось, візьми.]

Піднявши велетенську передню кінцівку, істота простягнула щось у своїх кігтях. Елсі простягнула руки, і мураха відпустила предмет, дозволяючи йому впасти їй в руки.

Вона мало не впала знову на землю, цей предмет був набагато важчим, ніж вона гадала. Подивившись вниз, вона зрозуміла, що тримає в руках уламок, розміром з долоню, матеріалу, з якого був зроблений панцир монстра.

[Це особливо стиснута форма діаманту. Надщільний, потужно мутований, абсолютно унікальний матеріал. Це матеріал шостого шару або нижче, і я покритий буквально тоннами його. І це тільки початок. Мої м'язи? Мої очі? Подивіться на ці штуки! Незаплямований Кришталь. Уявіть, скільки б якийсь король заплатив за одне з цих цуценят. У мене вусики з Сутінкової Нитки та органи з Кришталю Душі. Це тіло коштує більше, ніж Срібне Місто. Ви не знайдете такого призу до кінця свого життя.]

Елсі… намагалася усвідомити, що відбувається.

[Навіщо ти нам це розповідаєш?] — запитав Шеймус. [Навіщо ти даєш нам цю інформацію?] — він жестом показав на шматок діаманта.

[Тому що вам потрібно показати це іншим], — прямо сказала їм мураха. [У мене немає часу повзати цими тунелями в пошуках дослідників. Буде набагато простіше, якщо вони прийдуть до мене самі.]

[Навіщо тобі це потрібно?]

[Тому що я полюю на вас. На кожного з вас. Ця група — моя перша здобич, але не остання. Не хвилюйтеся, я їх не вб'ю. Насправді, я почуваюся щедрим. Скажіть Зеленій Горі, що вони можуть викупити їх у мене. Мої ціни справедливі.]

[Ти справді віриш, що дослідники будуть засліплені жадібністю та нападуть на тебе? Ми не такі вже й дурні.]

Мураха знову клацнула своїми щелепами тим самим уривчастим ритмом.

Сміючись.

[Так, ви настільки дурні], — запевнила їх мураха. [А тепер біжіть. Скоро побачимося.]