Розділ 1699 — Те, що є святим

«Отже, воно таки з’явилося», — задумався Алір, підводячи погляд від сторінки перед собою.

Знову ж таки, краєвид з його вілли на Зеленій Горі був вражаючим. Відома густою рослинністю, що заповнювала населені пункти, він побачив килим ніжної зелені, що розстелився перед ним, спускаючись до блискучого озера. Сповнене світлом і життям, повітря було свіжим і бадьорим, наповнюючи його легені та залишаючи відчуття бадьорості та енергії.

Воістину, він роками страждав у третьому шарі, добуваючи еліксир з демонів та укладаючи угоди від імені Шляху. Повернення до четвертого шару було не чим іншим, як тим, чого він заслуговував після стількох страждань і жертв.

«Кого ви маєте на увазі, великосвященику?» — запитала диякон Марта з іншого боку столу.

Останнім часом ці сніданки стали звичними, обговорювався останній звіт Союзу про прогрес дослідників. Не те щоб було щось особливе для обговорення. Якимось чином, попри запропоновану величезну винагороду, жодної мурахи не було спіймано з моменту початку цієї справи. Алір не дуже хвилювався. Мурахи відреагували передбачувано, як це зазвичай роблять наївні створіння, і відступили, замурувавшись і зробивши неможливим для дослідників з Зеленої Гори доступ до їхнього гнізда.

Це просто означало, що йому потрібно було дослідити інший шлях. Чутка про нагороду поширювалася по четвертому шарі, і багато дослідників охоче ризикнули спіймати живу мураху.

Або комахоподібні монстри повністю відступили до своїх гнізд, або він отримав би свої живі екземпляри. Обидва варіанти були перемогою, з його точки зору. Послаблення мурашиних монстрів і підвищення їхньої вразливості дало б йому те, чого він хотів, просто це зайняло б більше часу.

Однак, з цими живими зразками він зможе створити більше еліксиру, а з його допомогою посіяти ще більше насіння могутнього хрестового походу. Він точно знав це як факт. Їм потрібен був лише поштовх. Він зміг зібрати настільки великий обсяг з першої мурахи, але ніхто не бажав витрачати свої ресурси без подальших доказів.

Йому потрібно було більше.

«Мураха сьомого рангу, вихована тим гніздом монстрів», — сказав він. «Можливо, ви чули про той галас, який вона зчинила у Срібному Місті?»

«Так, чула».

«Ми думали, що воно спустилося до п’ятого шару і загинуло. Про нього не було жодних новин уже кілька місяців. А тепер воно раптом з’являється в тунелях і лякає всіх дослідників? Цікаво, де воно було весь цей час?»

Щось мусило статися. Можливо, мурахи зазнали поразки від рук Кратів і були відкинуті назад, що повернуло мураху до цього шару. Навіть це було не зовсім правильно. Мурахи повинні були бути переможені ще місяцями тому, то де ж був цей монстр?

«Власне кажучи, я не впевнена, що дослідники планують відступити», — сказала диякон, передаючи йому ще один аркуш зі щоденного звіту.

Це був короткий виклад, написаний Провидцем Підземелля, що знаходився неподалік від фронту, в якому оцінювалася потенційна цінність могутньої мурахи.

Алір насупився, перечитуючи деталі, дивуючись, як їм вдалося дізнатися стільки про матеріали, що містяться всередині істоти. Коли він дістався до Кришталю Душі, то мало не виплюнув каву на стіл.

«Щ-що?» — пробурмотів він.

Кришталь Душі був надзвичайно цінним для Церкви. Він знаходив відгук у серцях і розумах побожних! Майже нічого з нього ніколи не знаходили в Підземеллі! Коли Церква дізнається про це, вона негайно відправить Судний Батальйон!

Посміхаючись від вуха до вуха, Алір продовжував читати, але знову зблід, коли дійшов до цифри внизу сторінки. Хоча Провидець неодноразово наголошував, що це приблизна сума, такої суми було достатньо, щоб купити цілі королівства.

Навіть тисяча дослідників могли б жити в розкоші, якби розділили таку суму!

Алір відчував наростаюче хвилювання. Не було жодного шансу спіймати мураху, такого могутнього монстра було майже неможливо вбити, не кажучи вже про те, щоб стримати. Однак, якби їм вдалося його знищити, мурахи були б сильно ослаблені і, можливо, навіть розпочали б атаку, щоб помститися. Якщо це станеться, його хрестовий похід відбудеться швидше, а не пізніше.

«Мені потрібно надіслати кілька термінових повідомлень», — сказав він, тягнучись за чистим аркушем паперу. «Церкву потрібно повідомити про цього монстра, і ми також повинні повідомити Союз про нашу ціну за Кришталь Душі».

Якщо покупець вже стояв у черзі на компоненти монстра, то гроші, які могли заробити дослідники, більше не були теоретичними, а гарантованими.

«Згідно з цим звітом, мураха захопила дослідників і… пропонує продати їх назад Зеленій Горі», — невпевнено сказала диякон Марта, простягаючи ще одну сторінку Аліру, який уже почав писати свого листа.

«Продати їх назад?» — пробурмотів він. «Від кого вони очікують отримати цей викуп?»

«Від нас, мабуть».

Він пирхнув. Ще одна жахлива нісенітниця. Те, що він пропонував винагороду та фінансував команди, не означало, що він ніс відповідальність за їхню безпеку. Дослідники постійно помирали у Підземеллі. Це те, що вони робили.

«Я не знаю, що намагається зробити ця мураха, але вона лише міцно затягує собі нашморг на шию. Якщо все піде добре, ми зможемо досягти всіх наших цілей одним махом».

Воістину, світло Шляху сьогодні сяяло на Аліра. Його ноги безперечно йшли у правильному напрямку.